Революція через терор

Наш земляк, Микола Кибальчич народився 19 жовтня 1853 р. у сім’ї священика у містечку Короп Кролевецького повіту Чернігівської губернії.

У 1860—1864 pp., закінчив сільську школу у Мезині. З 1864 р. по 1867 р. навчався у Новгород-Сіверському духовному училищі, після закінчення якого вступв до нижчого відділення Чернігівської духовної семінарії. Релігійну освіту М.Кибальчич здобуває за бажанням батька, який вбачав у ньому продовжувача сімейної професійної традиції. Але після чергової сварки з батьком у 1869 р. Микола пориває зв’язки з духовними закладами і вступає до 6-го класу Новгород-Сіверської гімназії, яку закінчує у 1871 р. із срібною медаллю. Після цього, «розуміючи важливість промислового розвитку для Російської імперії» (як писав М.Кибальчич пізніше), здібний гімназист після успішної здачі екзаменів зараховується на І курс Петербургського інституту інженерів шляхів. Про різноманітність інтересів М.Кибальчича свідчить той факт, що у 1873 р. він залишає інститут і вступає до Медико-хірургічної академії Петербургу. Але закінчити цей навчальний заклад йому теж не вдалося — у жовтні 1875 р. він був заарештований за поширення нелегальних брошур революційного спрямування у с. Жорниця Київської губернії, де М.Кибальчич перебував влітку того ж року з візитом у товариша. Його становище було ускладнене і тим, що під час обшуку в нього на квартирі у Петербурзі була знайдена заборонена література. У результаті слідства, яке тривало до 1 травня 1878 р., його було засуджено до місячного ув’язнення. Са­ме під час перебування у в’язниці М.Кибальчич про­йнявся революційними іде­ями, тому, вийшовши на волю, він запропонував свої послуги народникам. Починаючи з середини 1879 р. він брав активну участь у терористичній діяльності «Народної волі», створюючи вибухові матеріали для терактів. У той же час М.Кибальчич активно співробітничає з журналами «Русское богатство», «Слово», «Новое обозрение», «Мысль», «Народная воля», заробляє на прожиття перекладацькою діяльністю.

Дуже суперечлива ді­яль­ність М.Кибальчича трактувалася по різному у різний час. Зокрема радянські історики виходили з того, що В.Ле­нін вважав діяльність революційних народників «величезною самопожертвою», а використаний ними «терористичний метод» — «героїчним». У їх роботах панував класовий підхід до аналізу передумов, витоків руху та ідеології революційного народництва. Але починаючи з початку 90-х pp. XX cт., серед істориків Росії та України відбуваються певні зрушення по відношенню до народницького руху. Так, набувають поширення погляди, що «терор народників від самого початку був приречений на поразку» (О.Бойко), що «зусилля та жертви, на які йшли народовольці, були невиправдані» (В.Литвин). Так звана «революційна доцільність» дослідниками визначається як «згубна сила для морального здоров’я суспільства» (Л.Ляшенко), заради якої «руйнувалися сім’ї, гинули десятки безневинних людей, виправдовувалося вживання наркотиків» (В.Петровський, Л.Радченко, В.Семененко).

У сучасному світі панує атмосфера страху перед терористичними актами і діяльність різномастних радикалів трактується однозначно негативно і засуджується. Звідси і зміна ставлення до таких історичних постатей терористів як Кибальчич. Нагадаємо, що рево­лю­ційне народництво як громадсько-політичний рух у своєму розвитку пройшло декілька етапів, починаючи від організаційного (створення гуртків самоосвіти, підготовка до пропагандистської роботи), потім періоду «ходіння в народ», «осілої пропаганди», і закінчуючи політичним періодом (терористична діяль­ність). Зрозуміло, що останній був загрозою для суспільства, оскільки масові вбивства та замахи, орга­нізован представниками «Народної волі», знецінювали людське життя, породжували насилля, суперечили загальнолюдській моралі. Публічний постріл В.Засулич у генерал-губернатора Трепова (1878), вбивство за зрадництво О.Никонова (1878), смертельне поранення ад’ютанта київського губернського жандармського управління штабс-капітана Гейкінга (1878), замах на заступника прокурора київського окружного суду Котляревського (1878), вбивство харківського губернатора Кропоткіна (1879) та російського імператора Олександра II (1881) — це далеко не повний перелік терактів народників. Всього рахунок жертв терористичних актів нігілістів з «Народної волі», що прагнули ініціювати революційний вибух нараховує десятки жертв, скільки при цьому страждало непричетних, випадкових осіб не відомо.

Чи був Микола Кибальчич, член «Народної волі», новаторські вибухові пристрої та ручні метальні гранати якого були причиною смерті численних жертв невдалих замахів на Олександра II та смерті самого царя 1 березня 1881 р. фанатиком-терористом?

Про чітке розуміння своїх дій та усвідомленість наслідків свідчить уривок з листа М.Кибальчича до К.Брешковської, який був написаний ним перед виходом з в’язниці у 1878 р. «Даю слово, — писав він, — все мое время, все мои силы я употреблю на служение революции посредством террора».

Наприкінці 70-х pp. XIX ст. єдиним шляхом успішного реформування суспільно-політичного устрою Російської імперії для організації «Народна воля» стає терористична діяль­ність. М.Кибальчич у листі до Олександра III від 2 квітня 1881 p., який був написаний ним за день до страти писав, пояснюючи перехід від пропаганди до терору: «Я глубоко убежден, что если бы с самого начала социалистического движения, т.е. с 1873 года была бы предоставлена пропагандистам полная свобода слова, то от этого выиграли бы все общественные элементы нашей страны, и социально-революционная партия, и общество, и даже правительство. ...Тех ужасных террористических актов, которые совершила революционная партия, наверное, не было бы, если бы, во-первых, не было воздвигнуто против партии целого ряда непрерывных преследований, а во-вторых, не был бы поставлен целый ряд препятствий для деятельности партии в народе».

Отже, народовольці на перше місце серед шляхів досягнення цілі ставили саме революційний терор; інші подібні шляхи теж передбачали у кінцевому результаті вибух революції. Програма Виконавчого комітету «Народної волі» наочно демонструє їхнє прагнення знищити уряд Російської імперії та затягнути країну у хаос революційного терору. Сам М.І.Кибальчич, перейнявшись цими ідеями, на допиті 20 березня 1881 р. так визначав головне завдання «Народної волі» — «... совершить, во что бы то ни стало, удачное покушение на жизнь императора».

А.Тирков, учасник вбив­ства імператора Олександра II 1 березня 1881 р. писав про Кибальчича: «Он был слишком философ. Он вел себя как человек, стоящий вне пар­тийных страстей, руководствующийся в своей программе общественной деятельности исключительно научным анализом современности. ... Его прямо редкое, бросавшееся в глаза спокойствие на суде и в течении всех последних дней его жизни было результатом не столько подавляющей в себе волнение силы, сколько силы обобщающей мысли, принимающей все причины и следствия как нечто неизбежное».

М.Кибальчич був талановитим винахідником і мислителем свого часу — напередодні страти у в’язниці він розробив проект першого космічного апарату з технічними кресленнями, які зберігалися в жандармських архівах аж до 1917 р. До останнього моменту його підтримувала віра у реалізацію власних ідей і проектів, які сягали в далеке майбутнє XX ст. «Я вірю, — писав М.Кибальчич, — у здійснення своєї ідеї, і ця віра підтримує мене у моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея після ретельного обговорення вченими спеціалістами буде визнана здійсненою, то я буду щасливий тим, що надав величезну послугу Батьківщині і людству».

Не можна говорити, що ця людина була від початку фанатичним революціонером-терористом, адже саме заради «покращення життя населення імперії» М.Кибальчич робив свої технічні винаходи. На певному етапі розвитку він усвідомив безперспективність мирної пропаганди, і, переживаючи глибоку ідейну кризу, повірив у результативність терористичних методів. На противагу твердженню про революційну фанатичність М.Кибальчича свідчить і те, що він, розробляючи вибухові матеріали, ночами під­раховував радіус їх дії, зменшуючи до мінімуму кількість жертв, які могли б постраждати від вибуху.

М. Кибальчич був терористом, але не фанатиком. Він хотів вдосконалити суспільство і державу, але лише наблизив кінець імперії. І як з цієї діяльності народовольців скористалися противники царизму ми уже знаємо.

Яким був кінець видатнеого винахідника відомо: 1 березня 1881 р. народовольцями був вбитий російський імператор Олександр II. Ручні кидальні гранати для цього замаху виготовив саме М.Кибальчич. З квітня 1881 р. він був страчений.

За матеріалами журналу «Історія в школі» підготував Андрій Гусєв