Чужі сини своєї Батьківщини

Наприкінці минулого року маленька польська община Бердичева створила у своєму місті музей Джозефа Конрада. Подія пройшла непоміченою — а дарма. Бо музеї в Україні переважно закривають, грабують, підпалюють, продають комерційним структурам тощо. А тут — новий музей!

Ми не будемо аналізувати культурний спадок бердичівського поляка Конрада Корженьовського, що увійшов до історії світової літератури як Джозеф Конрад. Зазначимо лише, що наш земляк мав біографію, котрої вистачило би на кілька авантюрних телесеріалів. Починав юнгою на французькому кораблі, закінчив капітаном флоту Британської Імперії. Всі свої книги написав англійською мовою, заслужено вважається класиком англійської літератури найвищого штибу.

Наголосимо на іншому аспекті проблеми. Конрад-Корженьовський фактично ніколи не жив у Польщі. В побуті послуговувався спочатку російською та українською мовами, згодом французькою і нарешті англійською. Польською мовою не написав жодного рядка, однак поляки вважають його видатним ПОЛЬСЬКИМ літератором і одним із найславетніших ПОЛЯКІВ у новітній історії людства. І там, понад Віслою вже давно ніхто не дискутує — чи має право «якийсь там» англомовний Корженьовський з Бердичева вважатися не те що польським літератором, а бодай етнічним поляком.

В сучасній Україні в аналогічних ситуаціях, на жаль, послуговуються зовсім іншими критеріями, що ґрунтуються на дивовижній суміші містечкового невігластва і дешевого політиканства.

У 2002-му році до 200-річчя Міністерства внутрішніх справ Росії за підтримки ФСБ в одному з престижних видавництв вийшов монументальний енциклопедичний довідник «Щит і меч. Керівники органів державної безпеки Московської Русі, Російської Імперії, Радянського Союзу і Російської Федерації».

Чимало сторінок у цьому науковому дослідженні присвячено нашому земляку Сергію Зволянському (1855-1912 рр.). Біографія, скажемо вам — куди там Конраду! Не кажучи вже про з пальця виссаних Бондів, Фандоріних і тому подібних Штірліців. Вдумайтеся: юнак із дрібної катеринославської шляхти та ще й з сумнівним етнічним походженням, для початку проривається до Санкт-Петербурзького училища правознавців. Закладу, аналогічним якому у радянські часи був Московський інститут міжнародних відносин. Тобто — кузнею еліти. Унікальні знання при повній відсутності протекції допомогли одержати призначення на посаду слідчого Санкт-Петербурзького міського суду. Однак Сергій Зволянський відмовляється від такої престижної перспективи і йде добровольцем на Балканську війну 1877-78-го років. Рядовим!

По завершенні кампанії, крім двох поранень і офіцерського звання, молодий доброволець одержав солдатського Георгія — за особисту мужність. Але від продовження військової кар’єри відмовився. А зголосився працювати в Міністерстві внутрішніх справ на найнижчій посаді — молодшим помічником діловода. І саме в МВС наш земляк зробив справді приголомшливу кар’єру. На рубежі ХІХ-ХХ століття він ґрунтовно реформував усю структуру зовнішньої політичної розвідки Імперії і керував нею фактично до самої смерті.

В Санкт-Петербурзі Зволянського бачили не часто. Під своїм, а то й під чужими прізвищами він об’їздив півсвіту, виконуючи найделікатніші доручення вищого керівництва держави. Не раз ризикував не лише кар’єрою, а й життям. Слід зазначити, що ані більшовикам, ані іншим антидержавним структурам так і не вдалося впровадити своїх людей у контррозвідку Імперії бодай подвійними агентами. Горезвісний Євно Азеф, про якого й досі багато й охоче пишуть, проходив по відомству внутрішньої охранки. І зі службою Зволянського не перетинався. До речі, активна діяльність російських терористів розпочалася після 1902-го року, коли Зволянського відправили у почесну відставку — в Сенат. Його прямий і відвертий характер дратував найближче оточення Миколи Другого.

В Російській Імперії було чотири найвищі державні нагороди, плюс одна військова: ордени Андрія Первозданного, Св. Володимира, Олександра Невського, Білого орла та Георгіївський хрест.

Сергій Зволянський був удостоєний усіх цих нагород. Його портрети в 2002-му році урочисто повісили в коридорах Російського МВС та ФСБ.

На Батьківщині про нього не знає практично ніхто.

В.Н.