Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

У ЦЕНТР СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТРЕБА ПОСТАВИТИ ЛЮДИНУ

Президенту України В.А. ЮЩЕНКУ
Прем'єр-міністру України Ю.В. ТИМОШЕНКО
Голові Верховної Ради України В.М. ЛИТВИНУ

     Вельмишановні Вікторе Андрійовичу!
     Юліє Володимирівно!
     Володимире Михайловичу!

     В умовах практично всенародної підтримки основних програмних заяв, планів і очікуваних перспектив діяльності усіх гілок влади в Україні на шляху до справді науково обгрунтованого, планомірного, демократичного реформування українського суспільства вважаємо за справу честі і громадянської відповідальності за долю Української держави внести пропозиції щодо можливих принципових кроків і дій, пов'язаних з оздоровленням і зміцненням духовного життя українського суспільства.
     Засадничими основами для таких пропозицій є символічне і багатообіцяюче проголошення у програмі українського уряду пріоритетності розвитку соціальної сфери, а відтак — виведення на головні позиції вітчизняних науки, освіти, культури, що закономірно має реально поставити у центр суспільного розвитку людину, громадянина-патріота з виразними національними ознаками, якостями і спонукальними мотивами до дій — і у власних інтересах, і у загальнонаціональних, і у загальнодержавних.
     Враховуючи зазначене вище, об'єктивно виникає потреба розробки та забезпечення реалізації Національної програми (або кількох спеціальних програм) реформування соціальної сфери, в основі якої були б розвиток науки, освіти, культури, соціального управління та кадрового забезпечення. Побіжно згадаємо, що впродовж 1991—2004 pp. у Міжрегіональній Академії управління персоналом розробили такі програми, однак вони залишилися поза увагою колишньої антинародної, кланово-корумпованої влади, далекої від інтересів народу.

     Згадані програми концептуально стосуються:
1.   Соціальна  сфера (наука, освіта,  культура, соціальне управління) має бути пріоритетною не за статусом, а за фінансуванням, матеріально-технічним, організаційним забезпеченням.   Йдеться  про структуру державних бюджетних витрат, наявність пільгових державних програм, підтримку розвитку інноваційних процесів і технологій,  кадрово-ресурсне забезпечення управління державою, суспільством.
2.   Необхідність пріоритетного розвитку науки,
освіти, управління та кадрового забезпечення в сучасній Україні зумовлена низкою об'єктивних обставин, однак головне — неконкурентоспроможністю цих сфер і галузей на світовому рівні. Конкретніше це виглядає так.

НАУКА УКРАЇНИ
     Попри всі великі й незаперечні досягнення української науки її нинішній стан не задовільний, а потенціал абсолютно не затребуваний і не реалізований. Яскравим свідченням цього є низький рівень та результати функціонування, а точніше занепад, багатьох наукових інститутів і установ, неконкурентоспроможність наукових розробок, особливо щодо нових технологій і технологічних процесів, відсутність стимулів до прогресивного розвитку, катастрофічне старіння наукових кадрів, зникнення багатьох раніше авторитетних наукових шкіл.
     Основним гальмом, яке спричинило таку ситуацію, є архаїчна, недосконала, забюрократизована система організації науки в Україні, її штучне і нераціональне утримання до цього часу в системі Національної академії наук. Усі наукові дослідження (природничі, гуманітарні науки), за винятком хіба що фундаментальної науки, мають здійснюватися (як це робиться в інших державах) лише у ВНЗ, інших навчальних закладах, де теоретично готують спеціалістів. Йдеться про філософські, історичні, економічні, політологічні, соціологічні, психологічні, управлінські та інші гуманітарні та природничі наукові дисципліни. А відтак і існування спеціальних державних наукових установ в Україні з цих наукових напрямів і дисциплін майже недоцільне. Раціональніше державні, особливо матеріально-ресурсні витрати, виділені на розвиток цих наукових напрямів, спрямувати у відповідні ВНЗ, а відтак на певній відкритій конкурсній основі підтримати розвиток вітчизняної науки. Конкурси на отримання наукових грантів мають бути відкритими, прозорими; їх має проводити лише наукова громадськість. Це сповна стосується і присудження вищих наукових ступенів, оскільки такі процедури максимально забюрократизовані, кланово-корумповані, особливо в галузях права, економіки, медицини тощо.
     Необхідно розформувати всілякі галузеві академії наук, які фінансуються за рахунок держави і є розсадниками наукової неохайності, примітивізму, корупції і кумівства. За роки незалежності України розплодилися десятки академіків, науковий доробок яких нікому невідомий, бо його практично немає (Д.Табачник, В.Журавський та інші). Галузеві академії наук мають бути громадськими організаціями, покликаними справді сприяти розвитку вітчизняної науки, а не торгівлі академічними званнями і нагородами.

ОСВІТА УКРАЇНИ
     В освіті України головними, такими, що гальмують розвиток, вадами є: брак демократичних засад розвитку і функціонування освітніх закладів і установ; монополізм у підготовці фахівців; архаїзм в управлінні освітою.
Демократизм в освіті мають забезпечити вільний розвиток і конкуренція навчальних закладів, ВНЗ. Ринок виробництва, ринкова економіка мають визначати престиж і авторитет вищого навчального закладу, його фахівців, а не якісь штучні застороги та дозволи. Нині ними є недосконала система ліцензування і акредитації ВНЗ, що штучно, кон'юнктурне регламентує кількісні параметри підготовки спеціалістів; брак дієвого самоуправління, державної підтримки найпотужніших навчальних закладів, що надають міжнародного авторитету освіті України.
     Монополізм у підготовці фахівців серйозно гальмує прогрес в освіті. Так, останнім часом сферу юридичних спеціальностей, підготовку наукових кадрів у галузі права повністю монополізували Харківська юридична академія, Одеська юридична академія та юридичний факультет Київського національного університету. Схожа ситуація складається і стосовно спеціалістів у галузі економіки та міжнародних відносин, журналістики тощо.
     Архаїзм в управлінні освітою полягає в надмірній регламентації діяльності ВНЗ з боку Міністерства освіти і науки України. Йдеться про те, що цей найвищий орган управління освітою має бути не адміністративним, а консультаційно-методичним, дорадчим органом впливу на розвиток освіти. Його функціями мають стати: аналіз ринку праці та проблем зайнятості і прогнозування підготовки спеціалістів; здійснення конкурсного розподілу державного замовлення; дослідження світової практики розвитку освіти та впровадження новітніх освітніх технологій у вітчизняну систему освіти; надання консультативно-методичної допомоги навчальним закладам, інтеграція освіти України у європейський та світовий освітній простір.

КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬСТВОМ

     Підготовка спеціалістів у галузі управління має бути цілісною, починаючи з управління організацією, фірмою і закінчуючи управлінням державою. Окрім Національної Академії державного управління при Президентові України, таку підготовку за державним замовленням повинна здійснювати спеціально визначена мережа навчальних закладів на кшталт Міжрегіональної Академії управління персоналом. Наразі необхідно максимально деполітизувати таку підготовку, чітко розділивши управління, державне управління і політичне керівництво. Відбір на навчання в системі управління повинен бути не лише конкурсним, а побудованим на системі професійно-фахового відбору (атестації, тестування, пошуку талановитої молоді тощо). Кардинальної зміни потребує нинішня система підготовки спеціалістів, фахівців з вченими ступенями та званнями.
     Перші (вчені ступені) все ще присуджує своїм рішенням ВАК, яка не має жодного стосунку до оцінювання наукових здобутків і діяльності конкретного вченого, однак має право остаточного рішення з надання вченого ступеня. Атому, по суті, це найкорумпованіша, криміналізована система в науці й освіті, яка впродовж усіх років незалежності України без будь-яких підстав надавала право називатися фаховими різним педагогічним виданням, відверто торгувала кандидатськими та докторськими ступенями.
     Другі (вчені звання професора і доцента) за тими ж системою і технологіями присуджуються рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України. Ми ж повинні, відповідно до світової, ефективнішої практики, перейти до одноступеневої системи присудження вчених ступенів (доктор наук), законодавче розробивши та зреалізувавши механізм присудження вчених ступенів і звань виключно за місцем роботи вчених — тільки у їхніх вищих навчальних закладах, тільки їхніми Вченими радами. Урешті, це підвищить не лише авторитет, престиж, а й відповідальність ВНЗ за підготовку наукових кадрів, створить здорову конкуренцію у справі підготовки науковців.
Сподіваємося, внесені пропозиції сприятимуть позитивному вирішенню проблем соціального характеру і спрямування, слугуватимуть справді прогресивному розвиткові українського суспільства.

З повагою 

Президент Міжнародної Кадрової Академії, заслужений працівник освіти України Г.ЩОКІН

Голова Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України, заслужений працівник освіти України М.ГОЛОВАТИЙ

Президент Академії наук вищої школи України, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки
М.ДРОБНОХОД

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com