Махно і влада рад: непримиренні союзники

Від початку громадянської війни у Нестора Махна був потужний супротивник — Лев Троцький. Конфлікт з цією впливовою в оточенні Леніна людиною став фатальним для селянського отамана, але спочатку ніщо не віщувало бурі.

В революційній Москві 1917 року щойно звільнений з Бутирки Нестор був вражений ораторським мистецтвом і пером «трибуна революції», його вмінням захоплювати аудиторію актуальністю і логікою виступів. Багато чого з революційного арсеналу Л.Д.Троцького він використає згодом у своїй роботі з селянами.

В рідне Гуляй-Поле він повернувся 23 березня 1917 року, де його радо зустрічали земляки як справжнього героя, що мав цінне надбання — революційний досвід, набутий під час спілкування з провідними революціонерами Москви. В той час симпатії Нестора були на боці Л.Д.Троцького.

Проте при зустрічі з В.Леніним відчув, з одного боку силу пролетарського вождя, а з іншого — ту стіну, яка пролягала між ними, особливо в питаннях подальшої долі рідного йому селянства. Повага Нестора Махна до Л.Д. Троцького і В.І.Леніна в перші роки революції була настільки непохитною, що навіть після антирадянського виступу лівих есерів у липні 1918 року в Москві він вважав, що більшовики переможуть останніх одним лише авторитетом Леніна і Троцького.

Цю лінію взаємовідносин з революційними лідерами, а також з їх послідовниками Нестор намагався втілювати і в повсякденному житті. Будучи головою профспілки деревообробників і металістів, Головою ради робітничих і селянських депутатів, командиром 3-ї бригади 1-ї Задніпровської Української дивізії, він твердо виконував накази В.О.Антонова-Овсієнка, П.Ю.Дибенка та інших.

В донесеннях командування Червоної Армії часто позитивно згадувалось ім’я безстрашного селянського командира, який одним з перших був нагороджений орденом Бойового Червоного прапора. За військові заслуги, особисту мужність, вміле керівництво 3-ю бригадою, підтримування народних традицій революційнерка О.М.Коллонтай назвала Гуляй-Поле «справжньою Січчю». Позитивно характеризував махновський край Л.Б.Каменєв. Російський революціонерів захоплювала своєрідність і сміливість батька і оточуючих його воїнів, демо­кратизм у взаємовідносинах бійців і командирів, ставлення до євреїв і представників інших народів. І це не випадково, адже Нестор Махно був майже єдиним командиром доби визвольних змагань і громадянської війни на Україні, який не лише не чинив масових єврейських погромів, а й розстрілював погромників.

Нестор Махно допомагав Росії продовольством у скрутний для неї час: захоплені у денікінців у селі Цареконстантинівці 90 вагонів борошна він відправив в Москву і Петроград.

Проте махновцям не дуже довіряло командування Червоної Армії, вважаючи цей союз тимчасовим. Це було видно з того, що їх озброїли італійськими гвинтівками, до яких не підходили вітчизняні набої. В тяжкі хвилини боїв махновцям «випадково» підвозили саме вітчизняні патрони. В пресі постійно велась антимахновська пропаганда, активно діяли чекісти в тилу махновських військ. Досить часто проводились інспекторські перевірки в махновській бригаді. До радянських командирів, які позитивно оцінювали діяльність махновців, можна віднести В.О.Антонова-Овсієнка, П.Ю.Дибенка, В.І.Межлаука тощо.

Негативні тенденції у взаємовідношеннях Нестора Махна і радянського військового командування не могли не відбитись на поведінці останнього. На ІІІ Гуляйпільському з’їзді представників району, який відбувся в лютому 1919 року, Нестор висловився проти монополізації Рад комуністами: партія комуністів силоміць захопила державну владу і проводить злочинну політику щодо трудового люду.

Махновці бойкотували рішення ІІІ Всеросійського з’їзду Рад, вимагали встановлення справедливих форм товарообігу між містом і селом. В квітні 1919 року штабом махновського з’єднання був виданий наказ про негайний арешт комісарів, діяль­ність яких заважала будувати безвладні трудові економічні і політичні відносини, відстоювати незалежність селян. В своїй книзі «Спогади» Нестор Махно пише, що хотів би побудувати в Україні такий лад, «де не було б ні рабства, ні брехні, ні ганьби!».

Вільний радянський лад він уявляв як самостійні, без втручання держави, господарчі чи суспільні самоуправління або ради трудівників. За допомогою з’їздів ці ради чи самоуправління встановлюють порядок трудових взаємовідносин, створюють обліково-статистичне, розподільче і посередницьке федеративне бюро, навколо якого об’єднують свою роботу в інтересах трудового народу і всієї країни.

В розпал боротьби з денікінцями в Україну приїздить Л.Д.Троцький. Як голова Реввійськради республіки він ставить перед собою провідне завдання — «повернути Україну Росії», адже «Без України немає Росії. Без україн­ського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може: вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами».

Повернути Україну, з точки зору Л.Троцького, можна було лише при наявності добре організованої і навченої армії, яка стане надійним замінником партизанщини Махна.

19 травня 1919 року Л.Троцький провів об’єд­нане засідання ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У з порядком денним, присвяченим розгрому військ Денікіна і ліквідації українського фронту. В поле його зору потрапило переформування з дозволу заступника нарвоєнкома УСРР Межлаука 3-ї бригади Нестора Махна в дивізію. Цим актом радянське командування сподівалось зміцнити обороноздатність дивізії за рахунок російських солдатів і командирів і зменшити авторитет і вплив батька у вій­ськах. Українських воїнів в розрахунок не брали, так як вважали їх неблагонадійними. Лев Троцький різко засудив це «божевілля» і все зробив, щоб переформування не відбулося. Не допомогли заперечення командуючого 2-ю українською армією А.Скачка, який вважав, що зміни в політиці щодо Нестора Махна приведуть до погіршення ситуації на фронті, розриву союзу з махновцями і започаткують бойові дії радянських військ на багатьох фронтах: махновському, денікінському, петлюрівському.

«Щоб розгромити махновців, потрібні хоч би дві надійні російські дивізії», — підкреслював він. І А. Скачко мав рацію. Грізна машина війни з допомогою Троцького почала розгортатись з великими обертами. Слід зазначити, що Л.Д.Троцький розпочав боротьбу з махновцями в дуже складний період громадянської війни на Україні. В самий розпал наступу денікінців був розгромлений п’ятий український полк. Білогвардійці прорвались між дев’ятою дивізією червоних і деморалізованими махновцями, які до того ж практично не мали потрібної кількості зброї та боєприпасів.

19 травня 1919 року денікінці знову перейшли в наступ. Махновцям довелось відбивати атаки противника зброєю і набоями, відібраними у денікінців в бою. Доходило до того, що махновці відбивались гвинтівками як палицями, адже в них не завжди були багнети чи набої. Махно бомбардував радянське командування і Л.Троць­­кого вимогами про виділення набоїв, але жодної відповіді не надійшло. Відсутність реальної допомоги з боку радянського командування привела до посилення чуток серед воїнів бригади Нестора Махно про зраду.

20 травня 1919 року в газеті ЦК КП(б)БУ «Комуніст» Л.Д.Троцький опублікував статтю «Українські уроки», де проаналізував останні події в Україні, особливо григорівщину, яку він вважав проявом партизанщини, спробою дрібних буржуа вискочити з державної упряжки. Це вже були закиди і в бік махновців. Звичним для Троцького були і рекомендації для бійців Червоної Армії і радянської влади «розпеченим залізом» розправитись з партизанщиною. Ще раніше він запропонував і методи ідеологічної роботи. В своїй промові до агітаторів-більшовиків, які відправлялись на Україну, він радив «не нав’язувати українському селянину комуни до тих пір, поки наша влада там не зміцниться», «обережно заводити її в колишніх маєтках під назвою артілей і товариств», «стверджувати, що в Росії немає комуни», «необхідно навіювати, що серед повстанців біль­шість денікінців, буржуїв і куркулів»…

Виступи Л.Д.Троцького стали теоретичною базою наступу на «партизанщину», який розпочала радянська влада 25 травня 1919 року вустами керівників і документами Ради робітничо-селянської оборони України. Цю роботу очолив Х.Г.Раковський. Рада винесла рішення про ліквідацію загонів Нестора Махна в найкоротший термін, залучивши для цього ЦК всіх радянських партій. Рада пропонувала зобов’язати ЧК прифронтової зони організувати зі своїх загонів полк і негайно відправити його в зону дій махновців, які з останніх сил захищали свій рідний район від білогвардійців. Рада зобов’язувала координувати дії Реввійськради південного фронту з відповідними діями Реввійськради республіки. Складається враження, що для радянської влади не було більшої проблеми в цей час, як боротьби з повстанцями, які захищали свою землю з Нестором Махном на чолі.

Проте, виконати рішення Ради робітничо-селянської оборони України тоді було практично неможливо. 3-я бригада ма­ла у своєму складі приблизно 20 тис. багнетів і 2 тис. шабель і все ще була боєздатною. Рішення Ради робітничо-селянської оборони України про ліквідацію Махна довелось від­класти, заборонивши реорганізацію 3-ї бригади в дивізію.

До штабу махновців це рішення надійшло 28 травня 1919 року. Реакція Нестора Махна була швидкою. Через півтори години він на­діслав штабу фронту відповідь: «Я ніколи не прагнув вищого звання і, залишаючись чесним революціонером що­до революції і народу, заявляю, що з другої години дня цього 28 травня не вважаю себе начальником дивізії, а відповідно і комбригом 3-ї». Далі розпочалася телеграфна війна між штабом махновців і реввійськрадою Південного фронту, яка визнала дії і заяву Нестора Махна злочином, що підлягає суду Ревтрибуналу. Це все відбувалося під час наступу білогвардійської кінноти Шкуро, яка розбила 13-у армію і захопила Гришине, яке захищали майже беззбройні махновці. Тут загинуло біля 3 тис. чоловік. Підкріплень і зброї з набоями чекали не лише махновці, а й командуючий 2-ю Українською армією А.Скачко, який не підтримав дій Троцького проти махновців.

2 червня Л.Д.Троцький викликав Н. Махна на зв’язок і запропонував зайняти фронт, залишений 13-ю армією (більше ста верст). Нестор через від­сутність сил і засобів від­мовився.

2 червня в газеті «В пути», що видавалась при поїзді голови Реввійськради республіки, була опублікована стаття Л.Д.Троцького «Махновщина». Автор визначив махновців як ворогів радянської влади, що живуть у невідомій державі «Гуляй-Поле». На думку нарвоєнкома, махновські виборні командири відображають інтереси не радянської влади, а анар­хістів.

3 червня Л.Д.Троцький видав наказав знищити живу силу і озброєння махновців до 15 червня 1919 року. Особлива увага зверталась на розвідувальні дії, антимахновську пропаганду, припинення фінансування, видачі зброї і боєприпасів. Нарвоєнком призначив конкретні вій­ськові частини для виконання поставленої задачі: 12-й московський полк, московський загін особливого призначення тощо.

4 червня 1919 року Л.Д.Троцький видає наказ за № 1824, де об’явив Нестора Махна змовником і заборонив проведення Гуляйпільського з’їзду, який міг, на думку голови ВВР, викликати заколот на кшталт григорівського і відкрити фронт білогвардійцям. Нарвоєнком оголосив селянського «батька» ініціатором з’їзду, спрямованого проти радянської влади на Україні і проти організації Південфронту.

В той час тривали жорстокі бої махновців з переважаючими силами бі­логвардійців. Обмаль зброї і боєприпасів у махновців, недружні дії проти них на фронті і в тилу, шельмування і намагання з боку радянської влади знищити повстан­ців не додавали сили духу. У Червоної Армії були свої проблеми. Суб’єктивне бажання ліквідувати махновщину, відсутність професіоналізму в керуванні червоними частинами, невміння маневрувати військами під час бою, знайти ефективну тактику проти обхідних маневрів Шкуро та інших білогвардійських командирів привели як до поразок махновців, так і частин Червоної Армії на півдні України.

В антимахновську агітаційно-пропагандистську істерію включаються не лише комісари, а й командири частин. Так, командувач 14-ю армією К.Є.Ворошилов у телеграмі голові Реввійськради республіки Л.Д.Троцькому пише: «Махновія розбита Шкуро на гамуз. Окремі махнята волають про захист і покірність радянській владі. Момент для ліквідації цього гнійника найзручніший». І це мова йде про тих бійців і командирів, союз з якими ще не розірвано і які спільно з Червоною Армією борються проти денікінців! В антимахновську пропагандистську кампанію включаються партійні і радянські працівники високого рангу, зокрема Голова Раднаркому УСРР Х.Г.Раковський. Цю ж ідею висвітлив на Всеукраїнському з’їзді волвиконкомів Є.Квірінг. Хар­ківські «Известия» опублікували статтю «Ще раз геть махновщину». Починаючи з 6 червня 1919 року, проти махновців починає масово застосовуватися «залізна рука», тобто посилюється «червоний терор». Для арештів і роз­стрілів застосовується створений за наказом голови Реввійськради республіки Надзвичайний Військово-Революційний трибунал на чолі з членом Раднаркому України Г.Л.П’ятаковим. Тепер махновцям не було спокою ні на фронті, ні в тилу. 6 червня 1919 року на станції Цареконстантинівка відбулась нарада махновських командирів, де вирішувалось майбутнє махновського руху. Думки виступаючих розійшлися. Присутні на нараді ліві есери виступили проти більшовиків, члени «Набату» запропонували посилити інформаційно-пропагадистську роботу серед населення. Були і інші думки. Сам Махно цього разу утримався від прогнозів, надто складною і невизначеною була ситуація.

7 червня червоні прислали махновцям бронепоїзд з проханням триматись до останнього бійця. В цей час махновці займали лінію Новоспасівка — Цареконстантинівка — Гуляй-Поле — Гайчур — Чаплине. Того ж дня в Гуляй-Полі відбулось засідання махновського штабу, вій­ськово-революційної ради і Союзу анархістів, де розглядалось провідне питання дня: як бути і що робити. Рішення теж не було прийняте, бо розпочався новий наступ білогвар­дійців, в авангарді йшла кіннота Шкуро. Махно виїхав на станцію Гайчур і звідти направив нову телеграму, адресовану В.І.Ле­ніну, Л.Каменєву, Г.Зінов’єву, Л.Троцькому, К.Ворошилову, в якій прохав надіслати йому наступника для прийняття справ. Він ще раз підкреслив, що вів безкомпромісну боротьбу з білогвардійськими бандами Денікіна, а про нього офіційна радянська і партійна преса поширювала брехливі повідомлення, негідні революціонера. Головною метою свого життя Нестор Махно вважав революцію. Відповіді не надішло. Ли­ше через багато років дослідники знайшли в Москві бланк телеграми селянського «батька» з підписом В.Леніна «В архів».

Незважаючи на непросту ситуацію у взаємовідносинах з радянською владою, махновці утримували ділянку фронту Пологи–Бердянськ. В середині червня окремі населені пункти по кілька разів переходили з рук в руки. В той же час за їх спиною частини 14-ї армії роззброювали тилові махновські підрозділи, переформовували їх для своїх потреб.

12 червня на станцію Синельникове з Харкова прибув створений Л.Д.Тро­­­ць­ким Надзвичайний Трибунал, яким було арештовано і розстріляно колишніх членів махновського штабу: Бурбигу, Коробку, Костіна, Полуніна, Добролюбова, Озерова та інших. Полювання за Махном набирало обертів...

Анатолій Коновал
(Продовження у наступному числі газети)
Матеріал надано шеф-редактором журналу «Історія в школі» Юрієм Войцеховським