КОЛОДІЯ ВЕЛИЧАЙМО — ВЕСНУ ЗУСТРІЧАЙМО!

Повертаючись до витоків духовності першої на Землі держави Аратти, завдяки українознавчим дисциплінам намагаємося відродити втрачені світоглядні знання та вірування прадавніх українців. Свято Колодія — одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відоме як Колодія, Колодка, Масляна тощо. Протягом семи днів відбуваються урочистості, що славлять Колодія. Свято відлунює звичаєвість доби матріархату, оскільки жінки є головними дійовими особами. Колодія вважали Богом шлюбу, любові, здоров’я і злагоди, тож дійства були пройняті іграми та веселими забавами.

Починали святкувати Колодія на початку тижня. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду (фалічний знак). Ритуали мали свою послідовність: народження, освячення, дієвість, смерть, захоронення та оплакування. Проте веселощі, кмітливі забави та жарти супроводжували умовні обрядові дійства упродовж усього тижня.

Колодку виготовляли з дерева, її «сповивали» і залишали до суботи. У перший день святкування Колодія заміжні жінки обходили родини, де були парубки, що не одружилися шлюбного сезону. Їм прив’язували колодку до ноги, у такий спосіб намагалися карати затятих одинаків. Пам’ятаючи про такий звичай, парубки заздалегідь готували «відкупного» грішми або оковитою. На відміну від парубочої колодки, дівочу колодку оздоблювали паперовими квітами, барвистими стрі­чками та прив’язували дівчині, що забарилась із заміжжям, до лівої руки. Дівчата теж могли відкупитися стрічками, намистом чи хустиною. Звичаєве право українців осуджувало тих, хто ухилявся від подружнього життя, а відтак, від продовження роду. А Колодій нагадував:

«Не жинився єси, то колодку носи!»

За народним повір’ям, Колодій — як Бог шлюбу, щедро обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок.

Наприкінці тижня проводилися масові гуляння на майдані. Парубоча Громада встановлювала гладенький та високий стовп — Колодку, на верх якого підвішували чобіт. Парубоцтво змагалося за право дістати чобіт, найкмітливіший отримував приз — пару чобіт для майбутньої тещі. Всі обрядові дійства супроводжувалися піснями та хороводами, пригощанням один одного млинцями, що символізують сонце, закликаючи весну:

«Ой, весна, весна, ой, весна-красна,

Що ж ти нам весна-красна принесла!

Принесла я вам ясне сонечко,

Ясне сонечко у віконечко!»

Клара Соколовська,
професор кафедри українознавства МАУП, к.і.н., етнограф