Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КАТРИН ТАРАН

Перед самою війною Катерині Зеленко у Кремлі вручав орден Червоного Прапора Калінін. Він шепнув їй на вухо: «Будемо фотографуватися, сідай поруч зі мною». Катерина була єдиною дівчиною-льотчиком, яка воювала з білофінами, за бойові подвиги у цій війні її й нагородили орденом.

У сорок першому Катря була єдиною жінкою-льотчиком і в бойовій частині, яка дислокувалась в Україні. Більше сорока разів вилітала бомбити німецькі війська, одинадцять разів виходила з повітряних боїв переможцем.

 Того дня (12 вересня 41-го) у політ її не посилали — її машина була пошкоджена. Катя підійшла до заступника командира полку.

– Товаришу капітан, дозвольте мені вилетіти у розвідку.

– Ех!.. Політ твій був би дуже в нагоді. Дані нам потрібні — он як! — офіцер провів ребром долоні по своєму горлу. — Але на чому ж ти полетиш?

          А на вашому літаку!

          ...Може, й справді... Ну... лети... Постій... Полетиш у парі з Лебедєвим!

Рука звичним рухом намацує тумблери на дошці приладів. Стартер змахнув прапорцем. Літак зірвався з місця і, набираючи швидкість, помчав по землі. Відштовхнувшись, піднявся вгору. Слідом злетів капітан Лебедєв.

Катря сидить вільно, поклавши руки на штурвал. На повні груди вдихає через відчинену «кватирку» повітря, трохи нагріте двигуном. Над Полтавщиною зависли кучмасті хмари, між якими летиш, як серед снігових вершин. Та ось почали з’являтися «вікна», які все більшали та більшали. Вже лише окремі хмарини плавають, немов яхти з білими вітрилами.

Скільки вже літає, а не може позбутися дитячої уяви про казкові дивосвіти... Враз зосередившись, стала вдивлятись униз, на масиви осінніх лісів, квадрати полів, села, між якими в’юняться тоненькі нитки доріг. Гостро відчула живу злитість з рідною землею.

Пригадалися дитинство, бабуся з її вишиваними українськими рушниками. З них дивилися величаві птиці і зорі сипалися їм на крила золотим зерном. Одним крилом вони торкалися сонця, а другим — місяця. Бабуся знала ціну радощам і смуткові, а тому в очах її птахів відчувалася зелена радість барвінку й осіння печаль чорнобривців. А в густому бабусиному садку кучеряві вишні були вкриті червоними ягодами. На городі цвіла картопля, пломеніли маки.

Катря вставала рано і бігла за село зустрічати сонце. Воно випливало з жита і росяних трав. А опівдні по високій драбині, приставленій до хатньої стріхи, забиралася до самого вершечка, щоб торкнутися сонця. Бабуся лякалася і погрожувала лозиною. А їй було щасно і думалось про те, що колись літатиме високо-високо.

Так воно й сталося. Велетенська Країна Рад готувалася для подальшого захоплення чужих земель під гаслами «мы новый мир построим». Москва розпалила громадянську війну в Іспанії, втрутилася в китайські події. Лихоманка світової революції заполонила десятки міль­йонів умів, розлилася селами і містами червоної імперії. Багатьом здавалося, що незабаром затріпотять червоні прапори по всій Європі і Азії. Володимиру Маяковському ввижалося, як йдуть більшовики Берліном, проходять через Ла-Манш аж до лондонських кварталів. Начальник Політуправління Червоної Армії Ян Гамарник на активі Наркомату Оборони заявив: «Більшовицьку місію Червона армія буде вважати виконаною, коли ми будемо володіти всією «земною кулею».

Задля цієї «інтернаціональної» мети росли мов гриби, заводи і колгоспи з дешевою робочою силою, танкодроми і аеродроми із багаточисленні армії червоних вояків із шпичастими будьонівками на стрижених головах. На будівництва, на шахти, на трактори, в аероклуби забирали і українських дівчат. Їх відривали від сімей із віковими традиціями і звичаями, від дівочих мрій про щасливе кохання, подружнє життя та материнське щастя. Натомість їм готували зовсім інше майбутнє: повсякденну працю задля мети світового пролетаріату — комунізму.

Дим-димок від машин Мов дівочі літа.

Так розвіялися дівочі літа, як дим-димок від машин, розвіялися у тракторному гулі, у виробничих клопотах — без сліду, без пісні й без уваги з боку поета, віднині захопленого вже не дівочою вродою, а лише дівочою працею та новітньо-прозаїчними формулами кохання:

Ударником станеш —
полюблю ізнов
Не той тепер
Миргород,
Хорол-річка не та.

Катря вибрала Курський аероклуб. Потім Оренбурзьке льотне училище військових льотчиків, небо Фінляндії, а з початком війни повернулася у рідну Україну.

Вона вдивляється у невиразні обриси виднокраю. Лінія фронту позаду, хоча вона вже не схожа на лінію. Розібратися, де наші, а де ворог, майже неможливо. Все змішалося. Місцевість оповита пилюгою і щось угледіти дуже важко. Катерина пішла на зниження, пильно вдивляючись униз. У груди війнула обпалена вибухами, знівечена і потоптана земля. Сплюндровані селища все ще куріли після пожеж. Міцно до болю стиснула ручку штурвала, відвела від себе. Знизилась майже до бриючого, перехопилася через лісок, ледве не торкаючись крилом верховіть дерев.

Битий шлях сіро-попелястою стрічкою розтинав ліс. Велика колона живої сили і техніки, схожа на довгу чорну змію, розтягнулася по дорозі на багато кілометрів, рухаючись на схід. Щільним потоком по дві-три машини в ряд, вісь до осі рухалася сталева армада танків, самоходів, бронемашин, артилерії. «Ех, немає бомб!» — Катя уявила, як ламаються їхні бойові порядки, перекидаються машини, падають гітлерівські солдати. Та наказ один — розвідка.

Розвернула літак праворуч і пролетіла зовсім небагато, як побачила таку саму картину.

Сумніву не було: наступ німецьких військ розвивався з двох боків.

Катря захопилася спостереженнями і не відразу помітила, як почали бити зенітки. Навколо з’явилися багряні спалахи. Численними плямами вони забруднили небо. Катря знаходила повітряні стежки подалі від замаскованих зеніток. То летіла на бриючому, то раптом стрімко злітала вгору і крізь розриви у хмарах, немов через вікна, роздивлялася навкруги. Лебедєв робив те саме, ніби прив’язавшись до її літака. Машини востаннє шугонули вгору і взяли курс на аеродром.

Чим ближче до своїх, тим більше ставало «вікон», які вже ширшали. У прогалинах голубіло небо. Коли зовсім вирвалися із хмар, засяяло сонце, і Катря мимоволі замружилась… Коли розплющила очі, від несподіванки від­сахнулася: просто перед нею зависла чимала група «месерів».

Все сталося несподівано. Частина «месерів» шугнула на Лебедєва, і той, різко розвернувшись, намагався відірватися від них. Із землі бачили, як літак капітана на повній швидкості проскочив над лісом — його гнали «месери», і зник у напрямі Лебедина. Як пізніше з’ясувалося, Лебедєв з великими труднощами посадив літак — машина була понівечена кулями, площини відвалювалися.

«Месери», що гналися за Лебедєвим, прилучилися до тих, які взяли в кільце літак Катрі. Їх було семеро. Вона — одна.

До тями її повернув стурбований голос молоденького льотчика-спостерігача, лейтенанта Павлика, що сидів позаду.

          Командире, на хвості два «месери»!

          Не підпускай на прицільну відстань!

Катря набирає обертів — і літак зависає, завалюється на крило. Далі кидає його то в один, то в другий бік. Машина, здається, не витримає, розвалиться від несподіваних маневрів. Мозок працює блискавично. Подавшись уперед, Катря ніби злилася зі своїм СУ-2, відчуваючи кожен його порух, як свій власний, підкоривши могутній подих його металевого серця своїй волі.

Німецькі льотчики розраховували швидко розправитися з її літаком, але він виявився недосяжним. Різкий маневр — і машина з великим креном вийшла у бік сонця. Осліплені його промінням, німці на якусь мить втратили з поля зору СУ-2 і самі стали мішенню. Один з них закрив оглядове скло, і Катя швидко натиснула на гашетку «ШКАСА». «Месер» враз неприродно хитнувся, з-під його крила вирвалося полум’я, потім дим, і стерв’ятник пішов униз.

 Німці озвіріли. За шумом мотора не було чути, як кулеметні черги з сухим тріском прошивали перкаль площин. Кілька куль черкнуло по кабіні. А найгірше — у спостерігача закінчився боєзапас.

          Павле!.. Стрибай!..

          Я вас не покину!..

          Я наказую!.. Передай дані!

Коли лейтенант з парашутом зник у повітряній безодні, перевела подих. Тим часом одному «месеру» вдалося підійти ліворуч і вдарити з кулеметів. У кабіні з’явився дим. Щось пошкоджено», — майнуло в голові.


Катря розвернула машину і… зручнішого моменту не буде. Зараз випустить у стерв’ятника кулі. З силою натиснула на гашетку. Ще й ще… Але марно — боєприпаси скінчилися.

Німці, мабуть, здогадалися про її біду. Вони оточили бомбардувальник і стріляли з коротких відстаней. У крилах зачорніли великі дірки, кабіна виповнилася димом.

«Тільки б не загорітись». Штовхнула ручку вперед — і бомбардувальник сторчма пішов униз. Трасуючі кулі пройшли десь за хвостом. Літак пікірував, і стрілка висотометра енергійно бігла по колу, ніби її розкручувала пружина. Земля летить назустріч швидко й невідворотно. Щосили потягнула обома руками штурвал на себе і відчула, як її притискає до сидіння. «Краще на мить знепритомніти, ніж врізатись у землю». Ноги й руки обважніли, наче на них повісили гирі. Щоки налилися свинцем, важчає нижня частина обличчя: таке відчуття, що ось відпаде. Перед очима попливли темні кола. Катря скерувала літаком — і він ліг в горизонталь.

Стало легше. Однак її знову оточили кляті літаки з леопардами на фюзеляжах За хрестовиннями кабін виразно бачила зловтішні обличчя. Гітле­рівці жестами показували, щоб повертала до їхнього аеродрому. Від безсилля виступили сльози. Біля самого скла пройшли трасуючі кулі. Її нелюдськи переобтяжені нерви не витримали. Приреченість, лють, і раптове збайдужіння до всього на світі — все змішалося в ній. Рішення з’явилося несподівано, і його ніхто вже не міг змінити. Різко розвернулася і промчала повз німецькі винищувачі.

          Ану!.. Дай дорогу!.. Поступись... наволоч!..

Раптом відчула в плечах нестерпний біль. Руки здерев’яніли, майже не слухалися її. Тоді затиснула штурвал коліньми. Зібравши останні сили, вибрала жертву і відчайдушно пішла на зближення з нею. Зірвала з голови шолом — волосся рвонув струмінь холодного повітря з розбитого скла. Спрага сушила горло, і Катря, захлинаючись, ковтала солону кров, змішану із слізьми. Відчула, що ось-ось знепритомніє. «Тільки не це! ...Тільки не це!..» Щоб не зомліти, стала кричати:

          Що, взяли... гади?.. Дивіться!.. Як вмирають наші!… На...ші дів...чата…

Пізно все зрозумівши, гітлерівець намагався вивернути свого літака, але Катя усім тілом лягла на штурвал і врізалася важкою машиною у вислизаючи тіло «месера», проломивши його корпус. В останні секунди намагалася вирівняти машину, щоб кинути її на ще один таран. Одначе і літак, і вона сама були прошиті кулеметними кулями. Останнє, що побачила, — сонце, яке палахкотіло яскраво-червоним, сліпучим до жахливого болю полум’ям...

Сільські жителя бачили, як уламки двох літаків далеко розходилися в осінньому небі і падали на осиротілі поля й зажурений ліс...

Минуть роки. Астрономи Кримської астрофізичної обсерваторії одну з відкритих ними малих планет назвуть «Катрусею» на честь єдиної в історії світової авіації жінки-льотчиці, яка здійснила повітряний таран.

Олесь Козуля
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com