Український ремонт європейського дому

З чого розпочинається євроремонт помешкання? Зазвичай — із заміни вікон: виймаються старі, встановлюються сучасні нові. Як відомо, вікна — очі дому. Вольтерівський свіжий вітер, який пронісся над Європою у ХVІІІ столітті, зробив велику справу для її народів: сприяючи ліквідації усієї феодально-кріпосницької системи, він здійснив переворот у сферах науки, філософії, літератури, мистецтва та вивільнив культуру від церковного фанатизму, невігластва й мракобісся.

Просвітницький дух Вольтера, Руссо, Монтеск’є, Дідро, Гольбаха та інших створив для людства новий духовний світ, що базувався на принципах гуманізму, свободи людського розуму і гармонійного розвитку особистості.

Не будемо торкатися теми впливу вольтерьянства на політичну сферу та формування революційних настроїв у народних масах. Лише зазначимо, що у вічній боротьбі Світла й Темряви, цих високочастотних і низькочастотних вібрацій Природи, світові ваги Добра та Зла у точці рівноваги не зупиняються ні на мить, визначаючи періодично перевагу у світі позитиву чи негативу. Здається, сьогодні чашу зла так переповнено, що є загроза руйнації самих цих ваг. Та ні, проголошення кінця світу не буде. Водночас прадавні джерела, зокрема Біблія, не помиляються: кінець таки настане. До кінцевої межі наблизився, відробивши своє, наш старий, чисто матеріалістичний, світогляд.

Хоча відбувся потужний розвиток науки, зростання її добробуту, однак перевага матеріальних інтересів у цих досягненнях призвела до збіднення духовної сфери, що позначилося на стані культури, моралі, взаєминах людей. Особливу небезпеку несе із собою неконтрольований розвиток інформаційної сфери. Мережа з великою кількістю телеканалів, радіостанцій, друковані інформаційні засоби й, головне, зміст їхньої інформації, нарешті, інтернет, негативно впливають на нашу духовну ауру, руйнують її. Вже нікого не дивує, що у супермаркетах поряд із дитячими іграшками, продуктами харчування, зокрема, хлібом, цією святинею для кожної людини, лежать гори книжок у яскравих обкладинках з красномовними назвами: «Камасутра», «Откровенный секс», «Все о сексе»...

Вдночас є сфера діяльності, де зайнято тисячі осіб, які оголосили себе посередниками між Богом і людьми. Саме вони мають стояти на чатах духу людського, зберігаючи його чистоту та моральність. Та чи виконує ця сфера свої функції у повній мірі? Зі зростанням за останні роки у кілька разів кількості храмів у десятки разів зросло число злочинів, афер, захворювань на СНІД. Ось і конкретна відповідь на питання стосовно ефективності роботи тих, хто оголосив себе посередниками між Богом і людьми, запевняючи, що вони одухотворяють націю.

Настала пора не лише провітрити помешкання, а й зробити капітальний ремонт, насамперед замінити вікна нашого світоглядного дому. Бо крізь мутне скло, покрите віковою пилюкою з примітивних церковних догм, сонцю важко пробитися. Крізь таке вікно не побачиш краси Природи. А без пізнання цієї краси, в яку закладено закони розвитку життя, не зможемо пізнати себе і Всесвіт, а, отже — й Творця.

Про це дуже добре знали наші предки, протягом багатьох тисячоліть вивчаючи закони Природи та наділяючи їх певними рисами й даючи їм імена. Ці риси є фактично рисами Бога-Творця. Християнська церква таке світосприйняття прадавніх українців не визнала. Звинувативши наших мудрих предків у многобожжі, вона скасувала тисячолітні свята та обряди. Але ж закони Природи не скасуєш! Тому на основі звичаїв наших предків-оріїв було запроваджено нові, християнські, свята та обряди, пристосовані до відкритих оріями законів. Свята вечеря на честь 12 братів-місяців, Дідух (символ Духа Предків наших рідних), Щедрий вечір, Щедрівки, Колядки, Веснянки, Писанки, Купало... Церкві так і не вдалося знищити ці наші національні свята, тому їх було наповнено іншим, чужим нам змістом. З таким «оновленням» віри розвиток світогляду, філософської думки наших предків припинився.

А що ж християнські ідеї? Чи розвивалися вони протягом останніх віків? Чи наповнювалися вони змістом, який відповідав би досягненням думки людської у природознавчих науках, філософії? Якщо послухати священиків під час проповідей, зокрема з використанням ЗМІ, то важко назвати ці дійства та промови такими, що викликають у сучасної людини довіру. Монотонні речитативи, що не дають вникнути у їхній зміст, ще й у куріння кадил, дають привід думати про їхнє основне призначення — заколисати свідомість, спрямувати її на пасивне очікування Царства Небесного.

Що таке церква? Ісус Христос дав чітке пояснення: Храм — Дім Його Отця. Цей Храм в очах Творця буде лише тоді величним, коли наповниться не лише чистотою віри та її щирістю, а й бажанням реалізувати вищі задуми і плани. Чим чистіші віра та сильніше бажання правильного мислення людини, групи людей, цілого народу — тим ясніші для розуміння ці плани (відповідно кожної конкретної людини, групи, народу).

А чи потребує віра золотих прикрас, засобів введення свідомості у певний стан у вигляді гіпнотичних речитативів та куріння трав? Ні, вірі, душі, в якій вона живе, це не потрібно. Бо вона нематеріальна, божественна субстанція. атрибутів. Цій субстанції, яку Творець для реалізації своїх задумів на Землі помістив у фізичне тіло, дано свободу творення. Але лише за умови свободи мислення. Мислення, своєю чергою, неможливе без свободи духу. Лише свобідне мислення може зматеріалізуватися у певні земні досягнення, які відповідають планам Бога.

Сприйняття людиною Творця у різних народів різне. Тисячоліттями формувалася релігія кожного народу, всотуючи у себе всі національні особливості, що базувалися на мудрості, притаманній саме цьому народові. І коли християнство прийшло до народів з власним світосприйняттям, звісно, виникали непорозуміння. Почався важкий шлях інтерпретацій, що спричиняло викривлення християнських ідей. А самі ідеї обростали настановами та свого роду інструкціями. Так творилася «обгортка» для світлих ідей Ісуса, яскрава, нашарована непотрібною атрибутикою, у якій загубилася сама суть Його вчення.

Вважається, що головний аргумент на користь істинності християнських ідей — їх широке поширення та свідоме прийняття народами. Цей аргумент недоречний, коли йдеться про наш народ. Наші предки, маючи свою віру, що складалася тисячоліттями, не з радістю приймали хрещення. А помилкові рішення, які були прийняті руськими князями, осліпленими владою та спійманими на гачок облесливих слів і обіцянь християнських місіонерів, зробили свою справу — змусили руський народ відмовитися від рідних джерел (по суті, від родинної пам’яті). Так розпочався процес викривлення нашого світогляду.

Вже на початку ходи християнського вчення Європою ті, хто ніс народам це вчення (вірніше своє бачення цього вчення), почали відступати від його основ. З бажання володарювати спочатку над душами, а затим — над самими людьми. Наведемо лише два доводи для підтвердження цієї думки.

 Загальновідома Ісусова настанова віддавати «кесарево кесарю, а Боже Богу» (Луки, 20:25, Маттея, 22:21) аж ніяк не допускає змішання інтересів церкви з політикою держави. Та чи завжди священнослужителі дотримувалися цієї настанови? Читаємо у книзі російського релігійного філософа Г.П.Федотова «Святий Пилип Митрополит Московський»: «Але в процесі кревного зрощення всього суспільного й церковного укладу життя церква була залучена в справу мирського облаштування... Заглядаючи ще далі в минуле, в удільні часи, ми зустрічаємо митрополитів-політиків, які вказують дрібним московським вотчинникам державний шлях збирання і розбудови (земель — прим. Л.Ч.), ... зустрічаємо навіть фактичних правителів князівства Московського, яким був св. Алексій».

У Біблії цілком ясно зазначено: «Нехай не буде в тебе іншого Бога, і щоб не кланявся перед чужеземним Богом» (Псалми, 80:10). Ті ж, хто ніс хрещення Європі та народам інших континентів, змушували порушувати нехристиян головну заповідь Ісуса Христа. А змушуючи інших людей порушувати цю заповідь, самі християнські місіонери не дотримувались другої головної заповіді Христа: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Маттей, 22:39-40), бо не можливо назвати любов’ю до ближнього маніпуляції із свідомістю цього самого ближнього.

Таке насилля над внутрішнім світом людей з іншою вірою вказує на агресивність християнської церкви. Ця агресивність стала результатом релігійних війн, християнських походів та «полювання на відьом». У полум’ї багать також горіли шукачі правди й носії нових знань — живі люди.

Вчення Христове у тому вигляді, яким воно є зараз, потребує свого очищення, осмислення й оновлення з урахуванням останніх досягнень людства. Християнські ідеї практично не розвиваються. І викладання у школах основ християнської моралі у примітивно-догматичному вигляді результатів дасть не багато. Школяра, який ще з дитсадка навчився користуватися комп’ютером, а пізніше інтернетом, так «напаковано» різноплановою інформацією, що він не сприйме примітивізм релігійних догм, а радше побачить у цьому облуду і відчує відразу до них.

Тому на часі поєднання зусиль усіх «чатівників духу людського». Україна має унікальну можливість, володіючи величезним науковим потенціалом, духовними надбаннями, генетичною пам’яттю про світогляд своїх предків, відображений у звичаях, піснях, самому українському слові, поєднати духовне і наукове. Це буде початком великої роботи з розробки положень нового світогляду.

Є багато науковців, що мислять не ординарно. Багато їхніх відкриттів, зокрема у природознавстві, не визнаються з причини інерційного мислення академічної науки. Є багато християнських священнослужителів, які відчувають духовну тісноту своїх обрядових служінь, та церковна дисципліна не дозволяє їм змінювати форми обрядів. Дослідники нашого українського фольклору, мовознавці та знавці українських діалектів можуть багато розповісти про наше українське слово, розкрити його таїну, бо українське слово — то код нашого буття (такі дослідження є!). Чому б не об’єднати їхні зусилля? Не на громадському, а на державному рівні, заснувавши, відповідну інституцію. Можливості такого об’єднання — дуже великі, бо саме не заматеріалізована й незаполітизована мисль людська не знає меж. І лише вона може змінити на краще наше життя та надати усім нам впевненості у завтрашньому дні.

Зрозуміло, перебудова християнської церкви — процес не одного року, а то й не одного десятиліття. Та його треба розпочинати. Найперше — переглянути форми стосунків держави з церквою. Не треба загравати з християнською церквою! У держави — свої функції, у церкви — свої. Доходить до абсурду: запрошують священиків для освячення державних приміщень, атрибутів, навіть військових кораблів! Необхідно відмежуватися від християнських свят, натомість зробити акцент на свої, українські звичаї. Та головне: державі, нарешті, треба переглянути своє ставлення до науки. Наукові відкриття у природознавстві, які миттєво не можуть дати значного прибутку в бюджет країни, не повинні залишатися поза увагою. Вони, ці відкриття — це наш престиж, наше місце у світовій науці, наше майбутнє.

Як відомо, розвиток теперішнього світогляду розпочався із заснування трипільської культури. Та помилки, зроблені людством протягом останніх тисячоліть, ввели нашу цивілізацію в глибоку кризу, ознаками якої є енергетичні проблеми, політична та фінансова нестабільність, факти тероризму з боку представників ісламського фундаменталізму, загроза загальної бездуховності. Час людству виправляти свої помилки. Багаття християнського релігійного фанатизму свого часу загасили французькі просвітителі. Та для очищення духовної атмосфери європейського дому цього виявилося недостатньо. Нашій світоглядній будівлі потрібен капітальний ремонт. Як і у давні трипільські часи, коли наші предки-орії стояли біля джерел формування світогляду сучасної цивілізації, так і тепер на нашій землі мають закладатися основи нового світогляду вже нової цивілізації. Це наша місія на Землі й у Всесвіті. Час розпочинати!

Любов ЧУБ
Інтернет-видання «Ятрань»