Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

МІФИ І РЕАЛІЇ ДОСТРОКОВИХ ВИБОРІВ

Не минуло й півтора року від попередніх виборів, як вже залишається менше місяця до позачергових парламентських. Звичайно, ніхто, навіть Партія регіонів, що трохи побула при владі, не збирається звітувати і не звітуватиме про зроблене. Ще й тому, що на минулих виборах громадяни не зовсім зрозуміли, за що голосували — за політичні програми чи за окремих політиків. Радше за останнє, бо убогість програмових засад розвитку держави Україна нині ще помітніша, ніж раніше.

Яка ж загальна ситуація щодо майбутніх виборів?

Динаміка участі у парламентських виборах політичних сил виглядає нібито привабливо: 2002 року у виборах брала участь 61 політична сила, 2006-го — 45 партій і блоків, 2007-го — наразі братимуть — 21. Найперше, це важливий показник того, що політичне спонсорство, не даючи раніше очікуваних надприбутків, поступово відходить убік. По-друге, це об’єктивна реальність: багато політичних партій, не маючи організаційної вертикалі і залишаючись (чи не кожна третя) своєрідними технологічними проектами, жодних шансів на перемогу у виборчих перегонах не мають. А тому вихід єдиний — об’єднуватися з тим, хто має реально вагоміший політичний, суспільний статус.

Який основний лейтмотив дострокових виборів, якщо не торкатися окремих їхніх особливостей? Це боротьба за досить потужні залишки колишньої державної власності, основу якої становить земля і природні ресурси. Це боротьба між найбільшими фінансово-промисловими групами за контроль над основними фінансово-промисловими потоками. Врешті, це боротьба за контроль над постачанням і розподілом енергоресурсів. Все інше — лише похідні від цих складників лейтмотиву виборів.

Логічно і цілком природно, що переважна більшість блоків і політичних партій йдуть на вибори під гаслом «Україна в небезпеці», шукаючи компромат і активно звинувачуючи противників. А звинувачуваними є саме ті, хто нині в нових конфігураціях партій і блоків знову рвуться до влади. Візьміть, бодай, лідерів блоку К.У.Ч.М.А.: О. Волков, О. За­до­рожний, Л. Миримський... І так у кожному суб’єкті виборчого процесу — кожен, хто нахапав, набудував, побував при владі. Вже сьогодні є підстави стверджувати, що на майбутніх дострокових виборах за популярністю домінуватимуть саме блоки, а не політичні партії (за винятком ПР). Що знову ж таки засвідчує: пропорційної системи (за партійними списками) ми не маємо і у перспективі варто очікувати появи в Україні класичної світової дво- або трипартійної політичної системи. Тим часом її формування серйозно гальмується глибоким браком чітко визначених ідеологічних засад багатьох партій. Є ще одна загрозливого характеру ситуація. За багатьох обставин, зокрема й історико-геополітичних, формування, або навіть домінування, у Верховній Раді двох політичних партій або блоків є потенційною загрозою радикального зіткнення або й розколу України. Як і за минулих виборів до Верховної Ради, в Україні не бракує так званих екзотичних партій і об’єднань на кшталт блоку Вєрки Сердючки «За своїх» або блоку «К.У.Ч.М.А.». Та й серйозно сприймати таких учасників виборчих перегонів, як блок «Всеукраїнська громада», Партія національно-економічного розвитку, «Блок партій пенсіонерів України», навряд чи можна. Це радше показник низького рівня політичної культури досить великої кількості громадян. Зрозуміло, що і старих знайомих серед «борців за владу» достатньо: Партія Зелених, Соцпартія, Прогресивно-соціалістична партія. За такої мішаної політичної мозаїки елементарно просто вкотре набити виборцю оскомину або ж просто звести на манівці.

Хоча і дещо менша за попередню, однак велика кількість учасників виборчих перегонів свідчить не лише про глибоку кризу ідеологічних, далеких від національних засад суспільства, а й про те, що громадян, які необ’єктивно оцінюють свої можливості займатися професійно політико-суспільною діяльністю в Україні аж ніяк не меншає — всі йдуть у політику задля майбутнього соціального статусу, для вирішення власних потреб і задоволення амбіцій.

Загальним майже для усіх учасників дострокових виборів є те, що їх принципово не влаштовує Конституція України, і вони хочуть її змінити. Попри виборчу кампанію, доля Основного Закону нашої держави таки справді майже визначена, інша справа — коли, як і у якому сенсі її буде змінено. Скоріш за все після виборів наступ на Конституцію посилиться за будь-якої конфігурації Верховної Ради. А справді — як саме спинити цей безлад, безправ’я, корупцію і політико-соціальне невігластво, притаманне нашому суспільству?

І ще одне, що не характеризує позитивно жодну з політичних сил — ініціатора або автора різних скандалів, які лавиною сунуться на Україну. Окрім безпосереднього взаємного звинувачення один одного, на поверхню виносяться старі, затерті, однак не менш брудні скандали майже міжнародного масштабу. Тут і гроші Березовського, які щезли в дні Помаранчевої революції, і звільнення з роботи журналістів, які інформували громадян про те, до яких елітних шкіл пішли вчитися діти перших осіб держави тощо. Чому-чому, а поливанню один одного брудом «українські» політики навчилися досконало.

Тепер коротко проаналізуємо передвиборні обіцянки, заяви основних претендентів на владу.

Ю.Тимошенко обіцяє створити якусь Національну стратегічну Асамблею, лідери НУ-НС планують утворити Національне антикорупційне бюро, І.Богословська агітує за існування інституту світового судді, В. Коновалюк планує позбавити президента посади головного військового командувача, а всі функції керівництва збройними силами передати Генеральному штабу.

Партія регіонів називає себе правоцентристською політичною силою, фактично не маючи хоч якоїсь більш-менш окресленої ідеології. Зате є гасло «Стабільність і добробут» та нові обіцянки. До речі, старі: федеративний устрій України; російська мова — друга державна; проведення референдуму щодо НАТО та ін. — невиконані. Серед нових програмових обіцянок досить нового. Скажімо, таке: диференційоване отримання кожною родиною з 1 січня 2008 р. коштів на утримання новонароджених дітей (11, 25, 50 тис. грн. на кожну першу і наступну дитину); законодавче забезпечення першого робочого місця молодим спеціалістам шляхом надання фінансової підтримки підприємствам; вирішення (у різний спосіб) житлової проблеми; принципове реформування пенсійного, медичного забезпечення громадян; створення прозорого і легального ринку землі; впровадження нового Податкового Кодексу; перехід до професійної армії тощо. Можливо, дещо з перерахованого програми регіоналів не лише задекларовано, а й прораховано, оскільки державно-фінансові, економічні та усі інші урядові структури наразі в їхніх руках, і зробити це можна будь-коли.

На боці ПР, як і Народного союзу НУ, потужний адміністративний і фінансовий ресурси. Вже сьогодні голови адміністрацій без будь-яких застережень декларують, до якої політичної сили вони належать і за кого треба голосувати. В цій частині законодавство про вибори порушується найбільше.

«Наша Україна» — Національна самооборона. Зайве нагадувати, що це фактично пропрезидентський блок. Як і ПР за півтора року багато з обіцяного не зреалізував: підвищення заробітної плати за 2 роки в 2,5 разу (виросла в 1,4); завершення 2006 р. вступу в ВТО (не виконано); створення державного земельного кадастру (не виконано); створення фонду соціального житла (закон є, фонду немає). Перелік незробленого можна продовжувати. Серед нинішніх обіцянок НУ — НС привабливого майже нічого немає. Ідеологічний складник як був, так і залишається незрозумілим пересічному громадянину. Розрахунок на перемогу блоку базується на багатьох серйозних складниках. Тут і певний рейтинг Президента, і велика кількість знайомих політиків, і той же сумнозвісний адмінресурс. Щодо цікавих з погляду перспектив розвитку українського суспільства положень, то у нашоукраїнців їх фактично немає. Зате критики інших учасників виборів достатньо.

Блок Юлії Тимошенко. Його лідери наголошують, що це лівоцентристський блок, ідеологічною засадою якого є... солідаризм. З ким, задля чого, як — загадка. Окрім обіцянок жити за рішенням і вказівками народу, блок має й невирішені питання: страхова медицина (не створено); незалежність журналістів від влади (не виконано); ліквідація НДС (не виконано); студентські стипендії на рівні прожиткового мінімуму (мінімум — 525 грн., стипендії — 145 грн.); вибори суддів народом (не виконано); щомісячна допомога дітям-інвалідам — до 2000 гривень в місяць: нині — 550 грн. тощо. На боці блоку — найпотужніша, продумана і найдорожча агітаційно-пропагандистська робота, імідж лідера, наявність потужного соціально-економічного ресурсу. І все ж ідеалізувати вище перераховані переваги блоку Ю.Тимошенко над іншими учасниками виборів не слід. Людська думка, симпатії, любов — річ мінлива і не постійна. Вже сьогодні громадянам блок пропонує стратегію національного розвитку, яка має бути зреалізована спеціальною програмою «Український прорив», яку, до того ж, має створити сам народ. Як це реально виглядатиме — теж загадка.

Серед можливих лідерів виборчих перегонів можна назвати ще дещо загадковий і неоднозначний блок Литвина та Комуністичну партію. Для останньої ці вибори потенційно можуть бути останніми в історії новітньої України, бо скільки ж можна «жити» за рахунок політичних міфів і міражів.

Про блок Литвина слід сказати окремо. Він був утворений Народною та Трудовою партіями України досить несподівано і зразу ж узяв на озброєння тотальну критику існуючого режиму, соціально-політичного стану держави. Словом, все у нас не так.

Блок, однак, не є випадковим гравцем на політичному полі і вестиме (згадайте минулі вибори) надзвичайно відчайдушну боротьбу за місця у парламенті.

Серед потенційно-вигідних складників стратегії і тактики блоку легко визначити, найперше, різку критику існуючого політичного режиму та чіткий орієнтир на сільського виборця. Так В.Литвин на міжпартійному з’їзді напередодні реєстрації блоку прямо говорив: «По суті, маємо окупаційну владу, яку підпирають найманці. Ні про ПР, ні про БЮТ, ні про НУ — НС цього сказати не можна, бо вони і є (вкупі) та влада. З боку блоку В.Литвина це серйозна заявка на майбутню відкриту опозиційність. Вважаючи весь український народ пограбованим, ошуканим і приниженим (кому такі оцінки не до вподоби?), блок Литвина декларує у своїй передвиборній програмі не нові, однак знову ж таки сентенції, які за нинішньої суспільно-політичної ситуації сповна можуть спрацювати на користь блоку: встановлення соціального стандарту споживання (тепло, комунальні послуги, освіта, лікування, харчування); запровадження погодинної оплати праці; реформа податкової системи; безвідсоткові кредити молодим сім’ям на житло; недопущення продажу земель сільськогосподарського призначення; заборона ввезення в Україну генетично модифікованих продуктів харчування; прирівнення корупції до державної зради тощо.

Як відбуватимуться вибори, хто переможе (потрапить до Верховної Ради України), якими загалом будуть наслідки дострокових виборів?

Можна по-різному ставитися до результатів численних соціологічних опитувань, однак вони все ж досить близькі до істини, але головне –кодують виборців. Досить ймовірними і близькими до істини є, зокрема, результати досліджень Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір», за якими за півтора місяці до виборів лідерами електоральних симпатій були Партія регіонів (26,4%), Блок Ю.Тимошенко (21,4%), «Наша Україна» — Народна Самооборона (14,1%), КПУ (4,7%), блок Литвина (2,8%).

Поза сумнівами, громадяни на дострокових виборах голосуватимуть відповідно до своїх уподобань, а не до програм, заяв, обіцянок тієї чи іншої політичної сили. Тому, якщо рейтинг В. Януковича, Ю.Тимошенко, В.Ющенка, В. Литвина залишився майже без змін з часу минулих виборів, а таких відомих політиків, як О. Мороз, П.Симоненко, Н.Вітренко, В.Кінах помітно знизився, то і на політичному виборі громадян це, безумовно, позначиться.

Не зайве спробувати спрогнозувати, а якою ж буде майбутня конфігурація Верховної Ради, відтак і її діяльність. І тут, хоч би як хто її ускладнював, ситуація є досить прозорою і прогнозованою. Коли спробуємо визначити те, хто утворить більшість у Верховній Раді, то це може бути БЮТ та НУ-НС, потім — ПР і КПУ. Куди схилиться в разі набуття прохідного відсотка блок Литвина — прогнозувати важко, а ось у «чистій» опозиції цей блок аж ніяк не виживе. Схоже, блок і його провідники намагаються вдруге посадити Володимира Литвина у спікерське крісло. Такий варіант міг би цілком влаштувати майже всі чотири основні блоки, оскільки В.Литвин у попередній каденції Верховної Ради продемонстрував далеко не гірші модераторські здібності та вміння блискуче балансувати між різними політичними силами і «помірковано» виходити з досить-таки складних протиборчих колізій. Досить виграшним для майбутньої кар’єри В.Литвина є і те, що в самому блоці рівноцінних йому політичних фігур фактично немає.

Вважаємо, що найважливішим, як і на попередніх виборах, є те, що національно-демократичні, національно-патріотичні сили в Україні вкотре не спромоглися не лише об’єд­нати свої сили в інтересах усього народу, національної держави, а й максимально втратили виразність і чіткість свого національного обличчя. Для подальшої долі Української держави це має неабияке значення.

Микола Головатий,
доктор політичних наук, професор,
член Президії Національної Ради УКП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com