Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Нам потрібна стратегія духовного розвитку

Невже хвороба суспільства — криза влади для України стала хронічною? Чи існують ліки проти цієї недуги? Чому держава зосереджує свою основну увагу на біжучих проблемах політики й економіки, а вирішенню стратегічних питань у сферах науки, культури, захисту національної самобутності та розвитку духовності відводить другорядну роль? Чи саме не це є причиною усіх тих проблем, які ми маємо?

Чому перед суспільством постало питання створення нової Конституції? З яких причин існують численні порушення основного закону нашого життя, а багато інших законів взагалі не працює? Чи не тому, що пріоритетність розв’язання наших проблем не відповідає логіці життя? Чому ми не маємо стратегічних напрямів розвитку нашого народу, його культури, самобутності та сфери духовності, адже сприяння такому розвиткові з боку держави проголошено статтею 11 Конституції України? Розберімо цей ланцюжок питань, починаючи з останнього, і тоді зможемо відповісти на перше. Більш того, така послідовність дасть нам можливість побачити, якою повинна бути нова Конституція.

Тож чому ми не маємо стратегічного плану розвитку сфери нашої духовності? Тому що досі не бачимо стратегічної мети цього розвитку. Держава концентрує усі свої зусилля на вирішенні економічних (матеріальних) та владних питань, причому з кожним роком віддаючи перевагу останнім. Ми усі тонемо в «розборах» між депутатами і урядовцями, коаліцією та опозицією, фракціями, партіями, окремими їх представниками, а питання соціальні, проблеми у сферах науки, культури, а тим паче — нашої духовності залишаються на другому плані, а то й зовсім поза увагою. Чи не є підтвердженням цьому факт невідповідності між фактичними основними показниками соціального розвитку та показниками Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції»? Розробниками цього документу з перших рядків було проголошено, що «чітка і пріоритетна орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз має розглядатися як основа стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні десять років і більш віддалену перспективу. Процес євроатлантичної інтеграції має розглядатися не лише як одна з проміжних ланок реалізації мети вищого порядку — завдань євроінтеграційної стратегії України, а і як локомотив цієї стратегії». Основа Стратегії, дійсно, вагома, і, мабуть, тому її розробники більшу частину документу присвятили аналізу стану економіки та шляхам її інтегрування і лише один розділ із шістнадцяти тому, для кого, власне, ця інтеграція планувалась, — «Розділ XIII. Підвищення якості життя населення. Основні завдання демографічної політики». Не будемо заміряти ту частину шляху інтеграції, яку ми вже пройшли, а лишень подивимось на прикладі всього двох показників — зміни індексу споживчих цін та рівня інфляції, що нам дав цей похід, а заодно оцінимо ефективність розробленого численною групою науковців стратегічного документу обсягом 400 сторінок і неменшою кількістю показників. Прогнозувалось, що протягом 2004-2009 років відбуватиметься зниження індексу споживчих цін у середньому за рік до 5,2%, середньорічний рівень інфляції має становити 4-5 відсотка. А що ж ми маємо фактично? Індекси споживчих цін, навпаки, зростають, а фактичний рівень інфляції перевищив прогнозований більше ніж у два рази у 2006 році і більше ніж у 3 рази у 2007 році. Якщо додати до цих показників ще й показники зростання кількості померлих від туберкульозу, транспортних нещасних випадків та убивств, збільшення рівня загальної захворюваності населення та хворих на СНІД, проблеми тендерної політики та невирішені питання в інших сферах, то оцінка розробленої Стратегії буде не високою. Ми будемо ще й ще готувати подібні документи, але в частині відчутного зростання нашого добробуту виконуватись вони не будуть. Чому? — тому що розробляти їх потрібно, починаючи не з державних устремлінь виглядати пристойно перед іншими, а зі своєї української людини.

Не ефективні також і ті документи, які ставлять завдання у загальній, неконкретній формі на кшталт «досягти європейського рівня життя», «вирішувати проблеми у сфері культури і духовності», «утвердити моральні засади розвитку»... Їх, ці завдання, безумовно, потрібно ставити і виконувати. Та під час читання чергового документу з такими загальними фразами мимоволі виникає низка питань: а коли саме ми маємо досягти, вирішити й утвердити? Наприклад, намагання наздогнати Європу з її рівнем життя також потребують чіткого часового прогнозування, тому що ця Європа чомусь не хоче стояти на місці і чекати того, хто знаходиться далеко позаду. Чи знаємо ми, якою вона, ця Європа буде, скажімо, в середині поточного століття? А які конкретно наші проблеми культури й духовності буде вирішено? І коли? Протягом якого періоду ми маємо утверджувати оті моральні засади?

Будь-яка стратегічна програма розвитку буде ефективно працювати ли­ше тоді, коли є чітке ба­чення мети, яку ставить пе­ред собою ця програма. А якої мети прагнемо досягти ми? Якщо у минулому столітті українське суспільство свою мету чітко ба­чило в отриманні суверенітету й незалежності, то після досягнення цієї мети нової сформовано не бу­ло.

До речі, про незалежність. Чому за усі часи існування людства кожна окрема людина, спільнота, країна прагнули незалежності? Бо незалежність — головна умова творчості. А творчість — це природна потреба, якою володіє з усіх живих істот лише людина. Можливість творити — це дарунок Бога. Схильність (більшу або меншу) до певного виду творчості, що зветься хистом, талантом, має кожна людина. Треба лише відкрити у собі цю особливість і розвивати її. Саме для цього кожен із нас і живе на Землі. Це стосується також і кожного народу. В усі віки незалежність будь-якому народу була потрібна для того, щоб творити. І творити своє, лише йому одному дане Богом. Треба ли­ше правильно визначити, що саме. Слава Богу, у на­шого народу напрям творчості визначений давно. За твердженням багатьох дослідників, зокрема, до­ктора історичних наук, професора Києво-Моги­лянської академії Миколи Чмихова «в України — цікава історична місія. Тут міститься (у Подніпров’ї) одразу кілька надпотужних природних геоплазмових генераторів. Завдяки їх дії Подніпров’я у минулому при змінах епох «спе­ціалізувалося» на закла­данні нових філософських моделей планети. Загаль­новідомо, що цивілізація епохи неоліту, знана зараз як Трипільська, заклала філософію творчості на Землі — заняття, з якого пі­шла уся теперішня тех­нологія».

Та повернемось до головного плану нашого життя. Багато з нас питатиме: а навіщо нам стратегія? Живемо собі, споживаємо, досягаємо, вирішуємо, сперечаємося, навчаємо один одного, як жити й виживати, дивуємося і обурюємося, чому хтось з нас набагато краще живе, намагаємось усіма силами наздогнати отого когось... Зараз існує стільки біжучих проблем, що не встигаєш їх вирішувати. Навіщо нам ще й стратегія?

І мало хто замислюється над вагомим аргументом на користь необхідності мати головний план свого життя, справедливість якого підтвердив увесь досвід існування людства. Ми повинні мати свою стратегію, бо чіткість і поетапність її напрямів дає можливість впорядкувати наші біжучі дії, дисциплінує наше життя і, головне, утверджує відповідальність кожної людини. Рівень відповідальності має залежати від щаблю суспільної ієрархії. Звісно, що найвища відповідальність має бути утверджена стосовно осіб, задіяних у владних структурах.

І ще кілька запитань-відповідей. А чи не є причиною усіх криз, які відчуваємо не лише ми, українці, а й увесь світ, відсутність цієї самої стратегії? І чи саме не через її відсутність ми не знаємо, куди йдемо і що нас чекає через 20, 50, 100 років?

Та не будемо намагатися прогнозувати розвиток всього людства. Нам би своє життя налагодити та, маючи впевненість у ньому зараз, бути спокійними за майбутнє своїх дітей і онуків. А щоби бути спокійними за це майбутнє, треба мати конкретну ціль і чітку стратегію свого життя. «Свого» у даному контексті значить «всього народу». Бо невеликий прошарок суспільства, який має стратегію свого окремого життя й своєї родини та впевнено почувається, все ж існує. І якраз йому, цьому прошаркові, дуже невигідно будувати стратегію для всього народу, бо наявність цієї самої стратегії змусить його відповідати за свої діяння перед суспільством «за повною програмою» з огляду на те, що займає він певне ієрархічне й владне становище. Навіщо йому це? Він і закони побудував так, щоби уникнути будь-якої відповідальності, а не лише найвищої. І продовжує це будівництво, вже не приховуючи, а підкреслюючи свій цинізм словами «під себе».

Так, нам потрібна нова Конституція. Вона має створюватись не поспіхом, не в біжучому порядку, а тим паче не «під себе» згаданим прошарком. Здоровою та міцною нова Конституція може бути за умови існування чіткої Стратегії розвитку нашого суспільства. І починати з

будувати цю Стратегію необхідно не з економічних показників, а з конкретно поставленої мети стосовно культури й духовності суспільства, основою якої повинні стати наші, українські, історична свідомість і мораль. Затим повинні бути встановлені чіткі й конкретні рівні відповідальності за порушення цих принципів і норм. А лише потім прогнозуватися усі економічні показники. Час усім нам вже позбавитися підліткових уявлень про демократію як вседозволеність та безвідповідальність. Якщо ми хочемо мати гідне життя, то треба, нарешті, пов’язати слово «демократія» зі словами «дисципліна» та «відповідальність», а свою незалежність, яку в політичному розумінні вже досягнуто, — з незалежністю своєї духовної сфери. Незалежність духовної сфери не означає її обмеженість і закритість. Це — по-перше, визначення й визнання світоглядних та культурних здобутків нашого народу протягом усього відомого періоду його існування, по-друге, поєднання культури з наукою (тобто усім здобуткам належить дати міцне наукове підґрунтя), по-третє, утвердження норм поведінки, моральних засад, що складалися історично.

Першу ознаку того, що розвиток незалежної української духовності розпочався, ми вже маємо. Повним ходом іде процес пізнання своєї минувшини та очищення наших історичних коренів. Виявлено, логічно доведено й підтверджено багатьма історичними документами облуду, а то й справжню брехню в твердженнях істориків за часів Російської імперії про древнєруське коріння російського народу. Нас, українців, за допомоги цієї облуди було відправлено на окраїну імперії, а нашу мову, старішу за коптську, грецьку, кельтську, визнано діалектом «великого могучого». Чисельні історичні дослідження, аналіз за допомоги українського слова географічних назв та імен героїв давніх міфів відкрили багато нової інформації про наше походження. Ми довідались, що до християнізації України-Русі наші предки були освіченим, мудрим та самодостатнім народом. Подніпровські орії епохи бронзи створили філософію глобальних закономірностей буття землян, яка є основою світогляду сучасності. І тепер на нашій землі закладатимуться основи світогляду вже нової епохи -інформаційно-космічної. Новий світогляд шукатиме логіку земних подій у надлюдських загальнокосмічних законах (а не у нібито самоцінній людській волі, як це робиться зараз). Космічне мислення уже формується в Україні. І саме закладання основ нового світогляду — ось та мета, та українська ідея, яка має стати наріжним каменем Стратегії нашого розвитку. Виконання такого головного плану дозволить зупинити міжнаціональне, міжрегіональне, мовне та інші види протистояння, бо кожен українець відчуватиме свою відповідальність не лише перед законами держави, а й космосу, а значить — Богом.

Тепер ми знаємо правду про себе, про те, якими були наші предки, який внесок зроблено ними у розвиток цивілізації, і що ми маємо робити вже у наші часи. Таке знання придаватиме нам впевненості у собі у вирішенні багатьох питань і убавлятиме пихатості нашим недругам, які претендують на наші землі й міста, намагаються принизити нашу державу, український народ і українську душу перед усім світом, нехтуючи елементарними законами етики і використовуючи брудні технології. Не уподібнюючись цим нашим неприятелям, які явно скучили за імперією і намагаються усіма силами зібрати докупи її руїни, ми можемо «поставити їх на місце» лише своєю консолідацією, впевненістю у майбутньому та цілеспрямованістю. І це нам дадуть Стратегія духовного розвитку та нова Конституція.

Побудова Стратегії розвитку суспільства за схемою «культура й наука — відповідальність — економіка», а на її основі — Конституції придасть усім нам впевненості у собі, у завтрашньому дні, нарешті, в існуванні вищої справедливості. Фактично затвердження такої Конституції буде означати заміну життєвих орієнтирів із споживацьких на духовні. Необхідність проведення такої заміни, яка стане засобом розв’язання наших проблем, визнано багатьма освіченими людьми нашого часу. Саме така за­міна дозволить швидкими темпами рухатися у майбутнє.

Любов Чуб,
www.yatran.com.ua
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com