НЕДЕРЖАВНІ ВНЗ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

На тлі численних вели­ких проблем, у яких нині живе українське суспіль­ство, зокрема майбутні вибори до Верховної Ради та місцевих органів влади і управління, продаж Криворіжсталі та ін., освітянські проблеми вида­ються другорядними. Однак це лише на перший погляд, бо охоплюють вони всю Україну. Пробле­ма ще й у тому, що дедалі гострішим стає питання недержавної системи освіти, яка хоча й і охоплює близько 140 ВНЗ III-IV рівня акредитації із за­гальною кількістю студентів не більш як 14% усієї їхньої кількості, однак не дає спокою багатьом в Україні — від нардепа і міністра до місцевого ділка, якому досі сниться комуно-соціалістична система життя і підготовки фа­хівців.

Щоб сповна осягти суть проблеми, її гостроту і непередбачуваний роз­виток, можна коротко оха­рактеризувати Представ­ницькі збори працівників недержавних вищих за­кладів освіти України, які відбулися 28 жовтня в Міжрегіональній Академії управління персоналом. На зборах було розгляну­то два питання: «Про стан розвитку освіти в Україні, завдання та проблеми діяльності вищих навчаль­них закладів недержавної форми власності» та «Політико-правові питання діяльності ВНЗ недержав­ної форми власності в Ук­раїні: стан і проблеми».

Зазначимо, що зібран­ня працівників недержав­них ВНЗ ініціювала Конфе­дерація недержавних ви­щих закладів освіти Украї­ни та підтримала Асоціа­ція навчальних закладів України небюджетного фінансування. В обгово­ренні зазначених питань взяли участь більш як 40 керівників ВНЗ, які пред­ставляли 22 заклади осві­ти більш як з третини ре­гіонів України. Практично ж усі ВНЗ недержавної форми власності входять до складу двох згаданих вище громадських осві­тянських організацій, а відтак можна вважати, що їхній погляд на питання освіти в Україні є практич­но таким, як викладено у вміщених нижче документах Представницьких зборів.

Усвідомлюючи, що і ці матеріали дехто, особли­во кон'юнктурники від ос­віти, коментуватиме на свій розсуд, акцентуємо увагу на питаннях принципово­го характеру.

Приватна вища школа виникла на початку 90-х років саме як ініціативна, інноваційна, творча, що взя­ла на себе турботу макси­мально розбудувати віт­чизняну систему освіти без особливих турбот і ви­датків держави. Багато в чому освіта загалом утри­мувалася, та й нині утри­мується, за недостатнього фінансування і підтримки держави, за рахунок вищих навчальних закладів не­державної форми влас­ності.

Перше. Хоча в законо­давстві про освіту в Україні закріплено юридичну ос­нову ВНЗ приватної фор­ми власності, нормативна база таких закладів освіти нині вкрай недосконала. Звідси максимальної гос­троти набули питання, про які з великою стур­бованістю гово­рили й учасники Представниць­ких зборів, а саме: недоско­налість правової бази, яка регулює порядок встановлення організаційно-правових форм діяльності ви­щих навчальних закладів. Така база має супе­речливий харак­тер і в разі її неврегульованості може спричини­ти вкрай нега­тивні наслідки для усієї систе­ми освіти Украї­ни, а не лише недержавних ВНЗ. Тобто Верховна Рада України має терміново ухвалити такі зміни до Закону України «Про освіту» та до Закону України «Про вищу освіту», в яких передусім було б чітко визначено організа­ційно-правову форму не­державних вищих закладів освіти України.

Друге. Питання юри­дичної форми, статусу не­державних вищих закладів освіти України або, влас­не, питання існування і функціонування в Україн­ській державі приватної власності загалом. Отже, його врегулювання має бути предметом першо­чергової уваги Міністер­ства юстиції України, Міністерства освіти і на­уки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Дер­жавного комітету України з питань регуляторної пол­ітики та підприємництва, інших виконавчих органів влади.

Третє. Мають бути усу­нені всілякі дискримі­наційні заходи і дії щодо недержавної системи ос­віти України, які особливо даються взнаки останнім часом. Серед них учасни­ки Представницьких збо­рів називали: вкрай забю­рократизовану, суб'єк­тивовану систему ліцензу­вання й акредитації ос­вітніх послуг; серйозні порушення конституційних прав суб'єктів освітнього процесу (позбавлення професорсько-викладаць­ких кадрів українських при­ватних ВНЗ наукових пенсій, а студентів — за­конних пільг і соціально­го захисту); неврегульованість питань оподатку­вання недержавних ВНЗ; недосконалість, забюрократизованість системи підготовки фахівців вищої кваліфікації — докторів і кандидатів наук.

Четверте. Політика в системі освіти України за­галом далека від демокра­тичної, справді правової. В інших країнах усі ВНЗ діють і фінансуються в ме­жах єдиного освітнього простору країни, практич­но на однакових засадах претендують на державне замовлення щодо підго­товки фахівців. І це при тому, що державні і при­ватні ВНЗ об'єктивно фун­кціонують як досить різні моделі освіти — і за фор­мою власності, і за струк­турою будови й управлін­ня. До цього треба дода­ти і досить різні соціальні умови діяльності. Якщо державні ВНЗ мають вико­нувати державне замов­лення, то приватні викону­ють замовлення суспіль­ства, запезпечуючи права батьків і педагогічне пра­во незалежних суб'єктів освіти. Усе це важко збаг­нути Міністерству освіти і науки України, багатьом «лідерам» освітнього про­стору, що й досі ностальгують за комуно-соціалістичною системою освіти.

Щодо освіти, яка справді відповідає потребам сус­пільного розвитку, найкра­щим світовим зразкам, провадиться політика під гаслом «Не пущать!» Чи­новники від науки радіють не з того, що відкрили де­сяток нових ВНЗ, а закри­ли з десяток діючих.

Основні питання і про­блеми, які були предме­том обговорення учасників Представницьких зборів недержавних ВНЗ України, як і можливі шляхи їх ви­рішення, викладено у вміщених нижче звернен­нях до Президента Украї­ни, Верховної Ради Украї­ни, Міністерства освіти і науки України, наукової, педагогічної громад­ськості. Укотре сподіває­мося, що врешті їх сприй­муть відповідним чином, бо терпець тих, хто вчить і вчиться у недержавних закладах освіти, врешті може й урватися. Однак кому від того буде краще? Громадянам, освітнім уста­новам чи державі?

Микола ГОЛОВАТИЙ,
голова Представ­ницьких зборів,
голова Правління Конфеде­рації
недержавних вищих закладів освіти України,
доктор політичних наук, професор