Румунія: для чого куються мечі?

Під час Другої Світової війни Румунія воювала на боці Німеччини як найважливіший союзник. У серпні 1944 року румунська армія капітулювала, і пізніше, відповідно до ялтинських угод, увійшла до соціалістичного табору, де була найненадійнішим союзником. У 50-х роках озброєні сили Румунії перебували під контролем наших радників, а в 60-ті роки на вимогу румунської сторони вони полишили їх.

У червні 1958 року радянські війська взагалі пішли з Румунії, де встановився за югославським зразком так званий націоналістичний комунізм. Після приходу до влади Чаушеску відносини між Румунією і Москвою погіршилися. У західній пресі часто з’являлися повідомлення, що куплена в Радянському Союзі новітня військова техніка з часом дивним чином з’являлася у США. Наприклад, за повідомленням у британському журналі, новітній радянський бронетранспортер потрапив у американську пустелю на полігон, де на ньому відпрацьовували різні види снарядів авіаційних гармат. Цей бронетранспортер не проїхав по румунській землі жодного метра, оскільки після вивантаження з трюму радянського корабля потрапив у трюм американського.

Румунські націоналісти-комуністи підтримували тісні відносини з Югославією, комуністичним Китаєм і його сателітами, залитою кров’ю Камбоджею, а також Ізраїлем. Румунське керівництво вносило розкол у ряди соціалістичної співдружності, але Москва з не зовсім зрозумілих причин надавала щедру підтримку країні, поставляючи військову техніку в обмін на вироби легкої промисловості й овочеві консерви. Не схоже, щоб у надії на «перевиховання».

У серпні 1968 р. країни Варшавського договору ввели війська в ЧССР. Чаушеску відмовився брати участь в акції і публічно засудив «брутальне втручання Москви у справи суверенної держави».

Чаушеску, який став головним болем для Москви, справді зміцнив промисловий потенціал країни, фактично з нуля створивши автомобільну й авіаційну галузі. Румуни придбали ліцензії на французькі вертольоти «Пума» і «Алуетт», почали будувати пасажирський лайнер ВАС-111 британської фірми. Було організовано випуск французьких автомобілів «Рено». Французи, отримавши величезні кошти, надавали румунському комуністичному диктаторові всіляку підтримку.

Велика Британія продала ліцензію на турбореактивний двигун для легких штурмовиків і навчальних літаків «Орел», а також на споруду легкого літака Бриттен-норманн. Канада побудувала в Румунії атомну електростанцію. Під час візиту президента США Ніксона румуни усипали широку дорогу від аеропорту до резиденції пелюстками троянд. 1985 р. червоні зірки з бойових літаків зникли, їх замінили на круглі «кокарди» старого зразка, які були на 1 300 румунських літаках під час 1944 р.

Чаушеску правив країною за допомогою зловісної «Секурітатеї» з її величезною кількістю нештатних інформаторів. Телефонна мережа безперервно прослуховувалася. Для обробки інформації було закуплено на Заході щонайпотужніші комп’ютери. Виявлені «зрадники» потрапляли у в’язниці і психіатричні лікарні.

Сімейство Чаушеску та комуністичний уряд вичавлювали з народу останні соки, але самі зовсім не бідували.

15 грудня 1989 року почалися сутички простих румунів із силами безпеки. Виступ подавили, але 17 грудня в Тімішоаре спалахнуло повстання з кривавими вуличними боями. Були також сутички між армією і службою безпеки. Чаушеску терміново повернувся з Ірану, де домовився про продаж сотні легких штурмовиків IAR-93 «Орел» румунського виробництва. Вождь наказав розстріляти «фашистів». Йому радили щонайшвидше виїхати до Ірану або Північної Кореї.

Треба зазначити такий факт. Прості солдати стріляли по натовпу демонстрантів. Це були 19-річні новобранці, які не розуміли, що ж відбувається. Офіцери внутрішніх військ тиснули на них, і хлопці стріляли, вбивши багато співвітчизників. Але загалом армія стала на бік народу.

Під час цього безладу румуни боялися введення радянських військ, тому ВПС країни були приведені в повну бойову готовність. У той час ВПС Румунії були озброєні чудовими радянськими винищувачами МІГ-21 і МІГ-23. За іронією долі, на початку грудня, за кілька днів до початку повстання, до Румунії прибули перші чотири новітні МІГ-29, що свідчить про цілковиту бездарність наших дипломатів і спецслужб. Відверто недружня «братська» Румунія мала потужний авіаційний кулак, а її повітряний простір прикривав густий частокіл з новітніх зенітних ракет радянського виробництва, які були розподілені досить рівномірно по території країни. Ракети доповнювали артилерійські системи, зокрема найнебезпечніша «Шилка».

Сьогодні ще точно невідомо, звідки в пустелю Невада прибула наша «Шилка», що стоїть як новенька біля входу в штаб американської навчальної частини.

На аеродромі поблизу Тімішоари військові льотчики перейшли на бік народу. Один майор наказав під свій МІГ-21 підвісити могутні ракети Х-23 класу «повітря — земля», щоб розбити з повітря штаб-квартиру ненависної «Секурітате». Офіцер контррозвідки повідомив, що зенітникам наказано збивати будь-який літак, що злітає з аеродрому. Це нікого не налякало. На аеродромі стояли повністю готові до бою і заправлені МІГ-23. Їхні льотчики після удару по наземних цілях збиралися перелетіти до Югославії.

Світ довго нічого не знав про перипетії боротьби. Так, зенітники обстрілювали якісь непізнані літаючі об’єкти, які з’являлися з різних сторін біля кордонів країни. З’явилися «НЛО» і недалеко від Бухареста, сильно прикритого батареями зенітних ракет SA-6 з персоналом, вишколеним на радянських полігонах у Казахстані. Саме ці ракети 1973 року під час війни «Йом Киппур» умили кров’ю пілотів як мінімум 110 ізраїльських штурмовиків. Румунське командування наказало збивати все, що літає в небі. Зенітники під Бухарестом обстріляли шість об’єктів. На екранах радіолокаторів було видно, що ракети потрапляли в ціль, але пізніше не було знайдено жодного уламка збитого вертольота або літака. Цю загадку не розкрито й донині.

Комуністи Чаушеску, які втрачали владу, були готові втопити країну в крові. У подальшому безладі були зацікавлені і невідомі сили, що посилали до Румунії вертольоти і загадкові транспортні літаки. Кажуть, вони висаджували людей у військовій формі, які стріляли по натовпу.

Про ці події можна було б і не розповідати, якби вони не відбувалися так близько від України. Румунські військові хоч якось змогли впоратися з ситуацією, і великого кровопролиття все ж таки не допустили.

Сьогодні в Румунії спокійно, хоча дуже багатьом довелося виїхати в західні країни у пошуках кращої долі. Нині за середнім доходом на душу населення Румунія стоїть на 67 місці в світі і випереджає за цим показником Україну. Румунів можна зустріти в будь-якому місті Західної Європи. Зазвичай це обслуговуючий персонал готелів, чорнороби теплиць або мийники автомобілів.

Більшість простих румунів живуть на досить скромні зарплати. Середній дохід ні про що не свідчить, адже вигідні місця зайняли все ті ж колишні комуністичні функціонери.

29 березня 2004 р. Румунія стала членом НАТО, а 1 січня 2007 р. увійшла до Європейського Союзу. Сьогодні Бухарест шосте за величиною місто ЄС. За населенням Румунія в ЄС на сьомому місці, а за територією — на дев’ятому. Ця статистика, може, когось і тішить, але вона ні до чого, оскільки більшість населення вважає, що людям за Чаушеску матеріально жилося краще! Тут є над чим замислитися й українцям.

Міжнародного успіху румунські МІГ-21 не досягли. Сьогодні румунські військові вимагають закупівлі американських F-16, але грошей в уряду немає. Напевно, захвалена модернізація за російськими поняттями 1990 року вже тотально застаріла.

Інтерес являють повідомлення про перевезення румунських МІГ-21МФ до США. Для цього румуни придбали кілька старих С-130В «Геркулес», крила яких довелося допрацьовувати задля надійності. Звісно, за румунські гроші. Частково ці факти виводять на стежку, по якій з України «випарувалися» наші бойові літаки. На наших складах було багато МІГ-21, до того ж найостанніших модифікацій. Схоже, вони змінили українські склади на іноземні депо, звідки їх витягують на продаж у міру надходження замовлень до Ізраїлю. Менш швидкі моделі стоять довгими рядами на аеродромах просто неба. Відомо, що першу четвірку МІГ-29, яка прибула до Румунії за кілька днів до розстрілу диктаторського подружжя Чаушеску, негайно взяв в оборот Ізраїль. Цілком може бути, що цим супер-винищувачам тоді довелося побувати і в американській пустелі Невада.

1997 року МІГ-29 про­йшли модернізацію за документацією ізраїльської фірми «Ельбіт». Потім винищувачі проводили стрільбу бойовими ракетами над Чорним морем у районі мису Капу Мідія, не так далеко від українського острова Зміїний. Фахівцям зрозуміло, що нова бортова електроніка румунських МІГ-29 — це не що інше, як вкрадені розробки росіян.

На «Снайперові» встановлено авіаційні прилади ізраїльської фірми «Ельбітсистемз»: бортовий комп’ютер з виконання завдання, багатофункціональний дисплей, нові навігаційні і комунікаційні системи, приймач випромінювання радарних станцій, комп’ютер обчислення польотних даних, нові вмикачі на панелі управління. Завдяки доопрацюванню збільшилися і без того вражаючі бойові можливості МІГ-29, тепер він відповідає стандартам НАТО.

Винищувач МІГ-29 віддали на модернізацію ізраїльській фірмі ВПС Румунії, яка має на озброєнні 18 цих бойових машин.

Разом з МІГами модернізацію проходять і румунські вертольоти. Всі вони й без того у гарному стані, оскільки в машинерії НАТО вертолітним підрозділам нових членів союзу відводиться роль перевізників живої сили до осередків можливого опору якогось вірогідного супротивника.

Якого саме супротивника? Хтозна. Однак 2005 р. фірма «Ельбіт» модернізувала 16 вертольотів «Пума». У грудні 2006 р. транспортні ескадрильї отримали натомість Ан-24, Ан-26 і Ан-30 італійські С-27J «Спартанець». Отже, мобільності армійських підрозділів приділяється належна увага.

Де можна зустріти румуна-натовця сьогодні? За часів Чаушеску був єдиний випадок відправки румунського військового підрозділу за межі країни. Під час операції «Сіріус» у 1981 — 1982 рр. румуни на своїх «Орлах» навчали ангольських льотчиків. Тепер ситуація інша. 2002 року, ще до вступу в НАТО, румунські солдати опинилися в Афганістані, а в 2003 р. — в Іраку. До Боснії-Герцеговини румуни потрапили в 2005 — 2006 рр. під час так званої «Місії «Алтея». З серпня до грудня 2007 р. румунські МІГ-21 Lancer («Улан») прикриватимуть з повітря країни Балтії, базуючись в основному на аеродромі «Шауляй».

Загалом для тренування льотчиків гроші завжди є. «Улани» часто літають дуже далеко, тобто вони перепрофільовані на виконання завдань ударних і розвідувальних літаків замість винищувачів-перехоплювачів, для чого, власне, ці машини і створювалися.

Нині доводиться часто чути про те, що 1812 р. Російська імперія анексувала Бессарабію. Скориставшись революцією в Росії 1918 р., Румунія забрала Північну Буковину, Бессарабію і навіть угорську Трансильванію. 1940 р. Радянський Союз знову забрав Північну Буковину і Бессарабію, а угорці, дарма, що союзники, відібрали частину Трансильванії.

Дуже живуча ідея «Великої Румунії», але тепер вже разом з морським шельфом і українським островом Зміїний. А шельф, нібито, дуже багатий нафтою і газом, і українські руки до них ну ніяк не доходять. Добре пам’ятається і війна в Придністров’ї, і спроби «приголубити» Молдову. А там наших співвітчизників дуже багато, не кажучи вже про Придністров’я.

Сьогодні румунські ВВС розгорнені переважно на сході країни, а також на узбережжі Чорного моря. Всі діючі аеродроми вважаються навчальними, але навіщо їх так багато? «Кампія Турзія», «Фетешті», «Міхал Когалніцеану», «Тімішоара», «Бакау», «Бобок» — це далеко не всі діючі аеродроми. Літаки і вертольоти у відмінному стані, не в приклад українським з облупленою фарбою. На румунські аеродроми часто навідуються і натівські винищувачі першої лінії. До чого б ці приготування?

Якщо не дуже багаті сусіди так піклуються про своє військо, то чому Україна досі нехтує своїми захисниками?

Володимир Репало