Престижність української мови зросте

Дев’ятий Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика

Фармацевтична фір­ма «Дарниця» — головний меценат уже двох Міжнародних конкурсів з української мови ім. П. Яцика. Коли Освітня фундація Петра Яцика, очолювана його донькою Надією Яцик, склала з себе відповідаль­ність за долю престижного мовного марафону й цілковито відмовилася від будь-якої під­трим­ки його і виникла загроза того, що конкурс просто не відбудеться, то генеральний директор фармфірми «Дарниця», він же й президент Ліги українських меценатів, Володимир Загорій заявив, що конкурс відбудеться за будь-якої фінансової погоди, бо він не має залежати від настроїв чи примх окремих людей. Бо ж ідеться про важливу націєтворчу справу — виховання в юних почуття патріотизму й піднесення соці­ального престижу української мови в Українській державі. В усіх кінцях України є сьогодні лауреати пре­мій авторитетного національного виробника «Фармацевтична фірма «Дарниця», який фінансово підтримує важливий національній проект — безпрецедентний мовний марафон. І це глибоко символічно. Фармацевтична «Дарниця» стоїть на сторожі фізичного й національного здоров`я України.

Навіть жорстокі рейдерські атаки на під­приємство (виснажливу боротьбу з бандитами, які всіма методами намагаються захопити славетну фармацевтичну фірму, колектив її веде вже два роки) не відсунули для генерального директора справу конкурсу на другий план. Фармфірма й далі один із головних його меценатів, а Володимир Антонович перманентно опікується популярним та престижним мовним турніром, що став наймасштабнішим українським проектом за всі роки нашої державної незалежності.

На запитання нашого кореспондента відповідає президент Ліги українських меценатів, генеральний директор АТ «Фармацевтична фір­ма «Дарниця» Володимир Загорій.

— Володимире Антоновичу, кожного разу напередодні старту нового конкурсу пригадується час, коли тільки усе починалося...

— Так, 24 серпня 2000 року тодішній мінстр освіти і науки Василь Кремень підписав наказ № 345 про проведення першого конкурсу знавців рідної мови (так він тоді називався). Але ініціатива такого конкурсу у її ініціатора і мецената з Канади Петра Яцика виникла раніше — десь за чотири роки до того. Він приїздив в Україну, багато мандрував, спілкувався з людьми і бачив, що в незалежній Україні стан державної мови погіршується. Зараз можна багато говорити про причини цього, але вони й так добре відомі. Тоді ж виникла спільна ідея цього проекту у головах письменника і виконавчого директора Ліги українських меценатів Михайла Слабошпицького і мецената та тодішнього президента тієї ж Ліги Петра Яцика. Ми, члени Ліги, звичайно ж їх підтримали. Але потрібен був час, щоб переконати високих функціонерів і чиновників, які не хотіли зайвих клопотів. Це вже сьогодні конкурс з української мови сприймається як щось звичайне і звичне, а тоді для багатьох це було щось чудне й малозрозуміле: мільйонер з Канади викидає гроші на те, аби обдаровувати сотні й тисячі школярів за добрі знання з української мови. Багатьох вразили тоді й чималі суми премій для переможців. Але Яцик був переконаний в тому, що його конкурс має бути подібним до олімпійських змагань. Великі перемоги — великі премії! І його ідея знайшла підтримку у молоді. Схоже, що меценат на початку й сам погано уявляв масштаби і перспективи свого проекту. А коли навесні 2001-го під час нагородження переможців у престижній залі Національної філармонії було названо цифру у 200 000 учасників, він був вражений і зворушений до глибини душі. Від’їжджаючи тоді до Канади, схвильовано говорив нам: це найголосніший і найуспішніший з усіх його благодійних проектів.

- На жаль, він так і не дізнався про те, що наступний, другий, конкурс вже об’єднав під своїми прапорами понад 5 мільйонів школярів і студентів... Грандіозна ідея масового мовного марафону пішла у народ...

- Хоча другого конкурсу могло просто не бути! Буквально напередодні другого конкурсу Петро Яцик помер. До Ліги телефонували школярі, студенти, вчителі, батьки. Всіх цікавило лише одне: невже зі смертю мецената помре і його унікальна справа. Донька Петра Яцика тоді продовжила справу батька. Її щиро вітала вся Україна, у школярів вона викликала повагу і захоплення. Ще б пак: донька самого Петра Яцика! Скільки добрих щирих слів вона почула впродовж другого, третього, четвертого і п’ятого конкурсів. Але потім вона вчинила те, чого конкурсанти не можуть зрозуміти по цей день. Освітня фундація Петра Яцика на чолі з його донькою припинила фінансування напередодні Сьомого конкурсу.

- Я добре пам’ятаю, як це було. Та відмова Наді Яцик фінансувати сьомий конкурс була посеред року, буквально напередодні конкурсу. Усі були розгублені, адже наказ про його проведення вже був підписаний міністром освіти, а сам конкурс міг просто не відбутися, проект було фактично припинено, згорнуто. Сотні меценатів цього проекту з усіх країн світу, які згодні були підтримувати конкурс, надаючи кошти на премії переможцям, були сповіщені Освітньою фундацією Петра Яцика про завершення проекту. Тобто про те, що фундація більше не прийматиме їхніх пожертв на конкурс і не даватиме посвідок про ті пожертви. За кордоном ті посвідки про пожертви багато значать у фінансовому плані для жертводавців. І тоді ви як справжній патріот сказали: ні, конкурс житиме, ми його профінансуємо. Справа Петра Яцика мусить жити і ми її продовжимо, навіть якщо його донька не дасть ні копійки. Фармацевтична фірма «Дарниця», президентом якої ви є, профінансувала проект. Сьомий конкурс відбувся!

- Я не бачу в цьому чогось героїчного. Зрештою, інакше й бути не могло. Є речі святі для кожної нормальної людини. Я завжди був переконаний в тому, що на українській землі має панувати українська мова. Є мова, є й нація, немає мови, немає й нації. Хочете, щоб народ став бездержавним, заберіть у нього мову. У цьому був переконаний Петро Яцик, на цьому стоїмо й ми. А якщо доньці Петра Яцика його ідеали й помисли чужі й далекі, то на то немає ради. Зрештою, ми її фінансів ніколи не потребували й не потребуємо. Маємо свої. Але пам’ять про нашого побратима, великого українця Петра Яцика для нас дорога і тому ми продовжуємо його святу справу. Зрештою, наш конкурс носить його ім’я.

— Впродовж восьми років у конкурсі було багато і драматичного, і кумедного, і курйозного. Що Вам згадується з того?

- Згадується, наприклад, таке. На першому конкурсі хтось з міністерських чиновників придумав: є перша, друга, третя премії для школярів зі шкіл з російською мовою навчання і є перша, друга, третя премії для школярів зі шкіл з українською мовою навчання. Під час нагородження батьки з’ясували, що премії переможців зі шкіл з українською мовою навчання вищі. Спробували підняти скандал. Батьки зверталися до Петра Яцика, аби урівняти суми. Був навіть депутатський запит невтомної прогресивної соціалістки Вітренко і лист до Президента України, в якому вона звинувачувала організаторів конкурсу в українському шовінізмі. Дехто в рядах організаторів конкурсу навіть переполошився, але позиція Ліги була недвозначно конкретна: державна мова це державна мова, перед нею всі рівні, а натхненні ескапади а-ля Наталя Вітренко — це тільки демагогія. Організатори конкурсу — і це вони виразно заявляють при кожній нагоді! — не проти жодної мови, але вони за українську, за державну!

Лад ми тоді навели, скасувавши той поділ. Тепер не має значення, у школі з якою мовою навчання ти навчаєшся — російською, польською, румунською чи ще якоюсь. Це не має жодного значення, бо ти береш участь у конкурсі на звання знавця державної мови.

- Декому тоді здалося, що організатори конкурсу борються з російською мовою...

- Так, і в деяких російськомовних виданнях навіть з’явилися роздратовані статті на взірець «За знание украинского языка дают деньги». А декого вразили суми премій для переможців. В Україні таких винагород діти не одержують у жодному конкурсі, в жодній олімпіаді. (Нагадаю ще такий цікавий факт: напередодні першого конкурсу у міністерства освіти виникли заперечення і навіть протест проти великих премій. Мовляв, це непедагогічно, дітей псують великі гроші! Але, як показав досвід 8 конкурсів, дітей ми не зіпсували, бо виборена премія є еквівалентом великих зусиль школяра і студента, а отже має бути винагороджена достойно. Якщо за взірцем олімпійських ігор, то вже за взірцем в усьому!) Окрім того, переможців та їхніх учителів щоразу чекають на святі мови, яким стає день офіційного закриття конкурсу й вручення його найвищих премій, численні приємні сюрпризи. Наприклад, на кількох церемоніях нагородження розігрувався автомобіль для вчителя. Володарі перших місць турніру розігрували у лотереї легковий автомобіль для вчительки, кошти на який давав член Ліги Іван Кікта. Учням і педагогам дарують цінні подарунки, бібліотечки книжок, конкурсні сувеніри тощо. Така склалася традиція. І такий сценарій ми не збираємося міняти.

- Зініціювавши конкурс, Петро Яцик дав на його проведення чималі кошти, але, не за буваймо, у конкурсу було чимало меценатів з США, Канади, Австралії, Франці, а також з України — сотні і сотні. Про це вже багато говорилося у пресі, на радіо, з телеекранів. Списки меценатів з їхніми пожертвами щороку публікувалися у пресі. Але нині цей унікальний мовний турнір під свою опіку взяла держава...

- Так, 9 листопада 2007 року, в День української писемності мови, з’явився Указ Президента В. Ющенка «Про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика», в якому записано таке: «Підтримати ініціативу Ліги українських меценатів та Національної ради з питань культури і духовності стосовно проведення Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика як щорічного загальнонаціонального заходу для підвищення рівня знань з української мови, виховання у молодого покоління любові до мови свого народу, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя».

В Указі також ідеться про щорічне виділення бюджетних коштів для організації та проведення нашого конкурсу. 28 листопада 2007 року був виданий другий Указ Президента «Про деякі заходи щодо піднесення ролі української мови», де в п. 1 зазначено: «Заснувати, починаючи з 2008 року, 14 щорічних стипендій Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика». А в останні дні грудня 2007 року з’явилася Постанова Кабінету Міністрів України, де записано: «Стипендії Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика виплачуються у розмірі 4,375 мінімальної академічної стипендії студентів вищих навчальних закладів ІІІ — ІV рівнів акредитації».

— Щоправда, у тра­вні цього року, нагороджуючи переможців во­сь­мого конкурсу, Ліга українських меценатів знову взяла витрати на премії на свої плечі — держава цього не зробила...

— Справді, у травні переможці — школярі і студенти — одержували пре­мії з фонду Ліги українських меценатів, бо кабінет міністрів не перерахував гроші на премії.

— Цьогорічне від­криття Дев’ятого міжнародного конкурсу від­будеться 9 листопада, у День української писемності та мови на Буковині у Чернівцях. Яким воно буде?

— Переконаний, старт конкурсу буде як завжди урочистим і святковим. Знаю, що у Чернівцях дуже готуються до цієї дати. Туди поїде ціла делегація з поважних людей. А це освітяни, громадські діячі, митці, письменники, журналісти, меценати. У церемонії відкриття братиме участь багато школярів і студентів з усієї України. Буде й мистецька частина цього справжнього свята української мови. Окремо хочу нагадати й про те, що цього року ми перереєстрували положення нашого конкурсу, бо за вісім років багато чого змінилося. Зокрема, й організатори конкурсу. Тепер серед засновників конкурсу немає Освітньої фундації Петра Яцика з Канади, адже вона більше не фінансує цей проект. Нині організаторами конкурсу є Ліга українських меценатів, міністерство освіти і науки України за участі міні­стерств культури й туризму, закордонних справ та оборони. Традиційно цього дня Українське радіо транслюватиме загальноукраїнський радіодиктант національної єдності, як це буває щороку від нашого найпершого конкурсу, і за це я принагідно дякую президентові Національної радіокомпанії України Вікторові Набруску. До речі, Українське радіо є нашим інформаційним партнером і щороку висвітлює його перебіг, а по завершенню у прямому ефірі транслює урочистості зі Свята рідної мови, де ми нагороджуємо наших переможців. Не можу тут не згадати й Національної спілки письменників України на чолі з її головою Володимиром Яворівським, яка також долучилася до організаторів конкурсу, а сам Володимир Яворівський вже чимало нам допоміг. Про своє бажання долучитися до нас заявило також Всеукраїнське товариство «Просвіта». Це добрий знак, адже лише таким гуртом однодумців можна зробити щось справді вагоме й серйозне для підтримки державної мови.

-           Яким бачите майбутнє цього унікального проекту?

-           Таким, до якого ставляться як до справи великої державної ваги, щоб ним опікувалися службовці найвищого державного рівня як своєю кровною справою. Щоб на відкритті і закритті кожного конкурсу були присутні і Президент України, і віце-прем»єр України з міністрами. Щоб конкурс здобув у нашої влади належне пошанування і щоб вона усвідомлювала, яка його мета і чому це так важливо для української нації, для української держави. Принагідно нагадаю, що переможцям першого конкурсу премії вручав тодішній Президент України Леонід Кучма, він, до речі, й нині опікується нашим конкурсом, даючи кошти на преміальний фонд від свого благодійного фонду.

— Нині спів організатором конкурсу стала Національна Спілка письменників України. Що це конкурсові додасть?

— Це офіційне приєднання — формальність, оскільки Спілка й письменники були разом із нами ще від першого турніру. Багато для нього зробили особисто Володимир Яворівський і Микола Жулинський, Віктор Баранов і Анатолій Качан, Петро Перебийніс та Анатолій Шевченко, Василь Клічак і Василь Бондар, Василь Гей і Юрій Пригорницький, Іван Андрусяк та Юрій Буряк... — зрештою, всіх не перелічиш. Наші Опікунська, Координаційна та Наглядова ради майже всуціль складаються з письменників. Тепер же Спілка документально заявлена в числі співорганізаторів конкурсу. Це цілком природно, бо ж письменники це ті, хто бореться за українське слово. Отож, як мовиться, нам по дорозі.

Записала Світлана Короненко