Лондонська поразка Коломойського

Один з найбагатших українців Ігор Коломойський програв британський суд власникові інших великих вітчизняних активів Костянтину Григоришину. Однак ця історія цікава не тільки з точки зору стосунків двох мільярдерів. Процес у Лондонському арбітражному суді, переповнений політичними елементами, викрив непублічні подробиці та мотиви вчинків найвпливовіших українців.

Ігор Коломойський на судовому процесі представився громадянином Ізраїлю та України. Своє подвійне громадянство він пояснив тим, що це має вберегти його від... занять політикою.

 

— На відміну від Григоришина, я ніколи не займався бізнесом, заснованому на політиці. І це забезпечило мою живучість і довговічність нашого бізнесу, його успішний розвиток. Ми завжди намагалися збоку триматися від політики. І, щоб не піддатися спокусі, я ще 1995 року припинив усі можливості для своєї участі в цьому, отримавши ізраїльське громадянство, — заявив Коломойський Лондонському арбітражу.

У своїх поясненнях Коломойський не згадав, що багато хто використовує громадянство Ізраїлю для прикриття — ця країна не віддає своїх підданих на вимогу правосуддя інших держав.

З іншого боку, для інформованих людей слова Коломойського про відстороненість від політики виглядають як демонстрація гарного почуття гумору. Ігор Валерійович давно і плідно підтримує політиків з протилежних таборів, щоб мати гарантії за будь-яких сценаріїв розвитку країни. Зараз він головний партнер секретаріату Президента у реалізації проектів з дострокових виборів, водночас у нього відбулося зближення з міністром Януковича Юрієм Бойком.

Два роки тому він робив ставку на Юлію Тимошенко, а ще раніше об’єд­нався з власниками футбольного клубу «Динамо». Покійний Максим Курочкін якось зізнався в інтерв’ю «Українській правді», що «Коломойський проковтнув Суркіса і не подавився».

Друга сторона в лондонському процесі — це російський бізнесмен, уродженець Запоріжжя Костянтин Григоришин, який також активно впливає на українську політику.

Григоришин підтримує Комуністичну партію, перебуває в тісних стосунках з «нашоукраїнцями» Петром Порошенком і Миколою Мартиненком, а до того був одним із спонсорів Помаранчевої революції.

Суд у Лондоні, який завершився в середині червня, зачепив ціле сузір’я українських важковаговиків. У матеріалах допитів на суді фігурують інші відомі прізвища — окрім Порошенка, Олександр Третьяков, Віктор Пінчук, Григорій Суркіс та Леонід Кучма.

Свідчення протягом судового процесу давали мер Харкова Михайло Добкін, екс-генпрокурор Святослав Піскун та депутат Київради Михайло Бродський. Дехто давав пояснення прямо в Лондоні, дехто, як Піскун — за допомогою телемосту з Києва. Ігор Коломойський протягом трьох днів виступав безпосередньо перед судом.

Збитки Григоришина оцінили в 10 млн дол.

Ініціатором позову став Коломойський, який восени 2004 року придбав у Григоришина приблизно половину його акцій восьми обленерго. Коломойський звернувся до суду після подій навколо Полтаваобленерго і Прикарпаттяобленерго, коли 2005 року Григоришин спробував встановити свій менеджмент на підприємстві.

Тоді події супроводжувалися нападом людей у чорному спецодязі. Сторона Коломойського-Суркіса звинуватила Григоришина у рейдерстві. І, серед іншого, на судовому процесі переглядали відеозапис цього нападу.

«Якби Григоришин співпрацював так, як обіцяв мені, то мої акції коштували б набагато більше, ніж є. Публічна компанія, що володіє акціями шести обленерго, могла бути продана за понад 400 — 450 млн дол.», — пояснив співвласник «Привату», уточнивши, що для цього вони також мали б викупити акції у братів Суркісів.

На початку суду Коломойському вдалося домогтися арешту активів Григоришина на 100 млн дол., однак пізніше ці санкції було знято.

У підсумку лондонський суд відхилив позивні вимоги Коломойського, який звинувачував Григоришина в нанесенні йому збитків через захоплення Полтаваобленерго і Прикарпаттяобленерго.

Своєю чергою, Григоришин подав зустрічний позов, звинувативши Коломойського у змові з Суркісом у створенні непрозорої системи на обл­енерго та виведенні грошей з підприємства, у такий спосіб зменшивши доходи Григоришина.

У підсумку суддя Лондонського арбітражу Стефен Мейлз присудив Коломойському виплатити Григоришину 10 млн дол. (п’яти мільйонів фунтів стерлінгів) як компенсацію за недоотриманий прибуток з обленерго. Також співвласник «Приватбанку» зобов’язаний компенсувати всі судові витрати, які орієнтовно становитимуть понад 5 млн дол. Рішення остаточне і оскарженню не підлягає.

Судовий процес тягнувся понад півроку, з осені 2006-го до літа 2007 року, а остаточний вердикт займає понад сто сторінок тексту.

Григоришин звинувачує Медведчука

Знайомство Коломойського і Григоришина, за словами лідера групи «Приват», відбулося ще 1996 року «на підставі інструкцій Павла Лазаренка», з яким співпрацював російський бізнесмен. Потім у них була тривала історія стосунків. Григоришин неодноразово звинувачував Коломойського у недотриманні домовленостей при продажі йому низки підприємств — Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, Баглейського і Дніпродзержинського коксових заводів. Григоришин стверджує, що ще 1998 року Коломойський і Боголюбов погрожували йому «проблемами з бандитами», вимагаючи продати Марганецький ГЗК. Коломойський у Лондоні відкинув ці звинувачення: «Тільки подумайте на секунду, чи стали б ми погрожувати людині, яка була партнером таких поважних людей, як Суркіс і Медведчук? Це небезпечно!»

Потім, за словами Григоришина, Коломойський вимагав у нього Запорізький феросплавний завод. Сталося це уже після того, як російський бізнесмен 2001 року розлучився із Суркісом і Медведчуком, а лідер СДПУ(О) очолив Адміністрацію Президента Кучми.

«Влітку 2002 року пан Коломойський зателефонував, а потім відвідав мене вдома і сказав, що Медведчук вирішив силоміць забрати мої активи, включаючи Запорізький феросплавний завод. Коломойський сказав, що менеджерів моїх компаній ув’язнять, а компанії будуть оголошені банкрутами. Єдиним рішенням, за словами Коломойського, було перевести всі мої акції Запорізького феросплавного Коломойському за участі Медведчука протягом трьох днів».

Своєю чергою, Коломойський дотримується іншої версії: «Через погіршення стосунків з братами Суркісами Григоришин став значно більше зацікавленим у продажі своїх акцій — він хотів завершити угоду, доки Суркіси не відняли в нього контроль і доки його акції не знецінилися».

Тому, за словами Коломойського, Григоришин продав йому феросплавний бізнес, до того ж дорожче, ніж росіянин домовлявся з Віктором Пінчуком.

12 мільйонів на Помаранчеву революцію

Як відомо, поворотним моментом конфлікту став арешт Григоришина. Протягом процесу Григоришин звинуватив у цьому Григорія Суркіса і Віктора Медведчука. «Я покладаю на Суркіса відповідальність за мій безпідставний арешт, коли пістолет і білий порошок підклали мені в кишеню. Це також включає вбивство водія моєї матері, це, як я вважаю, було замахом на моє життя», — заявив Григоришин. За його словами, навіть співвласник «Привату» визнав, що замовниками були лідери СДПУ(О).

«Пан Коломойський сказав, що за моїм арештом стоять пан Суркіс і пан Медведчук, і, що він думає, було великою помилкою з їхнього боку. Він натякнув, що боїться Суркіса», — пояснив Григоришин Лондонському суду.

У ході процесу Коломойський заявив, що вийти зі слідчого ізолятора Григоришину допоміг Пінчук. «Пан Григоришин сказав, що Пінчук захотів 20 млн дол. як плату за свою допомогу в знятті обвинувачень. Григоришин сказав, що він вніс цю плату, продавши 15% акцій «Дніпроспецсталі» Пінчуку за заниженою ціною в 30 мільйонів доларів замість реальної ціни в 50 млн дол.». Сам Григоришин у своїх свідченнях уникнув конкретики: «Я отримав підтримку від впливових осіб після мого безпідставного арешту».

Попри всі старі конфлікти, Григоришин перед виборами Президента 2004 року вирішив створити з Коломойським спільне підприємство. Григоришин продав власнику «Приватбанку» половину своїх акції обленерго — з тим, аби вони у майбутньому разом викупили пакет Суркіса.

За логікою Григоришина, це був для нього єдиний спосіб хоч щось мати з акцій, оскільки він після конфлікту з Суркісом втратив будь-який вплив на обленерго. Тим більше, що в разі перемоги Януковича, на якого зробила ставку СДПУ(О), жодні перспективи йому б тут не світили.

«Якби результат на виборах Президента 2004 року був негативним для мене, я б дуже ризикував, що втрачу все. Справді, угода з Коломойським була чимось на кшталт хеджування від цього ризику», — йдеться у свідченнях Григоришина.

«Згідно з угодою з Коломойським, я повинен був продати йому половину моїх акцій зараз (перед виборами), а якщо Ющенко програє вибори, то я б продав панові Коломойському другу половину протягом року», — пояснив він механізм самозахисту. Щоб визначити ціну, Григоришин і Коломойський провели не одну зустріч.

Спочатку Григоришин пропонував 290 млн за основні пакети обленерго. Коломойський готовий був заплатити не більш як 200 млн. «Я сказав Григоришину, що він нагадує людину, в будинку якого горить перший поверх, а він рятує штори на другому поверсі».

Нарешті вони зійшлися на 212 млн за всю частку росіянина.

Коломойський і Григоришин домовилися, що за першу половину акцій власник групи «Приват» заплатить 112 млн доларів, а за другу, якщо російський бізнесмен захоче їх продати — 100 млн.

Перший транш у 12 мільйонів, який надійшов восени 2004 року, Григоришин спрямував на Помаранчеву революцію. Про це заявив сам Коломойський: «Григоришин зізнався мені, що він передав первісний внесок у розмірі 12 млн доларів Порошенку, на підтримку виборчої кампанії його партії».

Після продажу першої половини Коломойський і Григоришин домовилися усі подальші кроки в обленерго проводити узгоджено.

Коломойський звинуватив Суркіса в брехні

Президентські вибори–2004 закінчилися вдало для Григоришина. Тому він, за словами Коломойського, вирішив не продавати йому другу половину, не домовлятися з Суркісами про продаж акцій, а просто встановити свій менеджмент на обл­енерго, позбавивши лідерів СДПУ(О) впливу на об’єкти.

На думку Коломойського, Григоришин приховав від нього частину акцій, оформлених на офшорні фірми. Представники цих компаній мали зайти до наглядових рад обленерго й одноосібно усунути людей Суркіса.

Тобто Григоришин мав акції поза зоною контролю Коломойського. І таким чином він міг ними розпоряджатися, не узгоджуючи свої кроки з Коломойським. Коломойський впевнений, що це було порушенням його домовленостей з Григоришиним, оскільки той начебто обіцяв продати йому рівно половину акцій у всіх обленерго.

«Я навіть пожартував, сказавши Григоришину, що якби в нього була непарна кількість акцій будь-якої енергетичної компанії, мені самому довелося б купити ще одну акцію, щоб наші частки становили точно 50:50».

Натомість Григоришин стверджує, що ніколи не вів з Коломойським переговори, де б фігурували всі його акції в обленерго.

«Абсолютно неправильно з боку Коломойського припускати, що я пообіцяв йому, що це були всі акції, якими я володів, чи що я продавав йому половину частки в усіх акціях, якими я міг володіти. Я чітко дав зрозуміти, що можу володіти іншими акціями, крім тих, які перерахував (на переговорах)».

Своєю чергою, Григоришин також звинуватив Коломойського, що він його обдурив, придбавши окремо за його спиною акції в Суркіса.

«Коломойський теж хеджував свої ставки 2004 року. Він домовився зі мною, однак одночасно, як я тепер знаю, уклав угоду із Суркісом. Коломойський створював собі вибір, щоб відстрибнути в той чи інший бік після виборів», — пояснив Григоришин у суді.

Про те, що Коломойський увійшов у частку з Суркісом, Григоришин зрозумів пізніше — коли дізнався про зустріч лідера групи «Приват» з керівниками енергохолдингу есдеків.

«6 січня 2005 року Суркіс організував збори на стадіоні «Динамо», де були присутні всі менеджери енергетичних компаній. Там був і пан Коломойський. Суркіс сказав менеджерам, що Коломойський тепер контролює енергетичні компанії, що всі звіти енергокомпаній слід відправляти до «Приватбанку», і що дохід в 3 млн дол. на місяць, який накопичувався, слід переводити в одну з компаній «Приватбанку», — розповів Григоришин у рамках Лондонського арбітражного суду.

Натомість Коломойський протягом своїх свід­чень у британській столиці всіляко відкидав твердження, що він автономно придбав акції у Суркіса.

Тоді прямо в залі суду адвокати Григоришина пред’явили Коломойському інформаційне повідомлення, де з посиланням на Суркіса було сказано, що він продав свої акції обл­енерго.

Між юристами і лідером однієї з найпотужніших українських фінансово-промислових груп стався цікавий діалог.

— Гадаю, пан Суркіс тут (в інтерв’ю журналістам) каже неправду. Я впевнений, пан Суркіс володіє цими акціями! — сказав Коломойський.

— Ви кажете, що у вас є спільні інтереси з Суркісом. Хіба для вас було так складно в нього запитати, що означає весь цей галас навколо продажу його частки, продав він чи ні?

— Якби я не знав правди, для мене було б нескладно запитати напряму. Але я впевнений, що він нічого нікому не продавав, — оборонявся Коломойський.

— Якщо ви зрозуміли, що пан Суркіс, член парламенту, публічно давав брехливі свідчення, щоб ввести суспільство в оману, то у вас могли б виникнути сумніви щодо співпраці з Суркісом, у сенсі його чистоплотності як бізнесмена, — продовжили наступ адвокати Григоришина.

— Я хотів би сказати, що в Україні 450 депутатів, і якщо подивитися слова всіх 450 депутатів, ви побачите, що половина з них бреше. Але це реалії життя! Кожен з них якимось чином займається бізнесом, — відповів Коломойський.

— Якщо ви робите висновок, що пан Суркіс бреше, то будь-яка надія на контроль компанії з боку союзу трьох (Суркіса — Коломойського — Григоришина) практично неможлива. Бо бардак у справах Суркіса будь-коли міг призвести до краху, згубивши ваші спроби надати компанії респектабельного вигляду на Заході.

— Я не згоден! — почав протестувати Коломойський. — У Суркіса є частина акцій, дуже велика частка, і не має значення, бреше він чи ні. Від цього його частка не зменшиться. Наведу приклад з дуже відомою російською компанією СТС: її директор забрехався, але нічого не сталося — акції навіть виросли. Таких прикладів безліч!

За матеріалами «УП»