«КРОКОДИЛЯЧІ СЛЬОЗИ» ФЕРОСПЛАВНИХ МАГНАТІВ

Українські феросплавні підприємства, що займають 12% світового ринку, вже котрий рік відмовляються ділитися з державою експортним виторгом. Власники вітчизняних заводів воліють залишати грошові здобутки у Швейцарії, яка, навіть не будучи офшорною зоною, стягує в 3-12 разів менше податків на прибуток, ніж Україна.

Іноді, як свідчать контракти ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (НЗФ), на рахунках швейцарських посередників осідає понад 50% валюти, вирученої від продажу великих партій національної продукції. Реальна рентабельність феросплавних підприємств, за визнанням самих галузевиків, сягає 30%.

Опубліковані недавно звіти цих підприємств знову виявилися не обнадійливими. Збиток НЗФ за торішніми підсумками становив 19 млн грн, у той час як попередній рік завод завершив з чистим прибутком 70,5 млн грн. Не кращі результати показують і підприємства, підконтрольні групі Приватбанку. Так, ВАТ "Запорізький завод феросплавів" (ЗЗФ) 2005 року мав збитків на  11,4 млн грн (що, однак, набагато краще, ніж 2004-го - 135 млн грн), ВАТ "Стахановський завод феросплавів" (СЗФ) відзвітувався про збитки за підсумками минулого року на 30 млн грн.

У неофіційних бесідах куратори галузі охоче розповідають, що між урядом і господарями заводів існують негласні домовленості про рівень прибутку. Так, наприклад, колишньому власникові НЗФ Вікторові Пінчуку вдавалося переконувати чиновників повертати заводу податок на додану вартість, тоді як заводам Ігоря Коломийського держбюджет заборгував більш як 200 млн грн. Звідси, вказують деякі експерти, і різниця у фінансових показниках за 2004 рік - у НЗФ 70 млн грн прибутку , у "приватовських" ЗЗФ і СЗФ - 165 млн грн збитків.

Що ж до офіційного виправдання за погані звіти феросплавних заводів, то їхні керівники наводять дані про високу енергоємність виробництва продукції. За твердженням представників галузі, тарифи на електроенергію, що підвищилися торік з 12 до 20 коп. за кіловат-годину, займають зараз близько 40%  у собівартості виплавки феросплавів.

"Через чергове підвищення енерготарифів у першому кварталі нинішнього року на 5,8% щомісячні витрати ЗЗФ збільшилися на суму більш як 2 млн грн. У підсумку завод змушений був закрити три печі і знизити випуск продукції на 8,8% щодо відповідного періоду минулого року. Це приводить до необхідності скорочувати робочі місця", - повідомив Укррудпрому виконавчий директор Української асоціації феросплавів Сергій Кудрявцев.

Скаржачись на тяжкі умови роботи, феросплавні заводи напружено намагаються "вичавити" з уряду пільги. Зокрема Українська асоціація феросплавів протягом останніх місяців проштовхує проект про створення нульового класу споживачів електроенергії, відповідно до якого енергоємні підприємства одержать 10-відсоткову знижку на купівлю електроенергії.

Затвердивши цей проект у Мінпромполітики, НКРЕ, СНБО і домігшись від Кабміну прийняття проекту постанови про класифікації промислових споживачів електроенергії, лобісти все ще не можуть перебороти опір Національної комісії з регулювання ринку електроенергії, яка не поспішає переводити феросплавні підприємства в пільгову категорію споживачів.

Можливо, ця затримка пов'язана із сумнівами чиновників у причинах збитковості феросплавних заводів. Є припущення, що представники галузі ллють крокодилячі сльози, приховуючи прибуток в офшорах. Однак дорікнути в цьому підприємствам, скажімо, групи Приватбанку Ігоря Коломийського, непросто, бо інформацію про свої товарні потоки ця структура ховає за сімома замками. А ось викривальні контракти "Интерпайпа" у період боротьби за НЗФ стали, нарешті, надбанням громадськості. Зокрема, 1 квітня 2004 року між корпорацією "Интерпайп" (Дніпропетровськ) і посередницькою компанією Steleex (Швейцарія) укладено контракт на постачання 60 тис. тонн феросилікомарганця за ціною 637 доларів за тонну. Уже 13 квітня Steelex продала південнокорейській металургійній компанії ІNІ Steel 20,5 тис. тонн дуже схожого за хімічним складом феросилікомарганця виробництва НЗФ, але більш ніж удвічі дорожче - по 1 315 доларів за тонну. Отже, тільки з цієї партії на швейцарських рахунках виявилося 13,8 млн доларів прибутку, недоотриманого НЗФ.

Такі схеми не заборонені в Україні. Держава не забороняє підприємствам збувати продукцію через офшори, обмежуючи рівень тіньового прибутку за допомогою затверджених Міністерством економіки індикативних цін, нижче яких заборонено експортувати товари.

Мінімальні закупівельні ціни цієї продукції на сталеплавильних заводах зараз стабільні і досить високі. Так, споживачі в Європі, США й Азії одержують феросиліцій за ціною 660 - 700 доларів за тонну, феросилікомарганець у портах Китаю купується від 600 доларів за тонну на умовах FOB.

Така різниця в цінах, як кажуть самі галузевики, дає змогу прховувати на офшорних рахунках мільярди гривень. Якщо врахувати, що велетень-НЗФ виробляє більше половини українських феросплавів, то можна припустити, що тіньовий прибуток української галузі перевалить за півмільярда доларів. Реальні заробітки приватівських підприємств ЗЗФ і СЗФ ніяк не можуть бути меншими за НЗФ. Технологічна відсталість СЗФ і екологічні проблеми розташованого в межах міста ЗЗФ повинні компенсуватися власною сировинною базою. Адже обоє вітчизняні марганцеві ГЗК підконтрольні "Привату", а НЗФ змушений терпіти витрати, працюючи на дорогій імпортній сировині, бо за останні роки не міг купити жодної тонни руди в Україні.