Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Пам’ятати видатні іменаУ багатогранній діяльності Міжрегіональної Академії управління персоналом — просвітницькій, науковій, видавничій — особливе місце займає історико-культурний напрям роботи. Як заклад патріотичного спрямування, МАУП не тільки популяризує національну ідею, українську історію, культуру, мову серед своїх працівників та студентів, а й робить конкретні кроки для збереження історико-культурних пам’яток, відновлення пам’ятників, повернення з небуття видатних українських імен. Що ж до останнього, то, без перебільшення, визначною подією можна вважати недавнє відновлення історичної справедливості стосовно Миколи Міхновського — видатного українського політичного та громадського діяча, основоположника, ідеолога державної самостійності України, лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., одного з організаторів українського війська, палкого борця за незалежність України. Наприкінці ХІХ ст. в Україні поширювалися ідеї національно-визвольного руху. Проте переважали тоді соціалістичні ідеали. Значна частина українського суспільства вважала, що національного визволення можна досягти через визволення соціальне, через спільну боротьбу разом з іншими націями проти соціального ладу в Російській імперії. Однак несподівано, на початку 1890-х рр., в українському русі з’явилася зовсім нова течія. Її започаткувала молода людина, студент юридичного факультету Київського університету, який відкрито кинув «божевільний» на той час заклик до здобуття державної самостійності української нації. Він сміливо почав проповідувати, що тільки боротьба за здобуття державної самостійності — єдиний правильний шлях, на який мусить ступити український народ. Цією людиною був Микола Міхновський. Його особистий приклад невтомного борця за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби» надихав молоді українські серця на те, «аби… скинути пановання чужинців, які огиджують саму душу нації... добути собі визволення з рабства національного та політичного…». Долю Миколи Міхновського важко назвати щасливою. Усе життя йому доводилося відстоювати ідеї, які більшість не сприймала. Він був приречений весь час іти «проти течії». Але робив це гаряче і безкомпромісно. Його було розкритиковано, осміяно, відторгнуто. Міхновський залишив зовсім невелику за обсягом спадщину. Його публіцистика, політологічні статті та програмні документи становлять лише один невеликий том, виданий недавно зусиллями науковців Міжрегіональної Академії управління персоналом (в серії «Бібліотека українознавства»). Та водночас вони становили цілу епоху в історії української суспільно-політичної думки. А ідеї Миколи Міхновського і нині є актуальними. І тепер серед української громадськості та науковців точаться дискусії про причини його смерті. 3 травня 1924 року Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі його друзів братів Шеметів, у яких він мешкав. Попри те, що офіційна версія говорить про самогубство, є серйозні підстави вважати, що його смерть — справа рук червоних карателів, більшовицького режиму, який окупував Україну на довгі сімдесят років, аж поки мрії великого ідеолога державності не стали реальністю у 1991 році, коли Україна нарешті здобула незалежність. Сьогодні офіційна Україна не влаштовує заходів на честь того, хто все своє життя поклав на вівтар її незалежності — ні у Києві, ні у Харкові, ні у Полтаві, ні в його рідній Турівці (Згурівський район Київської області) немає вулиці його імені. Донедавна було невідоме навіть місце його поховання. Проте завдяки зусиллям Міжрегіональної Академії управління персоналом було віднайдено могилу Миколи Міхновського, а днями встановлено пам’ятник. На урочисте відкриття монументу завітали політики, науковці, громадські та культурні діячі України. «Я не вірю, що така людина могла піти з життя з власного бажання, — висловив переконання голова Наглядової Ради МАУП Георгій Щокін. — Микола Міхновський мав багато ворогів. І більшовицька влада відчувала його небезпеку для себе, тому і розправилася з ним. Але він повертається сьогодні до нас. Повертається у своїх працях, ідеях, монументі. Ви знаєте, просто містика якась. Знайшовся чоловік, який пам’ятав, де поховали Миколу Міхновського: він зі своєю матусею ходив на його могилу до війни. І єдиним орієнтиром було старе дерево — липа. Воно вже майже загинуло. Ще б рік-два, і ми ніколи не дізналися б, де поховано Миколу Міхновського. І я дуже радий, що зусиллями МАУП, зусиллями передусім заступника голови Наглядової Ради Академії Ростислава Щокіна, який дуже багато вклав особистого у вирішення цієї справи (як з’ясувалося, владі зовсім не потрібний Микола Міхновський), ми відкриваємо пам’ятник ідеологові української державної самостійності. Хай нарешті Господь прийме його в Царство Своє Небесне. Спочинь у мирі». «Це була велика Людина, — Додав ректор МАУП Микола Головатий, — у ньому палав вогонь любові до України, що і нині запалює наші серця патріотизмом. Повернення таких імен, як Микола Міхновський, слугувати нам, бо на українському терені утверджуватиметься українська національна ідея, без якої творити національну державу сьогодні практично неможливо». |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |