ФІНАНСОВа КРИЗА ПО-УКРАЇНСЬКИ

Багато чого з того, що маємо нині, мною прогнозувалося багато років тому. Врахування моїх застережень могло допомогти уникнути важкої кризи нині. Так, я довго бив тривогу з приводу небезпеки доларизації України, яка зараз паралізувала функціонування банківської системи України.

У зв’язку зі знеціненням гривні населення знімає гроші з рахунків у банках, купує долари і нагромаджує їх у матрацах. Економіка практично залишилася без кредитних ресурсів. У той час, як по світу крокують електронні гроші, Україна опустилася до рівня матрацної грошової системи.

У день інаугурації я відправив Президенту України Віктору Ющенку рекомендації щодо реформування пристосованої до потреб української банківської системи на 60 сторінках, надіючись, що він виконуватиме волю Майдану. Президент США Рузвельт втілення «Нового курсу» розпочав зі звернення за допомогою до відомих учених, юристів, економістів, знавців сільського господарства. Мої ж пропозиції «розглянув» банківський «фахівець» Леонід Черновецький, який уже встиг стати радником Президента, і забракував…

Для захисту інтересів держави тепер Президент використовує не лише липові рецензії, а й озброєних до зубів «альфівців» у масках та повному екіпіруванні разом зі слідчими СБУ, які, наприклад, нещодавно штурмом узяли головний офіс «Нафтогазу України», що є державною компанією.

За порадами до спеціалістів, які закладали фундамент державності, ініціювали створення української грошово-кредитної і банківської системи, державне керівництво тепер не звертається.

Україна фактично не має Центрального банку. Нацбанк з представника держави в банківській системі фактично перетворився в представника банківської мафії в органах влади і захисника її інтересів. Відомий американський експерт, старший науковий співробітник Peterson Institute for International Economics, а в минулому радник з економічних питань українського, російського та киргизького урядів Андерс Аслунд вважає, що «причина кризи полягає у повністю некомпетентній політиці українського Нацбанку. Дуже важко знайти більш некомпетентний національний банк, ніж україн­ський. У 2008 р. некомпетентність українського Нацбанку стала основним чинником кризи і фінансового балагану».

В Україні відсутні інвестиційні банки. Фінансові установи намагаються вкладати кошти не у виробництво, не здійснюють інвестиційних проектів, а направляють кошти в посередницькі спекулятивні операції. Саме тому розцвіло ризиковане кредитування без належного забезпечення купівлі дорогих автомобілів за 50, 100 і більше тисяч доларів, придбання спекулянтами по декілька квартир, що штучно збільшувало попит на житло і зростання на нього цін. Нездатність цих rope-позичальників повернути сьогодні позичені гроші поставила в скрутні умови банки, які тепер має рятувати все суспільство.

«Стельмахи» створили банківську систему для обслуговування мафії і тіньовиків. Що вони роблять з гривнею? Замість змі­цнення національної валюти було здійснено злочинну доларизацію. США було подаровано близько 80 млрд доларів емісійного доходу.

Банки повинні обслуговувати підприємства, займатись їх платіжно-розрахунковими операціями, а не ризикованим вкладанням коштів у непродуктивні, сумнівні операції. У країнах з ринковою економікою підприємець, який виробив і у відповідності з договором відвантажив продукцію покупцю, передає документи банку і знімає з себе всі турботи щодо стягнення платежів.

Домагаючись широкого використання в платежах і розрахунках дорогого грошового капіталу, зокрема доларів, Нацбанк ігнорує застосування дешевих сурогатів і замінників грошей. На даний час нарівні з банкнотами, які емітують центральні банки, у світі функціонують звичайні векселі (документ комерційного кредиту) і чеки (інструмент комерційних банків), які використовуються як на національних, так і на світових ринках.

Глибокі корені шкід­ливої політики Нацбанку викриває Голова Верховної Ради В.М. Литвин в опублікованій у «Голосі України» статті за 14 червня 2005 р., у якій зокрема говориться, що «за всі роки Національний банк, який поступово досяг небаченої для сучасних умов автономії, не перевірявся жодним контрольним органом держави і реально, комплексно не звітував перед народом і парламентом». Це ж національний гаманець. Друкування грошей — це виробництво спеціального товару — фабрикування валюти. І держава повинна супроводити цей процес.

Ще 15 років тому я запропонував альтернативну модель побудови ефективної ринкової банківської системи у Концепції перебудови банківської системи України, яку заступник Голови Верховної Ради О. Дьомін 18.01.1996 р. направив у комітети з вимогою підготувати розгляд Концепції на сесії, а також у праці «Яка банківська система потрібна Україні? (До концепції становлення і розвитку банківської системи України)», яку опублікувала Верховна Рада і вручила всім народним депутатам. Однак банківське лоббі не допустило розгляду моєї моделі на сесії, хоч 85 народних депутатів вимагали цього.

Щодо суті своєї моделі я доповідав на засіданні правління Нацбанку 4 серпня 1995 p. Тоді ж з бру­дною лайкою накинувся на мене Стельмах. Я тут же перед ним поставив низку питань, на які він виявився нездатним відповісти. Одне з них: «Де беруться гроші, як вони утворюються?» Якби Стельмах дав відповідь на це питання, відразу прояснилось би, що являє собою українська банківська система та її керівник Стельмах.

Стоїть завдання не ли­ше зняти В. Стельмаха з посади голови НБУ, у чому дійсно є велика потреба, оскільки у важких умовах фінансової кризи Україна практично не має Голови Нацбанку, який боячись, щоб не попасти на нари, поїхав на Канари. Протягом двох місяців Сте­льмаха не було на роботі (з 15 січ­ня до 10 березня 2009 p.). Заміна його новим «стельмахом» мало що змінить у функціонуванні банківської системи. Треба докорінно змінити методи роботи банківських установ, здолати їхню лихварську природу, докорінно змінити ставлення до виробництва, з визискувачів підпри­ємств перетворити на їхніх партнерів. Давно настав час створити ефективну ринкову банківську систему, яка служила б народу, а не паразитувала на ньому.

Уряд повинен створити дійові, ефективні контрольні органи за діяльністю банків. Такі, що існують у США (трьохрівневі), у Німеччині, Франції та інших країнах. Банк Франції підпорядковується вказівкам міністерства фінансів і казначейства. Головою Ради банку призначений міністр фінансів, що свід­чить про інтерес уряду до грошової політики. У Ні­меччині основним контролюючим органом є Федеральне управління по контролю за банківськими установами.

Як добитися того, щоб населення повернуло кредитні ресурси до банків, а останні змогли надавати позички підприємствам і могла відродитися економіка? Як можна повернути довіру населення до гривні, і як можна добитися того, щоб населення не знімало вкладів у банках, не перетворювало заощадження в долари і не ховало їх в матраци?

У Центрі Разумкова встановили, якщо б Нацбанк закликав населення підтримати курс гривні шляхом здачі коштовностей у державні банки, на це пішли б лише 0,6% українців. Цікаво, що ще дев’ять років тому це зробило б 2,6% населення. На думку майже половини українців, вони нічого не здавали б, оскільки вважають, що їхні внески просто б розікрали, а третина населення говорить, що взагалі не має коштовностей.

Створення і захист національної валюти — це захист нації. Коли Сорос за допомогою паніки намагався на біржі знецінити корейську вону, тоді президент Кореї звернувся до народу і сказав: брати і сестри, біржові шахраї намагаються пограбувати кожного з нас, вони хочуть збити курс вони. Нам потрібно не дозволити це зробити, треба скупити вону. Коротше, мені потрібне ваше золото.

І всі корейці прийшли і принесли президенту своє золото. І вони втримали вону. І Сорос був пе­реможений єдністю і патріотизмом нації.

До 1973 року світову валютну стабільність забезпечувала система фі­ксованих обмінних курсів, сформована в 1944 році на Бреттон-Вудській конференції.

Курси американського долара й усіх інших валют були прирівняні до певної частинки золота за певною ціною. Бреттон-Вудська система слугувала квазізолотим стандартом, бо всім іншим країнам гарантувалося право конвертувати їхні долари в золото за обмінним курсом 35 доларів на 1 унцію золота.

Коли в 1973 році обвалилася Бреттон-Вудська система, країни світу повинні були домовитися щодо організації нової світової валютної системи, яка б регулювала міжнародну торгівлю й валютні відносини, створення та запровадження нової міжнародної резервної валюти. Та світова спільнота цього не зробила, чим без офіційних угод і прийняття на себе будь-яких зобов’язань скористалися США.

На зміну золотогрошовій системі, яка мала властиві їй механізми саморегуляції та не допускала випуску зайвих грошей і виникнення подібних криз, прийшла кредитна грошова система, що позбавлена таких механізмів і потребує свідомого регулювання. Річ у тім, що стійкість золотогрошової системи забезпечувалася таким вагомим чинником, як наявність у грошей внутрішньої вартості, котрої вони за кредитної системи позбавлені. Оскільки долар став світовою міжнародною валютою, над виконанням ним цієї ролі має здійснювати контроль уся світова спільнота за всіма правилами і приписами, що пред’являються до функціонування кредитної грошової системи (нехай і світової). Однак і цього не було.

Через те ніщо не завадило США нагромадити величезний дефіцит поточного рахунку, тобто скуповувати товари з усього світу за папірчики, нічим не забезпечені долари. Утворилася величезна некерована й нерегульована грошова лавина, яка вийшла з-під людського контролю і створила для всього світу багато проблем.

Американський долар — головний винуватець (провокатор) світової фінансової кризи. Не було б світової фінансової кризи і мільйони людей в усьому світі не страждали б від втрати роботи і знецінення їхніх доходів, Америка не наробила стільки боргів, не купувала в борг товарів у всьому світі, не провокувала ін­фляції і з її допомогою не знецінювала (не зменшувала) своїх боргів, не покривала бюджетного дефіциту шляхом наводнення світового ринку доларами, які незаконно зайняли місце світової резервної валюти, що повинна належати всьому людству.

Треба запровадити новий метод забезпечення достатнього росту ліквід­ності. Для цього треба запровадити нову міжнародну валюту і створити новий світовий міжнародний банк. Не виключається варіант використання регіональних валют. Заслуговує уваги пропозиція економістів щодо переходу світової валютно-фінансової системи до мультивалютного формату. Виправдало себе запровадження евро. Відчуваючи можливу втрату доларом функції світової резервної валюти, США разом з Канадою і Мексикою планують випускати нову регіональну валюту — амеру, а знецінені астрономічні доларові борги подарувати всьому людству.

У грудні 2007 року самміт лідерів Ради спів­робітництва арабських кра­їн Перської затоки при­йняв рішення про введення з 1 січня 2010 року нової міжнародної валюти — «динара затоки» — як один із кроків з метою самозахисту. Іншою ознакою ру­ху світу в мультивалютне майбутнє є інформація про намагання 13 країн (Японія, Китай, Південна Корея і 10 країн — членів Асоціації держав Південно-Східної Азії) створити єдину азійську валюту.

Велику користь від запровадження регіональної валюти могли б отримати країни СНД. Для того щоб не відштовхувати учасників нової, майбутньої угоди застереженнями з приводу імперських російських амбіцій замість рубля як претендента на роль такої регіональної валюти можна запропонувати українську гривню. Опора на традиції Київської Русі як цивілізованої європейської держави, що не знала депортації цілих народів, ГУЛАГів і терору НКВД, сприяла б консолідації країн і народів. Росія втратила свій шанс на перетворення рубля у міжнародну валюту в час розвалу СРСР.

Дослідники слушно відзначають, що ініціатором розпаду рублевої зони були не республіки, які домагалися незалежності, а Росія, яка свої великодержавницькі інтереси поставила над усе. З 1 липня 1992 р. Росія ініціативним порядком запровадила нову систему взаєморозрахунків у рублевій зоні, домагаючись здій­снення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, сконцентровані у Центральному банку РФ. Унаслідок цього рубль втратив функцію єдиної грошової одиниці. Рублі, що були в обігу в різних країнах СНД, стали нерівноцінними за своїм вартісним вмістом. Це означало фактичний розпад рублевої зони.

Про згубні наслідки російських імперських амбіцій, які руйнували існуючі господарські зв’я­зки республік і перешкоджали налагодженню спів­робітництва в нових ринкових умовах, пише колишній голова Держбанку СРСР B.C.Захаров.

Замість взаємозаліку використання дешевих грошових сурогатів і замінників грошей Росія домагалася здійснення розрахунків доларами, на що її партнери витрачали значний дефіцитний, дорогий грошовий капітал, збагачуючи при цьому США.

Моя пропозиція щодо створення платіжного союзу країн колишнього Радянського Союзу, що подавалася від імені України, Росією була відкинута.

На запровадженні єв­ро європейські країни щорічно економлять бли­зько 50 млрд. євро на тому, що відпала потреба обмінювати національні валюти і здійснювати інші транс­акційні розрахунки. У випадку реалізації таких регіональних ініціатив, особливо якщо їх можна буде об’єднати, вони можуть стати будівельними блоками нової світової валютно-фінансової системи, заснованої на регіональних та інших «корзинах валют».

Багато економістів вважають, що терміново треба шукати альтернативу долара. Для початку можна скористатись уже нагромадженим досвідом і використати наявну грошову форму, яка протягом тривалого часу перебуває «без роботи», без належного навантаження і раціонального використання. Цю функцію могли б, наприклад, виконати вже відомі світовій практиці спеціальні права запозичення (СПЗ). Світове спів­товариство домовилось щодо запровадження СПЗ в 1969 р., щоб забезпечити достатню між­на­родну ліквідність тоді, коли брак доларової маси, як вважали, стримує економічний ріст. Як тіль­ки США зіштовхнулись з власною політикою торгового дисбалансу, відбувся вибух доларової ліквід­ності, тож потреби в СПЗ більше не було. Попри сподівання, вони так і не переросли в головні резервні активи. Ніщо не заважає тепер повернутись до цієї ідеї, поглибити її, удосконалити. Тепер є всі умови, щоб довершити цю будівлю. За допомогою СПЗ дефіцит поточного рахунку можна взяти під контроль.

Під час кризи, коли вирішується питання, бути нації чи не бути, жертвують абстракціями, а не реальними державами і націями. У цьому контексті корисно нагадати про те, як діяв під час Великої депресії президент США Франклін Делано Рузвельт. У дечому та американська ситуація нагадувала нинішню українську: гангстерські клани, потужна мафія, корумповані суди, корупція в державному апараті тощо. Часто-густо лідерів мафії було неможливо засудити, бо во­ни купували суддів, журналістів, убивали свідків і т. ін. Рузвельту вдалося визначити кілька некорумпованих судів, що отримали ексклюзивне право і обов’язок розглядати всі мафіозні справи (доречі, це також було не зовсім бездоганно з огляду на юридичні догми Америки). Крім того, поліція набула права розстрілювати мафіозі при «спро­бі втечі». Була спроба чи її не було — довести вельми важко, тому багатьох супербандитів розстріляли без суду і слідства. Ось так, беручи на себе всю відповідальність, не тримаючись юридичних догм як сліпий стінки, Рузвельт рятував Америку.

Він зібрав навколо себе людей, з якими розробляв антикризові заходи, і негайно втілював їх у життя. Раднику нашого Президента Л. Черновецькому серед них місця б не знайшлося...

 

Михайло Швайка, доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України