Ви справді «сталінські»

«Ще до свого обрання на цю посаду я наголошував — і наголошую! — на тому, що Спілка письменників, безперечно, має право на існування. Вона зберегла власні друковані органи, видавництво, матеріальну базу. Подивіться ж тепер на ті сили, які одчахнулися від Спілки, проголосили про створення альтернативних організацій і рухів. Чого вони досягли за цей час? Що, у них є свої видавництва, друковані органи? Та у них здебільшого приміщення свого немає!» — заявляє третій за чотири роки голова Київської організації НСПУ Віктор Баранов в інтерв’ю журналу «Книжковий клуб. Плюс» за червень 2007 року.

Дивно... Ще ж зовсім недавно зі шпальт «Літературної України» було чути крик на адресу «купки отщепенців», «околітенкобедзиківської мізерії», з якою добрий рік героїчно боролися нібито аж 1800 письменників, що об’єдналися в любові до В.Яво­рівського. Звідки ж ці «сили» взялися, коли — так було проголошено — «єдність» відстояти вдалося? Але хай буде так, як каже Баранов. Питання, чи збережено матеріальну базу, теж залишимо насамкінець.

Ну, якщо брати за критерій ефективності письменницької діяльності кількість майна та якість офісу, як пропонує В. Баранов, то тут і справді, «одчахнутим» з вами годі рівнятися. Приміщення на Банковій, цей пам’ятник архітектури XIX століття (сподіваюся, не будете стверджувати, що його споруджено на відрахування від письменницьких гонорарів), вам передано у володіння за часів Радянського Союзу, а за часів Української незалежності цей факт підтвердив своїм указом Президент Л.Кучма. «Будинок на Банковій впав у око Кучмі!» — залементував В.Яворівський. І ви, трусячи локшиною на вухах, побігли його обороняти... Ну, «герої»!

Але знову таки, не про це йдеться. Звідки ж усе-таки взялися «сили», що поза Спілкою? Та ви ж, панове, самі й створили ситуацію, через яку від вас «відчахнулися». А більшість ви й самі «відчахнули». Виключили Романа Кухарука за те, що посмів поцікавитися, куди діваються прибутки від спільного майна — от і маєте форум творчої молоді, що об’єднав провінційні літературні гуртки в єдину структуру. «Пересівали» бажаючих вступити до НСПУ за принципом «а хто він такий та що ми від нього матимемо» — утворилася Міжобласна Спілка письменників України, що увійшла до Міжнародної Співдружності Письменників. Потоптався В.Яворівський по кримчанах, заявивши, що ніколи ані українець, ані татарин не стане на чолі тамтешнього відділення Спілки письменників — тільки росіянин, ще й з шовіністичною орієнтацією! — ось і маєте стільки гуркоту. Виключили Юрія Каплана, за те, що в радіоефірі протистояв В.Яво­рівському, наслідок — Конгрес українських літераторів, який отримав усі права творчої спілки. Такої ж, як і ваша, панове! Вперше в історії існують дві творчі спілки з однаковими юридичними правами. Чого ж мовчите? Чи вже у вашому арсеналі закінчилися запаси каміння, якими ви звикли закидати «розкольників»?

Ви нам дорікаєте бідністю? Знову ж таки, дивно. Чи давно кричали про те, що нас «куплено»? То вже тримайтеся цієї версії. «Катайте» автора цих рядків у білому «лінкольні», який їй подарував чи то В.Медведчук, чи то сам Л.Кучма, розповідайте, скільки кімнат у її особняку та квартирі на Хрещатику. Брехунами ж назвуть, якщо самі собі щокроку суперечитимете! Ну, а коли глянути на ситуацію з іншого боку, то що ж це виходить? Ви, які називаєте себе «честю й совістю нації», пустили своїх колег «голими й босими», а тепер перед ними нахваляєтеся своїми статками? Фе, який поганий тон! Беріть за приклад скромності В.Яворівського, який в одній зі своїх радіопередач проголосив, що він з тими письменниками, які приходять чогось просити, може поділитися тільки злиднями... Та певне! Розкоші для себе залишить.

Згодні. З майном у нас слабкувато, але ж зрозуміло, чому. На ваше благо від часу заснування — а це сімдесят з «хвостиком» років — ціла радянська система працювала, бо її ідеологічно обслуговували. У південні будинки творчості закладено відрахування від гонорарів не тільки П. Загребельного, про що він заявив, а й В.Шукшина, Ч.Айтматова, О. Твардовського... Годі перелічити всіх! Ті, кого ви виключили невідомо на підставі якого закону, теж туди дещицю вклали.

Але те нас не обходить, бо невдовзі ми — «відщепенці» — й ви — втілення усіх чеснот — зрівняємося. Не тому, що сподіваємося пришвидшеними темпами щось нажити: ринкові умови — це вам не радянська влада з її ідеологічними цінностями. А тому, що ви пустите по «чужих кишенях» усі свої статки, якщо й надалі отак хазяйнуватимете. Само собою, дехто розживеться на «комісійні». Ви ж самі вирощуєте таких ненависних вам олігархів!

Пан В.Баранов згадує про видавництва. А де ж вони? Куди поділася, наприклад, «Веселка», який відсоток у нинішньому книжковому потоці займає «Дніпро»? Як сталося, що «Дом Бураго», який орендував площі в «Українському письменнику», видав літератури більше, аніж власник тих площ? Російськомовної, панове, російськомовної! Після такої практики вам тільки й лишається, що змагатися один перед одним у деклараціях патріотизму.

А які це у вас «друковані органи»? На журналі «Дніпро» серед засновників значиться Благодійний фонд сприянню розвитку науки, освіти і культури «ВО» (президент — Сергій Ходаковський), партія Всеукраїнського об’єднання лівих «Справедливость» (голова — Іван Чиж), Український фонд культури (голова — Борис Олійник), ВАТ «Мотор-Січ» (гене­раль­ний директор — В’ячеслав Богуслаєв), ну й, звісно, трудовий колектив редакції... Чи, може, до «своїх» ви зараховуєте всіх за принципом «з миру по нитці» виплеканих інформаційних дітей, які друкують вірші й художні твори українською мовою? Але й тут похвалитися нічим: наклади мізерні. Єдине, що, безперечно, ваше, то це «Літературна Україна» з її накладом 7800 примірників. Для вас, може, це й багато, та коли зіставити з накладом газети для наркоманів «Не улетай!» — 10700 — то сльози на очі навертаються. Це ж показ­ник вашої популярності в суспільстві.

А майно ж дісталося вам Указом Кабінету Міністрів ще кучмівських часів не на те, щоб ви сиділи на ньому, як собака на сіні, а щоб на прибутки творили українську літературу. Не кажучи вже про матеріальне самозабезпечення. Та самих тільки площ «Укра­їн­ського письменника» достатньо, щоб своїми творами вплинути на хід суспільного процесу — так де ж вони? Нещодавно в «Літературній Україні» від 14 червня 2007 року з інфор­мації про чергове засідання президії НСПУ ми дізналися про «необхідність ремонту приміщень видавництва «Український письменник» та передачу в оперативне управління майном його приміщень міжнародної компанії RUA». Панове, що означає оте «оперативне управління»? Які його умови, куди йтимуть кошти? Вам позастатутної Дирекції управління майном мало? А що сталося з Літфондом після того, як його очолив персональний шофер В.Яворівського — Г.Лебеденко, людина з десятикласною освітою. Вас це не принижує?

Якщо директора «Українського письменника А.Савчука звільнено, як повідомляється в тому ж числі «Літературної України, за те, що «не виправдав» сподівань на «створення умов для розвитку видавництва українських літераторів», то що вам пообіцяла ота фірма з екзотичною назвою? Йдеться ж навіть не про оренду — про управління. Це ж що, в Україні не знайшлося достойних? «Варяга» захотіли? Невже не трапиться серед хоробрих оборонців палацу на Банковій бодай одного, хто зважиться про це спитати?

Та чи вам не все одно, як литкатися по спонсорах: з членським квитком НСПУ чи без нього? Чи ви, як Кіса Воробьянінов, сподіваєтеся, що вам більше подадуть, якщо назветеся кимось на кшталт депутата Установчих зборів? Бо, здається, вже все «установлено».

До речі, А.Савчука звіль­нено з посади директора «Українського письменника» після чотирьох судових процесів, які він виграв, але ж хіба про це повідомить «правдива» «Літературна Україна»? Напише вона тільки те, що нашому заслуженому-перезаслуженому за всіх часів і влад П. Перебийносу накаже пан Яворівський — і тільки в тій інтерпретації, в якій йому буде вигідно. Інакше вижене! Така в письменницькому середовищі «демократія».

А ось уривок з відкритого листа депутатів Ірпінської міської ради п’ятого скликання до Президента України, надрукованого в газеті «Київські обрії» від 11 червня 2007 р.

«Розглянувши клопотання Національної спілки письменників України (лист №58/01-10 від 13. 02. 07), виконавчий комітет вирішив дозволити їй виконати проектно-вишукувальні роботи з реконструкції Будинку творчості письменників з розміщенням на частині території багатоповерхової житлової забудови...»

Забудова ведеться, а з реконструкцією як? Чи не на тій ділянці, яку ми, такі-сякі «гекачепісти», не дали п. Яворівському «подарувати» (!!!) якійсь таємничій фірмі? То вже «помилку» виправлено.

Тим часом без будь-якої матеріальної бази, що називається на порожньому місці, виникло багато видавництв. Уже не кажучи про журнали та періодичну пресу — і тут «сили, що одчахнулися», порушивши єдність навколо смирення перед волею Яворівського, мають з чим вийти на люди.

Творча група, що об’єдналася навколо фонду ім. П. Калнишевського (виконавчий директор — Д.Кулиняк), входячи до складу Конгресу українських літераторів, з 2005 року видає серію книжок для «Військово-патріотичної бібліотечки». Непогана, мабуть, ідея, якщо М.Жу­линський, знаючи, що проект уже реалізовано (я особисто подарувала йому «Республіку козаків» Г.Нудьги — надзвичайно цінне історичне дослідження, заборонене за часів радянської влади), виступив на Президії НСПУ з такою ініціативою (про що із захопленням повідомила «Літературна Україна»). Може, на соцзмагання нас викличите? Але ж довго доведеться наздоганяти. Ця серія об’єднала задля спільної справи найрізноманітніші громадські організації — від Товариства репресованих до Товариства афганців.

Низку поетичних антологій, вшанованих європейськими преміями, видав Юрій Каплан. Вам не подобається їхня мова? Ну то видавайте подібне українською, робіть же що-небудь, хоч якось підтримуйте реноме «честі й совісті нації», «носіїв інтелекту», «останнього оплоту демократії», «охоронців генетичного коду», на яке без зайвої скромності претендуєте! Інакше — бути вам прикриттям для аморальних майнових оборудок, зокрема і з українською землею. Ще Яворівський не «вибив» вам земельні ділянки під дачі? Шукайте гроші для «забудови»...

Ви навіть не уявляєте масштабів нинішнього літературного процесу, і він, на жаль, не розвивається в тому напрямку, який потріб­ний Україні. А ви ж де? Звичайно, можна нічого «не помічати», окрім того, про що вас інформує «Літературна Україна», але чи не уподібнюєтеся ви героїні класичного анекдоту, котра, поцікавившись, чи далеко Париж від її заштатного містечка, зреагувала: «Ой, яка глушина!»

Пан Баранов допускає критику Спілки, він і сам десь відчуває, що, «катаючись на ідеологічних самокатах», вона втрачає авторитет. Але «не збоку, — закликає він. — Прийди до нас, розкажи свої міркування, подай нову ідею, підстав, зрештою, плече і щось зроби».

Та вже ж пробували! Тоді, коли й «приходити» не було потреби, бо ми — «отщепенці» — були серед вас. Ми закликали: обміркуймо свої справи, зокрема обговорімо звернення кримчан «Україна в небезпеці», бо це ж серйозно, з’ясуймо, чому статут НСПУ відмовилося реєструвати Міністерство юстиції, чому в письменників, на відміну від науковців і учених, такі мізерні пенсії. «Давайте сперечатися так, щоб не було ні переможців, ні переможених», — писала я в своїй статті, надрукованій в «Літературній Україні» ще за часів Василя Плюща, чия передчасна смерть у декого на совісті.

І ось — вершина: підняттям рук на вуличному, названому з’їздом мітингу за участі таких політиків, як О.Мороз, Ю.Тимошенко, І.Плющ та інші, ви голосуєте за те, щоб запроторити автора цієї статті за грати.

На вулиці?! Підняттям рук?! Та такого і в 30-х минулого століття не було, навіть тоді прагнули хоч якось підвести справу під закон!

Ви насправді «сталінський колгосп», бо тільки прагнення розправи над тими, хто відмовляється «співати в єдиному хорі» під порухи диригентської палички, хоч якось вас згур­товує. Так було за часів Радянського Союзу, коли ви виключали із своїх рядів О.Бердника, В. Чичибаніна, Г.Кочура, М.Лукаша, В.Захарченка, І.Дзюбу й натхненно цькували «ідеологічних збоченців». А за часів незалежної України ви перетворилися на неприховано репресивну організацію. Схоже, за вашим уявленням, демократія — це коли всі дружно беруться за руки і йдуть когось бити, радіючи, що їх — супроти одного! — так багато.

Є логіка розвитку життя, яка виносить присуд певним утворенням. Так сталося з Дворянським зібранням, з інститутом фрейлін та іншими привілейованими структурами, які не вписалися в динаміку історичного процесу. Це не страшно!

Але за інерцією з НСПУ ще ототожнюють українську літературу. Ви прикриваєтеся нею, женучи її, як беззахисну дитину мінним полем сучасних проблем, замість того, щоб, маючи статки, її плекати.

А це вже небезпечно для всіх.