ЦЕРКВА Й ОСВІТА: ПРАКТИКА РЕАЛЬНОГО ДОСВІДУ

Нині ми живемо у суспільстві, де почасти, на жаль, до місії і богослов'я Православної Церкви ставляться як до давньої збірки народних легенд та обрядів старовини. А внаслідок такого секулярного світогляду і церковна реальність стає «містикою» або «святою археологією», стародавньою і незрозумілою.

Тому, враховуючи це, християнський бого­слов повинен передусім обстоювати гідність люди­ни і людського життя у світлі животворящої та ди­намічної традиції Церкви. Справжній богослов про­тестуватиме проти будь-якого роздвоєння людини на емпіричну та «збагнен­ну розумом». Спасіння, оновлення і зцілення по­требує саме секулярна людина, і її спасіння поля­гає зовсім не в якомусь неусвідомленому морально­му вдосконаленні або аскетичному подвигу, а в пе­ретворенні життя благо­даттю, розумом, енергією живого та реального Хри­ста — Творця Всесвіту.

Не можна не погодити­ся з єпископом Віден­ським та Австрійським Іларіоном (Алфеєв), який стверджує: «Христос ство­рив церкву не лише для «келейного ужиття», а й щоб християни могли бути активними членами сус­пільства, захищали тра­диційні духовно-моральні цінності. Тому необхідним є постійний діалог між релігією та секулярним світом». Саме у діалозі Церкви та сучасної освіти велика перспектива взаєм­ної праці й науково-суспільного спілкування.

Однак Церква також бере до уваги існування представників так званого ліберального антиклери­кального напряму, які вва­жають єдиною легітимною моделлю розвитку сус­пільства безрелігійну ос­віту. Ця ідеологія не пе­редбачає активної участі церков і релігійних об'єд­нань у суспільному та по­літичному житті. Релігія для неї сприймається лише як власна справа окремої людини, яка в жодному разі не повинна впливати на її поведінку в суспільстві. Тому всім плюралістичним реформа­торам і псевдоборцям за демократичний розвиток суспільства хотілося б на­вести слова відомого французького історика, філософа і православного богослова Олів'є Клемана: «Християни мають розвивати таке розуміння світу, в якому всі релігії знахо­дять своє місце та будують партнерські стосунки; у та­кому разі їхній вплив стає відчутним. Якби наше сус­пільство було справді плю­ралістичним, то в ньому про Біблію розповідали б у школах, без чого молодь не може мати доступу до своєї культурної спадщи­ни; у вищих навчальних закладах, вивчаючи історію людської думки, розповідали б про отців церкви, дітей неодмінно знайоми­ли б з духовною антропо­логією і світом знаків та символів».

Наше українське сус­пільство перебуває у по­шуках етики, яка допомогла б позбавитися вчораш­нього політичного тоталі­таризму та завтрашнього ліберально-технологічно­го тоталітаризму. Нині, як зазначає президент Міжнародної Кадрової Академії та Міжрегіональної Ака­демії управління персона­лом, професор Георгій Щокін: «Магістральним шляхом до нового етапу соціальної історії є розви­ток науки, культури й ос­віти, гуманізація всього соціального прогресу під знаком справжнього відродження духовності та істинної релігійності... Ук­раїна ще тільки мусить пройти довгий і складний шлях до відродження в усіх верствах населення істинних основ православ­ної віри під духовною ору­дою Української Право­славної Церкви, вільної від політиканства і заснованої на соборності українсько­го народу та канонічних принципах».

Враховуючи це фунда­ментальне питання, саме нині у вищих навчальних закладах величезна увага повинна приділятися ви­хованню молодого поко­ління, аби воно знало свою релігію, своє національне коріння, історію рідного народу, розумілося на ук­раїнській і світовій культу­рах. Жодну соціальну систему не можна назвати гармонійною, якщо в ній немає монополії секуляр­ного світогляду у вироб­ленні суспільне значущих міркувань. Архімандрит Іларій (Шишковський) пише: «Нині християнство — єдиний шлях до подо­лання проблеми дефіци­ту духовних цінностей. Вічні цінності не минають. Християнство презентує новий фундамент вихо­вання Ісуса Христа. І тому не зовсім зрозуміла пози­ція деяких представників системи виховання, які протестують проти так зва­ної духовної пропаганди у закладах освіти. Нейтраль­ного виховання як такого не існує, бо за своєю сут­тю виховання покликане так навчити молодих лю­дей, щоб вони стали зріли­ми членами певного сус­пільства, яке, не переста­ючи бути плюралістичним, має певні стрижневі цін­ності, на яких будується його єдність і добробут. Натомість нейтральність свідчить про цілковиту відсутність будь-яких цін­ностей».

Тоді як у державі ли­ше точаться дискусії з при­воду викладання основ віри та християнської ети­ки, дієва співпраця Україн­ської Православної Церк­ви та Міжрегіональної Ака­демії управління персона­лом дає реальну мож­ливість сучасній молоді у процесі навчання ознайо­митися з історією христи­янської церкви, основами християнської моралі, хри­стиянською соціальною доктриною, а також основ­ними поняттями сучасної православної теології. Крім того, студенти мають доступ до науково-бого­словської літератури, у МАУП випускають на­вчальні посібники з основ православної віри, основ християнської етики. Сло­вом, це дає змогу не лише серцем відчувати Бога, а й у процесі освіти, земного покликання бути причет­ним до Божого розуму, ласки, любові та христової істини. Що і є нині реальним вкладом у розвиток духовності й відродження української нації. Саме тому церква не бачить «пе­решкод до взаємодії зі здоровими політичними та суспільними силами різної орієнтації, до співпраці з будь-якими доброчесними людьми, зокрема з представниками інших релігій і невіруючими, за умови їхньої готовності до чесного, доброзичливого й зацікавленого діалогу на благо нашої рідної держа­ви».

Значущу роль у на­прямі сучасної релігійної освіти відіграє постать Предстоятеля Української Православної Церкви Бла­женнійшого Митрополита Київського та всія України Володимира (Сабодана), ювілей якого ми нині відзначаємо. Життя Мит­рополита Володимира — це життя, присвячене апо­стольському служінню — проповіді радісної звістки, що людина у цьому світі не самотня, що вона при­четна до Божественного життя і має реальну мож­ливість спілкування з Жи­вим Творцем Всесвіту. Видатний ієрарх, відомий проповідник і педагог, пра­вославний мислитель, який завжди намагається роз­крити християнське життя, враховуючи животворящу традицію Церкви, багату українську культуру та па­ралельно складну суспіль­но-політичну картину роз­витку незалежної Україн­ської держави, доводить, що можна попри усі труд­нощі в земному бутті бути свідком апостольського свідчення та Євангель­ського проголошення. Саме в цьому ієрархічно­му контексті апостоль­ського спадкоємства апо­столи — це ті, хто не лише слідує заХристом, а й ті, хто оточує Його. За словами митрополита Пергамсько-го Іоанна (Зізіуласа): «Апо­столи — це не з'єднуюча ланка між Христом та Цер­квою в історичному про­цесі, а основа Церкви як присутності Царства Бо­жого тут і тепер». Саме на цьому завжди будується життя митрополита Воло­димира, навіть його фунда­ментальна богословська праця має назву: «Еклезіологія у вітчизняному бо­гослов'ї» (1979 p.), що наголошує основне в бого­словському пошуку Вла­дики — життя і вчення Церкви.

Понад те, освітня та просвітницька місія у житті митрополита завжди по­сідала одне з пріоритетних напрямів, про що свідчать ці окремі невеликі нари­си з його апостольського життя.

Вищу богословську ос­віту митрополит Володи­мир отримав у Ленін­градській духовній ака­демії, яку закінчив 1962 року з вченим ступенем кандидата богослов'я. Того ж року його було направлено на виклада­цьку роботу до Одеської духовної семінарії. 14 чер­вня 1962 року був висвя­чений у сан диякона, 15 червня того ж року — у сан священика. Того ж року 26 серпня прийняв черне­чий постриг. У семінарії ієромонах Володимир пра­цював викладачем і стар­шим помічником інспекто­ра, водночас обіймав по­саду секретаря Одеського єпархіального управління. 1965 року закінчив аспі­рантуру при Московській духовній академії і був призначений ректором Одеської духовної семі­нарії з возведениям у сан архімандрита.

Яскрава сторінка жит­тя Владики — його рек­торство у стінах Москов­ської духовної академії та семінарій. І навіть тепер, незважаючи на всі про­блеми та турботи Пред­стоятеля Української Пра­вославної Церкви, Бла­женнійший митрополит Володимир завжди при­сутній на засіданнях вченої ради Київської духов­ної академії, що є прикла­дом справжньої турботи за богословське майбутнє української Церкви.

Не може бути високопрофесійної освіти в сучасному світі без досяг­нень богословської науки. Враховуючи це, сучасна секулярна освіта нама­гається знайти відмови та відписки, щоб релігійний світ знань не висвітлював навчальний процес учнів і студентів. Одні посила­ються на закони, що Цер­ква відокремлена від дер­жави, інші — на брак спе­ціалістів, програм і коштів.

Та є нині в Україні справжні духовні лідери й патріоти нації, які не лише розуміють важливість ре­лігійної освіти у світській школі, а й роблять усе мож­ливе, щоб українська мо­лодь була причетна до благодатного життя Воскреслого Христа. Користу­ючись можливістю, хочеть­ся сказати кілька слів про реальний досвід релігійної освіти в Україні. Відома просвітницька діяльність Міжрегіональної Академії управління персоналом, спрямована на духовне виховання і збагачення внутрішнього потенціалу молоді — майбутнього ук­раїнської нації у світлі православного віровчення. Яскравий приклад того — територія МАУП з право­славними каплицями, які дають можливість студен­там бути причетними не лише до інтелектуально­го духовного життя право­слав'я, а й до молитовної, містично-сакраментальної практики Церкви. Подячні молебні на початку на­вчального року, великих свят, відкриття конфе­ренцій, молитовне поми­нання загиблих у роки ук­раїнського геноциду — все це звична духовна справа для життя Міжрегіональної Академії управління пер­соналом.

Пророче бачення того, що відродження Україн­ської держави неможливе без духовного та релігій­ного оновлення, спонука­ло президента МКА та МАУП професора Георгія Щокіна створити у стінах Міжрегіональної Академії управління персоналом кафедру релігієзнавства та теології. Цей проект всіля­ко підтримували Предсто­ятель Української Право­славної Церкви, Блажен­нійший митрополит Воло­димир, секретар Київської Митрополії, благочинний Київських храмів професор протоієрей Віталій Ко-совський, ректор Київських духовних шкіл професор протоієрей Микола Забуга.

Нині кафедра релігіє­знавства та теології відчу­ває вагому підтримку відо­мого українського вчено­го, ректора МАУП, профе­сора Миколи Головатого, директора центру ритори­ки «Златоуст», професора Галини Михайлівни Сагач, яка читає курс риторики на засадах християнської ети­ки. Отож не лише у про­ектах, планах і концепціях на майбутнє, що частіше ми лише чуємо, а в ук­раїнській реальності є люди, для яких тема Церк­ви та освіти не лише на­зва конференції чи до­повіді, а свідчення самого життя, присвяченого Бо­гові та Батьківщині.

Священик Діонісій
МАРТИШИН,
кандидат богослов'я,
викладач Київської
 духовноїакадемії та семінарії,
завідувач кафедри
релігієзнавства та
теології МАУП