«РОЗЛУЧЕННЯ» ПО-УКРАЇНСЬКИ

Про поетапний вихід України із СНД як з вкрай неефективної структури, що не дає нам нічого, зокрема ні з погляду здобуття передових технологій, ні з погляду здобуття нових ринків, говорять не вперше. Серед аргументів на користь такого кроку і такий: у державі існує величезний масив суб'єктів економіки і підприємництва, щиро зацікавлених у рішучих реформах, зокрема і в цьому. Насамперед — малий і середній бізнес, а також бізнес, заснований на виробництві, які б навчилися не лише повноцінно господарювати у себе вдома, а й мати з цього зиск.

Треті не зайві

У разі здійснення обіцяного нового курсу України соціально-економічна палітра населення має стати принципово іншою, співвідношення трьох його нинішніх частин повинно кардинально змінитися. Усі нинішні прошарки, а саме — багаті, бідні і середній клас, мабуть, залишаться, але в принципово інших пропорціях.

Перша категорія багатих і дуже багатих людей утвориться з тих, хто (переважно за рахунок вдало впроваджених перспективних ідей, нових технологій, нових принципів організації праці) реалізовує себе і через свій добробут створить ще й багато робочих місць і суттєве вливання податків у бюджет країни. Це будуть наші форди і гейтси, які (поки що теоретично) чесно стали багатими, деякі — навіть мільйонерами.

Друга категорія населення — та, яка через різні причини опинилася в аут-сайдерах. їм має допомагати держава, і ця допомога зі зростанням соціально-економічного прогресу країни неухильно зростатиме, а сам цей прошарок неминуче скорочуватиметься.

Нарешті, третя, найбільша і основна категорія населення країни, її хребет — так званий середній клас. Цих людей, які житимуть пристойно, має бути переважна більшість, за статистикою соціологів — близько 70%.

Середній клас у нашому розумінні, українська мрія — це своя хата, стабільний прибуток або зарплата, що дає змогу добре жити, харчуватися і вдягатися, лікуватися, відпочивати, займатися спортом, давати пристойну освіту дітям, бути забезпеченим у старості і, врешті-решт, перспективу і можливість переходу до забезпеченішої категорії людей. За великим рахунком українська мрія — це нехай і не дуже багате, але спокійне життя, до того ж обов’язково у власній державі. Ці два чинники зовсім не суперечать один одному, навпаки — чудово доповнюють один одного, є підґрунтям нашої національної палітри, відповідно, східної і західної української ментальності. А в найближчій перспективі, якщо дещо спростити сказане, — практично єдиною гарантією існування і прогресу України, де достатньою умовою її незалежності є просто вищий за середній життєвий рівень її населення порівняно, скажімо, з російським сусідом. І штучно прищеплена ідея посткомуністичної співдружності у такому матеріальному ракурсі, м’яко кажучи, недоречна.

Кортить гримнути дверима, але...

На початку травня наш МЗС знову заговорив про можливість виходу України зі складу Співдружності Незалежних Держав. Як і треба було очікувати, у відповідь з Москви посипалася низка різких заяв політиків різного рівня. Та справа навіть не в цьому. Незважаючи на очевидну марність СНД, з кардинальними діями тут, мабуть, не варто поспішати.

Стаття 9 Статуту СНД проголошує, що держава — член Співдружності має повне право вийти з неї. Про такий намір країна повинна письмово сповістити депозитарій Співдружності, який перебуває у Мінську, за 12 місяців до виходу. Наскільки відомо, нині навіть проекту такого повідомлення в українському зовнішньополітичному відомстві немає. Втім, задля «революційно-політичної доцільності» підготувати його на підпис відповідальним особам не так уже й важко. Куди важ-че передбачити всі плюси і мінуси прощальної церемонії.

Здається, саме цим переймався заступник глави МЗС Володимир Огризко, коли заявив у Москві, що Україна вивчає доцільність перебування у складі СНД. Звісно, жодних практичних результатів такого аналізу МЗС поки що надати не може і зможе, напевно, не скоро. Проте деяких висновків можна дійти самотужки вже нині. Наприклад, те, що ціни на енергоносії, що їх поставляє Російська Федерація Україні, у разі виходу останньої з СНД зростатимуть швидше, ніж відбуватиметься сам вихід. А в тому, що вони зростатимуть за будь-якого розкладу, сумніватися не доводиться — «Газпром» вже не раз показав, що йому плювати на «особливі» міждержавні відносини, тим паче на «якісь там» комерційні контракти. Крім того, неминуче постане питання про зміну візового режиму між Україною і СНД, що далеко не кращим чином відіб’ється на житті мільйонів громадян. На думку глави Комітету у справах СНД Ради Федерації РФ Вадима Густова, покинувши СНД, Україна мало не миттєво втратить російський ринок, на який орієнтована велика частина вітчизняної економіки.

Попри те, що такі заяви дуже схожі на банальний шантаж, з ними доводиться рахуватися — на жаль, крім бензинових і м’ясо-молочних важелів, Росія має й багато інших для тиску на непокірного сусіда.

Водночас розмови про те, що «Росія нічого не втратить після виходу України з СНД», не є щирими. Досить лише згадати, що творилося там, коли з’явилася інформація про припинення постачань Україною в РФ звичайної солі. Суттєво для нашої північної сусідки і те, що може постраждати її імідж беззастережного лідера на пострадянському просторі. Адже один з концептуальних підходів до аналізу нинішньої зовнішньої політики Російської Федерації стосовно країн колишнього СРСР розглядає путінську Росію як гегемоністську державу, що відроджується. Такий статус потребує відновлення сфери впливу, а СНД — чу-довий «полігон» для цього.

Квапитися повільно

Однак навіть такий стан речей навряд чи дасть Україні отримати хоч якусь вигоду зі свого демаршу. Ситуація з постачаннями газу засвідчила відсутність у нинішнього українського керівництва не тільки достатньої політичної волі, а й діючих механізмів для відстоювання національних інтересів країни. За великим рахунком, єдине, на що може сподіватися Україна, — якомога швидший вступ до НАТО і відповідну допомогу західних держав. Однак Захід уже не раз «доводив» свою неспроможність допомогти Україні у вирішальні для неї моменти історії, і сподіватися, що «закордон нам допоможе», у нинішній ситуації було б украй небезпечно і безглуздо.

На думку окремих експертів, набагато більше резону повторити приклад Туркменістану: мінімізувати практичне співробітництво у межах Співдружності, формально зберігаючи в ньому свою присутність. Адже у вищому ешелоні української влади вже не раз і не два говорили про неефективність СНД як інструменту міждержавного співробітництва. До речі, мабуть, такого ж погляду дотримуються і в Москві, однак для Росії, як і для будь-якої країни, що обрала імперський шлях розвитку, важ-ливі зовнішні прояви своєї «могутності», усілякі зовнішньополітичні декорації. У цьому контексті РФ виступає продовжувачем традицій Радянського Союзу, що довго і завзято не хотів відмовлятися від зовсім неефективного СЕВу.

Загалом, якщо відкину-ти емоції, Україні зовсім не потрібно робити різких рухів щодо СНД. Можна просто планомірно скорочувати свою присутність у програмах Співдружності, урізати відповідні витрати, не їздити на марні саміти. Час, коли на зустрічах «без краваток» у колі «незалежних держав» ухвалювалися якісь доленосні для країн-членів рішення, безповоротно минув. СНД Україні, безумовно, не потрібна. Однак і не заважає. Знову ж таки через аморфність свого існування. І головне — членство в СНД, на відміну від того ж ЄЕП, не є перешкодою на шляху наших євроінтеграційних устремлінь. Натомість ресурси, кадри, сили, що звільняться на цьому напрямі, можна було б перекинути на виконання інших, актуальніших для України завдань — співробітництво у тих ГУАМ або ОЧЕС, Співтоваристві демократичного вибору тощо. А також спокійно виконувати вже задекларовану МЗС роботу з оцінки позитивів і негативів від виходу України зі СНД, щоб у потрібний час бути у всеозброєнні.

Биття горшків

Втім, йшлося про бажаний хід подій. Реалії ж такі. Чиновники з різних відомств зосередилися на жорсткій критиці СНД. Як уже говорилося, тон задав заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко. Перебуваючи з візитом у Москві, він заявив, що Київ розчарований тим, що з ділової структу-ри СНД перетворилася на структуру, яка займається розмовами. За його словами, Україна не раз вносила конкретні пропозиції, але жодна з них не отримала розвитку у виконавчих структурах організації. Для прикладу, Президент Ющенко вносив пропозицію щодо спільної охорони кордонів країн СНД, однак його проігнорували. «Чи буде після цього бажання висувати інші пропозиції? Виникає запитання: навіщо ця оболонка? Для справи, чи нам потрібен клуб?» — обурився дипломат.

Услід за МЗС доволі різко висловилася Рада національної безпеки і оборони України. її секретар Анатолій Кінах зачепив найболючіше, аргументуючи, що Співдружність утратила свій економічний сенс. «У межах СНД прийнято сотні документів, але вони не виконуються. Не завершено процедуру формування зони вільної торгівлі між країнами — членами організації», — нагадав пан Кінах.

Шквал критики на адресу СНД збігся з вільнюським самітом країн Балтійсько-чорноморського регіону. Саме з нього, на думку більшості спостерігачів, для Співдружності почався зворотний відлік часу. На форум у Вільнюс з’їхалися президенти і глави МЗС балтійських республік, держав Східної Європи скандинавських країн. Його головним модератором став віце-президент США Дік Чейні. У своїй промові він піддав обструкції політику Москви на пострадянському просторі, заявивши, що вона несе загрозу демократії. Сусідів Росії пан Чейні похвалив, а Україну і Грузію навіть поставив за приклад всім іншим країнам колишнього Союзу.

Київ і Тбілісі сприйняли це як сигнал до дії. Заяви українського керівництва відбулися одразу після того, як намір залишити Співдружність висловила ще одна країна (спірної) демократії — Грузія. Президент Михайло Саакашвілі вже доручив грузинському уряду і парламентові прикинути всі плюси і мінуси від перебування в СНД. Грузинські політики одразу відповіли главі держави, що користь від членства в цій організації дуже мала. Як наголосив глава парламентського комітету з міжнародних справ Костянтин Габашвілі, «єдиними плюсами СНД були безвізовий режим і вільна торгівля, і без них членство в ньому втрачає всякий зміст». Утім, у цьому сенсі Україна і Грузія все-таки в різному становищі. Якщо Грузії вже нічого втрачати, торговельна і візова війни проти неї провадяться вже давно, то відносини між Росією й Україною дотепер, незважаючи на всі розбіжності, зберігали зовнішню дипломатичність.

На думку глави комітету Держдуми з міжнародних справ Костянтина Косачова, Київ і Тбілісі ведуть лінію на погіршення відносин з Росією, розраховуючи в такий спосіб прискорити процеси інтеграції в західноєвропейські і трансатлантичні структури. «Розраховувати на полегшення такої інтеграції — отже, видавати бажане за дійсне. Ніхто в цих структурах ні Грузію, ні Україну не чекає», — впевнений пан Косачов. Коментарі російських парла-ментаріїв — поки що усне застереження. Москва вже не раз продемонструвала, як вона обходиться з незговірливими сусідами. Газова війна з Україною, торговельні війни з Молдовою і Грузією — далеко не весь набір інструментів для політичного тиску на опонентів. Якщо Україна всерйоз вирішить «розлучитися» із СНД, Росія, приміром, може легко скасувати запроваджений два роки тому пільговий режим перебування для українців, яким зараз дозволено перебувати в РФ без реєстрації протягом трьох місяців. Такі заходи можуть принести Україні набагато більше неприємностей, ніж «винна війна» — Грузії.

Багато шуму і нічого?

Проте у Києві (раптом) переконалися, що до таких крайнощів справа не дійде. «Ми жодного разу не опустилися до таких диких способів впливу, як заборони на ввезення різних товарів під надуманими приводами недотримання фітосанітарних норм», — заявив прес-секретар українського МЗС Василь Філіпчук. За його словами, Москва мала засвоїти уроки торішньої «газової війни». «Самі поміркуйте, хто від неї сильніше постраждав. Саме після цього світове співтовариство порушує питання про надійність Росії як постачальника енергоресурсів. Такими кроками Москва тільки нашкодить собі», — впевнений дипломат. У щирість сказаного, відверто кажучи, мало віриться.

Далі — більше. Міністр закордонних справ Борис Тарасюк заявив, що питання виходу України з СНД наразі не розглядається. (Отакої!) Він закликав не експлуатувати цю тему. «Ніхто жодного рішення щодо виходу із СНД не ухвалював», — зазначив він. Наразі, за його словами, відбуваються консультації і аналіз проблеми.

Днями в Мінську відбулося засідання Групи високого рівня з реформування Співдружності Незалежних Держав за участі виконавчого секретаря СНД Володимира Рушайла та представників 9 з 12 держав-учасниць Співдружності.

Милі чубляться, лишень тішаться?