Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗОЛОТО ТА БРУХТ ЕСТРАДИ

Дві мови — дві зради

Країна, славна тим, що її народ склав більш як 200 тисяч пісень, мова якої відома як одна з наймелодійніших у світі, не може відкараскатися від пісенно-естрадного патронату «старшого брата». Чомусь вважається, що наші обов’язково повинні їхати до Москви. Всезагальний кадебізм України проявляється навіть у такій, здавалося б, несерйозній сфері, як шоу-бізнес.

Ще можна змиритися з двомовністю деяких наших співаків — Ірини Білик, Віктора Павліка, Віталія Козловського, — але як вибачити зраду Україні? Про що це я, запитаєте ви? Уявіть собі ситуацію: естрадний виконавець з однієї країни купує собі будинок у столиці іншої і повністю туди перебирається. Чому? Скажете, не щастить бідасі, не слухають його тут, не купують, не визнають. Якби ж то! А я вам скажу: йдеться про так званий «золотий голос» української естради Таїсію Повалій, яку і слухають, і визнають, і купують. Навіщо ж тоді «просто Тая» купила собі будинок у Підмосков’ї? Навіщо цей «російський прорив», пісні російською мовою? Чи Таї грошенят малувато? А може, просто їй Україна та все українське остогидло? Утім, не будемо суворо звинувачувати панянку Повалій, адже вона — лише дорога іграшка у вправних руках свого чоловіка Ліхути, який її створив у буквальному розумінні цього слова, а тепер використовує, щоб купувати нові будинки та авта в Росії. Як співає одна російська шансоньєтка: «Я его слепила из того, что было…»

Прикро бачити, як лю-ди, обласкані українською державою, брутально «кидають» її, цинічно насміхаючись з тих, хто любив і цінував їхню твор-чість. Приблизно так вчинила співачка Ані Лорак, яка, розірвавши стосунки зі своїм українським продюсером Юрієм Фальосою, підписала контракт з «розкрутником» пишногрудої «ВІА Гри» Костянтином Меладзе й заспівала дуетом з огрядним грузином Валерієм, також Меладзе. Певно, Каролінка дуже образилася, що її знову не попросили представляти Україну на пісенному конкурсі «Євробачення».

Початок і середина 90-х для української естради — як і для всього народу — були періодом повного занепаду. Розкрутку за умов економічної й суспільної кризи могли дозволити собі багатії або наближені до політичної верхівки. Усім іншим доводилося лавіювати між цими двома чинниками. Талановита молодь пробитися не могла, безголосі й бездарні брали нахабством; хтось купував собі звання «золотого голосу”, хтось — купу інших звань і нагород.

Наразі вітчизняний шоу-бізнес — суцільна фікція і брехня. До того ж усі роблять вигляд, що в це вірять. Скажімо, у ЗМІ стало звичкою хвалити Руслану. Аякже — вона ж бо виграла Євробачення, уславила Україну! Але ви тільки послухайте альбом «Дикі танці»! Таке враження, що всі треки на ньому — переспівування однієї і тієї самої композиції. За два роки Руслана не спромоглася створити щось нове. А останнім часом займається взаємною розкруткою з фантастами Дяченками. Вибачте, але трек до книжки — це не рівень такої відомої співачки. Та й який трек! Те саме переспівування «Танців»...

Велика демократка пані Лижичко є власницею кількох популярних львівських радіостанцій. До того ж підприємниця вона вимоглива й наполеглива. Крутить тільки своїх, київських не пускає. На жаль, загрібати під себе — погана звичка всіх без винятку «шоу-бізнесменів».

Чи народні?

Руслана з’явилася в епоху становлення україн-ського шоу-бізнесу — наприкінці 90-х — початку 2000-х рр. Це був пік популярності всенародного «шикидима» Віктора Павліка. До речі, Павлік — єдиний виконавець, який не читає листів своїх прихильників; як довірливо поділилася одна з радіоведучих — просто кидає їх до смітника. Шановний співак вирізняється особливим лицемірством: на Сході України він розкручує російськомовний альбом, а на Заході — україномовний. Він уже звик під час поїздок до Івано-Франківщини цупити місцеві коломийки, аби в Києві «майстри» шоу-бізнесового конвеєру переробили їх під Сердюччине скиглення.

Україна потерпає не лише від абсолютної неповаги до авторського права. На заваді нормальному розвитку естради стоїть химерний інститут так званих народних артистів. Усе б нічого, були б собі «народні», «заслужені», «видатні» (перефразуючи відомий вислів — чим би звєзда не тішилася), але іноді присвоєння цих звань віддає абсолютним маразмом і кумівством. Скажімо, народний артист України, «кремлівський соловейко» Коля Басков, який здатний лише на паплюження класики та на славослови «великодержавцю» Путіну.

Інша «видатна народна артистка» — Наталка Бучинська. «Народною» вона стала десь у 25 років, після того, як заспівала з найнароднішим і найспівучішим з-поміж українських ректорів — Михайлом Поплавським, який до Помаранчевої революції був просто-таки всемогутнім у шоу-бізнесі, тепер відійшов у тінь, але досі має могутні важелі впливу.

Якщо артист «народний», то, певно, має відповідати народові. Якщо «народний артист України», то — українському народові. Але тоді чому раптово заспівали російською такі гранти вітчизняної естради, як Лілія Сандулеса, Алла Кудлай, Павло Зібров, Світлана та Віталій Білоножки?

Батьки і діти

Утім, приємно зазначити, що наразі українська естрада тримається тільки на молодому поколінні. Це такі виконавці, як Лама, сестри Мальгівські, Іштван, Богдана Варницька, гурти — «Скрябін», «Океан Ельзи», «Друга ріка», «Крихітка Цахес». Дехто, як, скажімо, Марина Одольська, дуже файно починали з прекрасним україномовним репертуаром. Але, на жаль, певно, не витримали тиску проросійських культ-управлінців та вимушеного зубожіння, адже не секрет, що спів українською великих грошей не приносить.

Тут виникають ще дві великі проблеми української естради — перешкоджання українізації шоу-бізнесу управлінцями від культури та ті шляхи, якими люди потрапляють на сцену. Скажімо, є такий міжнародний фестиваль «Шлягер року». Формула фестивалю — «золоті, кращі пісні»; головний режисер цього фестивалю, пані Анжела Норбоєва — затята українофобка. Такі метри естради, як Шпортько, Зібров, Сандулеса, Білоножки співають у неї тіль-ки російською. Лише іноді проскакують молоді україномовні співаки. До того ж пані Норбоєва свідомо бере гроші ($750 — звичайні зйомки, $1000 — участь у фіналі без отримання диплому лауреату, $1500 — лауреатство) за участь україномовних співаків, а російськомовні виступають безплатно. Чому? Шановна режисерка заявляє, що це їй невигідно. Чого ж тоді дивуватися, що вітчизняній естраді зраджують зірки першої величини, що гранти переходять на російську мову, а талановита молодь не має змоги пробитися нагору? Адже біля керма нашого шоу-бізнесу стоять невігласи й українофоби.

А як зараз потрапляють на сцену? Не будемо вдаватися у прописні істини естради, висміяні у безлічі гумористичних мініатюр, комедіях, драмах і навіть мультику про Масяню. Просто зазначимо: в українській естраді кілька шляхів — по-перше, гроші (першою спадає на думку втікачка Наталя Бакай, розкручена за грошву свого меткого чоловіка), по-друге — родинні зв’язки (хто б розкручував Максима Кудлая, як не його мати народна артистка Алла Кудлай). Хоч би що там патякали артисти на газетних шпальтах, нібито вони страшенно не хочуть, аби їхні діти пішли естрадним шляхом, — насправді вони аж пріють, щоб зробити зі своїх чад зірок. І немає різниці — є в їхніх дітей дані чи немає. Головне «засвітитися».

 Мистецтво завжди вимагає певних жертв. Але така кількість бездарних жертв на сцені однієї-єдиної країни?!

Тому вдвічі важливо підтримати зараз молоду українську естраду — естраду, не куплену за гроші, не розбещену всевладністю «підковдрових» угод, не виплекану в родинах «народних» українофобів. А таку, що пробилася сама, своїм потом і кров’ю — її мало, але вона є…

Гнат ЖИГА

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com