Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Сеанс одночасної гри гросмейстера Балоги

Просто про складне... Не завжди вельми важливе, складне і вирішальне за наявності великої кіль­кості нашарувань, взаємопроникнень і взаємовиключних тенденцій можна звести до простих визначень, хоча почасти буває, що саме просте становить сутність того, що відбувається. Спробуємо і ми розібратися...

«Ідея самодостатності дострокових виборів, призначених за домовленістю на 30 вересня, більш ніж сумнівна», — стверджують одноголосно політики. «Результат передбачуваний, посади поділено, маргіналів визначено», — погоджуються з політиками соціологи. «Набуває дедалі більшої популярності проведення дострокових президентських виборів на тлі очікуваного провалу дострокових парла­мент­ських», — застерігають політологи...

Відомо, будь-які масштабні соціальні перетворення потребують потужного ресурсу, зокрема, якщо не передусім фінансового. Отже, чому б не припустити, що однією з рушійних сил нинішніх революційних перетворень є бізнес-інтереси, тобто новий, наперед визначений, перерозподіл власності і фінансових потоків. Маємо банальну істину: гроші — це влада, а влада — це дуже великі гроші. Подейкують, що основний фінансовий гравець тут Ігор Коломойський, активні учасники — Віталій Гайдук, Сергій Тарута, серед залучених — Ринат Ахметов, а прикриттям слугують ті, що згодилися, так би мовити, сприяти Президенту (щодо списку, то це перелік тих, які своєю присутністю вшанували Віктора Ющенка на зустрічі 4 липня на Банковій).

Ринат Ахметов збіговисько бізнесменів, які представляли вірнопідданий великий капітал, у Ющенка проігнорував, адже, як визначає регіонал Юрій Мірошниченко, «роль Ахметова — базисна, він більше займається фундаментальними, глобальними питаннями, ніж поточною політичною боротьбою». Ринат впевнений, що його вклад у вигляді так званого плану Маршалла передбачає йому особисте місце у вигляді фінансово-аналітичних мізків нового, сформованого на політичному компромісі, бізнес-об’єднання.

Нині опальний російський олігарх Березовський, якому до всього є справа, і той озвався. Три речі ув’я­зав: по-перше, нагадав Вікторові Ющенку за гроші, які той отримав на Помаранчеву революцію; по-друге, що він знає «багато подробиць, які стосуються отруєння» Ющенка, і якщо у того «недостатньо волі», аби покарати тих, хто намагався його отруїти, то «є люди, в яких достатньо волі це зробити замість нього»; по-третє, що він вважає, що «наступним прем’єром України стане Юлія Тимошенко». Такий собі шантаж...

Сьогодні всім зрозуміло, що неможливо, аби за кермом країни стояли дві команди з протилежними проектами і поглядами: перша, яка, здавалося б, уже давно згоріла у чварах, однак неочікувано постала з «попелу» — президентська вертикаль, і друга, що повернула собі владу і почала невпинно набирати силу — прем’єрська команда, як і те, що третя сила, яка підкорила більшість місцевих рад, не дасть їм співіснувати. Уже двічі так було, що інтереси кожної з команд збіглися з інтересами БЮТ, точніше Юлії Тимошенко. Спочатку прем’єрська команда під час голосування закону про Кабмін (коли ПР припускається стратегічної помилки в обмін на ситуативні вигоди) отримує підтримку БЮТ в обмін на голосування за запровадження імперативного мандата для місцевих рад. (Напередодні Юлія Тимошенко опинилася відстороненою від загальних фінансових потоків і втрачала чи не щодня контроль над ними у регіонах, на партію чекав фінансовий колапс.) Потім — президентська команда і, відповідно, блок «Наша Україна» вирішують, що зволікання — це очікування смерті, адже Прем’єр і Ко з кожним днем підсилюються, і з тим же БЮТ ставлять питання про розпуск парламенту і призначення дострокових виборів до ВР України. (Тоді оточення Юлії Володимирівні добре розуміло, якщо щось терміново не зробити, — політичне життя Тимошенко зійде на «бомжування».)

Нині годі й очікувати зміни політичних еліт на призначених дострокових виборах і приходу нової генерації політиків до Парламенту шостого скликання. Про це відкрито говорять усі сторони нинішнього конфлікту, хіба що і ті, і ті замовчують одне — надію, якщо не на знищення, то на значне послаблення позиції БЮТ. І друге — рішення про викорінення з політичного життя національно-патріотичних сил, знешкодження партій ідеологічного спрямування.

Дивно, проте саме голові Секретаріату Президента належить втілення в життя гасла «Два Віктори — одна Україна» в іншій інтерпретації: «Один Віктор — одна Україна». Ні, не Україна-країна, а партія, й не важливо, як вона називатиметься: НСНУ, НУНС чи, наприклад, «Єдина Україна». Вона перебере на себе, нехай і на папері, ідеологію націонал-демократичних сил, запроторивши її ідейних засновників на задвірки історії, водночас задля легітимації своїх дій, долучивши до своїх лав кількох кон’юнктурних політиків, імена яких добре відомі. Тарасюківці і костенківці погрожують своїм лідерам відставками через запроданство, попереджують, що увіллються до лав тягнибоківської «Свободи», в ХДС у Стретовича в Криму — буза. І як їм, цим лідерам, бути: з одного боку — погрози, з другого — посади, місця у прохідній частині списку до ВР.

Завдання, яке вирішується Балогою та під його впливом Віктором Ющенком, — упорядкування-ранжирування величезної кількості бюрократів. Поява НУНС ознаменувала собою початок формування нової полі­тичної історії України — створення ідеологічних, пробачте, псевдоідеологічних партій. Зрозуміло, що ретуш ідеологізації (а са­ме про це йдеться з Віктором Ющенком, що партія націонал-демократичного спрямування створюється під нього, під майбутні президентські вибори) партії лідерського типу в принципі не вирішує питання. Однак Балога не був би тим, ким він є, якби не мав іншого, кращого плану, де передбачено: (І) консолідацію політичних сил у передчутті відповідальності за результати вдіяного нині і в майбутньому, таку собі колективну й особисту безвідповідальність; (2) об’єднання великого бізнесу довкола інтересів Президента, таку собі особисту відповідальність Балоги і набуття ним визначальної ролі у процесах перерозподілу власності, (3) перебирання на себе ідейної, координуючої і контролюючої функцій зміцнення президентської гілки влади, таке собі будування свого особистого майбутнього перебиранням на себе всіх важелів керування політичними процесами у державі.

З бізнесом у Віктора Івановича більш-менш зрозуміло, його не лякає ситуація, за якої, на відміну від одного Бакая, як у Леоніда Кучми, він отримає щонайменше три, тільки, так би мовити, фінансово-промислові групи, уособленням яких є Ігор Коломойський, Ринат Ахметов і Віталій Гайдук у парі з Сергієм Тарутою. Кажуть, вже вирішено, що Борис Колєсніков представлятиме Рината Ахметова, а Віталій Гайдук — «Індустріальний союз Донбасу». Кожен в ролі віце-прем’єра у новоствореному Кабміні. Прем’єрство, зрозуміло, гросмейстер тримає під себе, а посаду глави Секретаріату згоден віддати Безсмертному. А ось з політичними опонентами не так вже й просто.

До речі, перш ніж про опонентів говорити, посаду Олександра Мороза, спікера Верховної Ради, вже також розписано. Перший претендент, пробачте, претендентка — Раїса Богатирьова.

Юлія Тимошенко — опонентка Вікторові, радше, тому, котрий Балога, а не Ющенко. Однак саме останньому її такою виставляють. Балога її за опонентку не визнає, хоча розуміє, що з Юлією Володимирівною доведеться повозитися. Віктор Іванович, як і вона, добре розуміє, що погіршення результату на дострокових виборах для Тимошенко буде не тільки серйозним ударом, а й означатиме відтіснення до опозиції. Отож, сподівається мукачівський розумник, і не безпідставно, що вона навряд чи буде спроможна знову розіграти замусолену опозиційну гральну колоду. На відміну від нього, Тимошенко впевнена, що вкотре доля виведе ЇЇ на переможну стежку, якщо не на дострокових виборах у боротьбі за прем’єрство, то лідером об’єднаної опозиції до всіх і вся, зрадників усіх кольорів на дострокових президентських перегонах.

Особлива увага у планах Віктора Балоги надається Юрію Луценку. Хоч би як там собі аргументував Віктор Іванович, а ось Юрія Віталійовича він побоюється, відчуває, що той психологічно сильніший і харизма у того, хоч така собі, але все ж є. Завдання потовктися на електоральному полі БЮТ і по самій Тимошенко Луценко виконає — це зрозуміло. А що далі робити з амбітним Юрієм Віталійовичем?

Балога як ніхто розуміє, що жодних підстав довіряти Юрію Віталійовичу немає, особливо, коли той відкрито говорить: «Мій фізичний і політичний вік дає мені змогу пропустити розподіл ключових політичних постів після наступних парламентських і президентських виборів. Я готовий підставити своє плече тим, хто ближчий до цих цілей». Ось тут в пригоді стане місце мера Києва, що тримається як резерв. Там Луценко і з Леонідом Черновецьким розбереться, і БЮТ дотовче, а, головне, зав’язне надовго. Доконають Черновецького, якщо той сидітиме склавши руки, адже за психотипом і в Юлії Тимошенко, і в Юрія Луценка, і в Леоніда Черновецького один електорат.

І наостанок. Що най­більше поєднує нашого головного героя з героєм «Дванадцяти стільців», то це те, що комбінатора з Банкової може очікувати такий самий несподіваний фінал.

Дострокові вибори відкриють скриньку Пандори. Хаос, який творив Секретаріат Президента, очолюваний мукачівським комбінатором, з керованого перетвориться на неконтрольований, зникнуть будь-які рамки, настане колапс спочатку законодавчої, а згодом і всієї влади.

Віктор Вірний, політолог, «Фундація Аналітичної Думки»
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com