Місце духовного спокою

Успенський печерний чоловічий монастир у Бахчисараї унікальна пам’ятка православ’я

Бахчисарай це місто, де співіснують різні народи, різні національності та, відповідно, пам’ятки різних культур. В кількох кілометрах від Ханського палацу, старовинними будівлями якого ми мандрували минулого разу, в урочищі Маріам-Дере (в перекладі з татарської ущелина Марії) стоїть християнська святиня Успенський печерний монастир або Свято-Успенський монастир. До нього веде дорога, обабіч якої шумить ліс. Сама місцевість навколо спонукає мандрівників забути про земні проблеми й поринути в атмосферу духовного. Окрім самого монастиря, на прилеглій території розташовано кладовище воїнів, які загинули під час Кримської війни 1853—1856 рр. Серед святинь монастиря — ікона Успіння Богородиці, копії ікон Богородиці Троєручиці та Києво-Печерська. Головною ж святинею є ікона Богородиці, яку відносять до зображень зразка Одигітрії (Путівниці). У монастирі вона ще має назву Панагія (Всесвята). Наприкінці XVIII ст. ікону було перенесено до Маріуполя. Чому саме у Маріуполь? Для цього треба зазирнути в історію монастиря.

Існує дві версії виникнення святині. Перша версія датує виникнення монастиря XV ст., припускаючи, що його було перенесено до ущелини Марії з печер біля південних воріт фортеці Кирк-Ор (Чуфу-Кале) після захоплення її 1475 р. турками. Друга версія (яка і пояснює, чому ікону Богородиці було перенесено до Маріуполя) стверджує, що монастир заснували візантійські ченці приблизно в VIII ст. Монастир пережив турецьке вторгнення, 1475 р. він стає резиденцією митрополита. 1778 р. більшість християнського населення полишає Крим. Мешканці маленького грецького селища Маріамполь, яке існувала біля підніжжя монастиря, переселяються на територію сучасної України та засновують місто, яке з часом отримало назву Маріуполь. Туди ж було перевезено багато ікон з монастиря. 1850 року із заснуванням Успенського печерного скиту відновилася громада ченців. На початку XX ст. на території тут діяло п’ять церков — Успенський печерний храм, печерний храм Святого Євангеліста Марка, храм Святих Костянтина та Олени, храм Святого Георгія-Побідоносця, церква Святого Інокентія Іркутського. Було побудовано братські корпуси, будинок настоятеля, будинки для паломників, зроблено фонтани, посаджено фруктовий сад. Крім того, монастир мав подвір’я у Сімферополі та кіновію (християнська комуна чен­ців) Святої Анастасії у долині р. Кача. Під час Крим­ської війни 1853—1856 рр. на території монастиря був госпіталь, де лікувалися поранені. Небіжчиків ховали на монастирському кладовищі. 1921 р. Успенський монастир, як і сотні інших, закрили. Під час Великої Вітчизняної війни тут був госпіталь. На території монастиря є братське поховання загиблих під час війни. І до сьогодні могила підтримується у належному стані.

Усі монастирські бу­дівлі розташовані в три яруси. У нижньому — ворота, готель, трапезна, два фонтани. Середній — будинок настоятеля з фонтаном, храм Святого Інокентія Іркутського та три печерні келії. Верхній — три церкви, 13 печерних келій та дзвіниця.

Успенський монастир було відроджено 1993 р. Було реконструйовано чотири з п’яти монастирських храмів, братські корпуси, будинок настоятеля, головні сходи, дзвіницю, відновлено джерело. Сьогодні тривають реставраційні роботи.

Приїжджайте до Успенського монастиря. Тут можна відпочити, привести до ладу свої думки. І випити води, яка, за місцевими легендами, лікує навіть онкологічні захворювання.