Поезія має бути придуркуватою. А поетеси?

У кожному суспільстві існує прошарок, який учені характеризують «особами з патологічно завищеною самооцінкою».

Акцентуйована особа, на відміну від розумної людини, вважає, що сам факт призначення його на якусь посаду автоматично, мало не в сакральний спосіб, примножить йому розуму, а головне — дасть право судити всіх і вся, не опускаючись до аргументів.

Досі ми вважали, що цією хворобою найбільш інфіковано такі сфери, як політика та журналістика. Тепер з’ясувалося, що дійшла черга і до літератури.

Суть справи: Видавничий дім «Персонал» презентував друге, розширене, видання книги «Видатні постаті України». Київська муніципальна газета «Хрещатик», яка є найнадійнішою «рептилькою» поки що мера киян, огризнулася жовчною реплікою: «Антисеміти трактують історію». Унікальна ілюстрація до патологічної самопереоцінки. Переплюнули раннього Кацмана. Та що там Кацмана! Вироки горезвісних юдо-більшовицьких «трійок» порівняно з цією «реплікою» — то підручник римського права.

Не будемо опускатися до дискусії з нарваними графоманами з конюшні нового шефа мерських мас-медіа Джангірова. Що візьмеш з гірського єврея (джунгур — самоназва юдеїв Кавказу), який старанно вдає з себе російськомовного осетина. Як кажуть, повістка вам, хлопці, в руки і розказуйте свої баєчки Високому Суду. Тільки не забудьте прихопити з собою отого анонімного посла США  в Україні, який начебто розповів вам особисто, що «фінансування МАУП здійснюють міжнародні терористичні угруповання».

Але ми не про «анонім­них юденят» — ми про поезію, яка, за визначенням Пушкіна, має бути придуркуватою. Як основного обвинувачувача «Хрещатик» висунув таку собі Анну Багряну (до речі, як уже ліпити з себе нове сонце української поезії, то на якого біса чіпляти собі суто російське ім’я? Лаври Ахматової спокою не дають?)

Так-от, панунця Багряна, вона ж Багрянцева Анна Юр’ївна — 1981 р.н., м. Фастів, киянка з 1989 р., магістр Київського національного університету, член НСПУ, авторка трьох не помічених широким загалом збірок і двох п’єс, що не побачили сцени, вочевидь, не приховуючи люті від того, що не знайшла себе серед «Видатних постатей України», зайшлася істеричним вереском: «Люди, які причетні до пропаганди расової нетерпимості, не мають морального права формувати перелік найвидатніших українців». І далі — прозорий натяк на те, чим завинило видавництво «Персонал» перед професійними євреями й ожидовілими шабес-гоями. Серед людей, які, живучи на українській землі, зробили значний внесок у розвиток великої української культури, були представники різних націй.

Натяк розшифровується легко: якщо автори книги з погляду неадекватних джунгурових — антисеміти, то відсутність у книзі достатньої, як на них (щонайменше 50%), кількості єврейських прізвищ і є отим самим антисемітизмом.

Якби пані Анна  була такою собі інфантильною поетесою, що явно засиділася у пубертатному віці,  то ми б не витрачали свого часу на цей коментар. Зрештою, якщо поезія має бути придуркуватою, то поетеси — й поготів. Але ж вона очолює референтуру з питань українознавства Конгресу українських націоналістів. Тож має, як мінімум, знати, що самого факту проживання і роботи на певній території недостатньо, аби вважати людину видатною постаттю того народу, серед якого вона, ця людина, отиралася. Необхідна духовна самоідентифікація із цим народом, цією землею, цією країною. Приклад «великої української культури» свідчить, що більшість дорогих серцю Багряної євреїв, які мали певний час прописку в Україні, визначали себе не українцями, і не євреями, а росіянами, які, до речі, з погляду КУН, є не братами, а окупантами України! І ці «представники різних націй» говорили мовою окупанта, здійснювали політику окупанта на окупованій території, лизали йому, даруйте, дупу і випрошували ордени, звання, матеріальні нагороди.

Можна було б назвати чимало прізвищ — від двічі лідера українських юдо-більшовиків Кагановича, патологічних маніякальних вбивць, садисток Розалії Землячко та Євгенії Бош, командарма-карателя Якіра, кривавого ката НКВС Балицького, які зробили значний внесок у розвиток юдо-більшовицької культури, винищуючи тих, хто творив справді українську культуру. Але не прогинатимемося перед тією, яка вже прогнулася. Зацитуємо лише необережний вислів діяча, який фігурує чи не в усіх єврейських рейтингах «найвидатніших, найвідоміших, найвпливовіших» начебто українців: «Наш канал популярний на всій території, яка зараз називається Україною». Це сказано власником каналу «1+1» Олександром Роднянським в інтерв’ю московським журналістам.

Шкода КУНу — це ж треба так принизитися: від Олени Теліги до фастівської графоманки.