Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Президент частував ветеранів солдатською кашею

Саме так сприймаю я галас і крики «Ганьба» з вуст ветеранів під час виступу Президента в Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» з нагоди Дня Перемоги. А все через одну фразу в тривалому виступі із заслуженими словами щирої вдячності на адресу ветеранів. Стосувалася та фраза борців не лише проти німецьких загарбників, а й за незалежність України — бійців УПА.

Потім була та сама гречка з польової кухні, спільне поїдання якої примирило, але ж як, певно, гірчила вона Президентові! Бо його християнське прагнення примирити усіх ветеранів Другої світової та зупинити розбрат серед їхніх нащадків вкотре наштовхнулося на стіну глибокого, гріховного за своєю суттю, нерозуміння і знову було відкладено до кращих часів.

Бо ж забули шановні ветерани, що не зустрічали солдата УПА ані під Сталінградом, ані у Будапешті, бо воював він «у волинських лісах, карпатських горах» і гинув за синьо-жовтий прапор. Той самий, який разом з президентським штандартом гордо майорів тієї днини над головою сина в’язня німецьких концентраційних таборів. Забули, що, саме він, Віктор Андрійович Ющенко, є Головнокомандувачем їхньої країни, а отже — їхнім Головнокомандувачем, коли вони й досі солдати. Саме він, а не вбивця мільйонів своїх співгромадян Сталін-Джугашвілі.

Шукаючи відповідь на питання, що ж рухало тими сивочолими достойниками, перетворюючи їх на улюлюкуючий натовп, я згадав ефір 5 каналу, що відбувся напередодні, ввечері 8 травня. Йшлося там і про Перемогу, і про УПА. Одним із гостей студії був котрийсь із представників КПУ в Верховній Раді. На заклик ведучого резюмувати усе сказане й завершити на світлій ноті, той зауважив: «Панять можна, прастіть нєльзя», адресуючи це Українській Повстанській Армії. Всі розуміють, що нинішня набожність комуністів є вдаваною і відверто кон’юнктурною. Але ж на який гріх штовхають ці нелюди 80-річних Визволителів, які пережили усе лихоліття війни і в душі вже давно простили (якщо було за що прощати) не тільки українського повстанця, котрий боронив свій шмат землі, а й того німецького зайду, що йшов на них у рукопашний як завойовник. То чи дозволимо замість «ярості благородной» до німця, яка колись кликала в бій і вже давно згасла у тих, хто з Богом в серці, сьогодні, 63 роки потому, роздмухувати нелюдську ненависть і ворожнечу до брата-українця?

Станіслав Гоцуляк
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com