Наша планета набагато молодша, ніж ми думаємо

Креаціоністи (апологети теорії про створення світу) в протилежність еволюціоністам допускають, що наша Земля у багато разів молодше, ніж це прийнято вважати.

Хоча Біблія не містить прямих свідчень проти тривалої еволюції Землі, її тези вказують скоріше на молодий вік нашої планети. По-перше, з Біблії відомо, що людство досить молоде за віком (йому не більше 15000 років). Історія людства, що викладена в Біблії, занадто коротка для еволюціоністського підходу. Окрім того, ми не маємо ніяких підстав припускати, що описані в першому розділі книги Буття дні творіння за тривалістю відрізнялися від сьогоднішніх. У Біблії слово «день», тим більше з уточненнями «ранок» і «вечір», ніколи не означає що-небудь інше, ніж звичайний земний день. Тому можна зробити висновок, що шостому дню творіння передували п’ять звичайних за своєю тривалістю днів. Немає ніяких доказів на користь того, що акт творіння відбувся задовго до першого дня, як це іноді допускають для пояснення цитати: «Земля ж була безвидна і порожня, і тьма над безоднею; і Дух Божий носився над водою». Деякі тлумачі Біблії вважають, що цей вірш описує стан створеної Богом Землі. Інші ж вважають, що Земля була створена вже довершеною, але потім наступив хаос. Для нас тут важливо побачити, що тривалий період часу, який передбачав виникнення різних шарів земної поверхні і численних копалин, не можна «втиснути» між цими двома днями. Ця вищеназвана гіпотеза виникла в минулому сторіччі, щоб залишити богословам між днями творіння достатньо місця для передбачуваних мільярдів років історії розвитку Землі.

Деякі дослідники дні творіння розглядали як гігантські епохи. Проте і для цієї теорії Біблія не дає ніяких підстав. Навпаки, як вже було сказано, ми можемо розглядати дні творіння лише як звичайні дні. Людині було наказано шість днів працювати і один день відпочивати, тому що Бог створив світ за шість днів, а в сьомій почив від праць Своїх. Немає ніяких підстав припускати, що сім днів, покладених в основу заповіді, чимось відрізнялися від звичайних.

Також нереально припускати, що смерть і руйнування, про які так красномовно свідчать шари земної кори і копалини, прийшли в наш світ до створення Адама і його гріхопадіння. Згідно Рим. 5,12, смерть прийшла в світ через вчинений людиною гріх. Бог від віч­ності замислив створення людини. Навіщо ж було Землі існувати мільйони років, перш ніж Бог почав здій­снювати на ній Свої плани? Тому всі спроби приписати біблейському оповіданню про створення світу термін у багато мільярдів років наперед приречені на провал. При цьому важливо, що ми сьогодні знаємо: у нас немає потреби думати про міль­ярди минулих років — багато що свідчить на користь того, що вік Землі не перевищує 15 000 років.

Відомо, що найважливіші дані щодо віку Землі отримані методом радіометричного датування якнайдавніших гірських порід. В більшості випадків вік гірської породи визначається не радіометричними методами, а на підставі геохронологічної шкали, що зв’язує геологічний вік породи з видами копалин, яка була розроблена ще до появи радіометричних методів. Крім того, радіометричні методи дають багато помилкових результатів, і еволюціоністи просто ігнорують багато даних — перш за все там, де вони не відповідають оцінкам еволюційної геохронології.

Істотне те, що в лабораторії вимірюється не вік породи, а лише її радіоактивність. Обчислення віку породи проводиться на підставі ряду недоведених припущень. Тому обчислений вік породи повністю залежить від правильності зроблених теоретичних припущень. У всіх радіометричних методах використовується той факт, що початковий елемент (ізотоп) з часом перетворюється на інший елемент, випускаючи при цьому альфа-, бета- і гамма-випромінювання. Час, за який половина початкової речовини розпадається, називають періодом напіврозпаду елементу. Радіометричний метод дозволяє лише встановити спів­відношення початкового розпаду речовини, що утворився в результаті; геологічний вік породи потім обчислюється на підставі наступних допущень:

а)         Процес розкладання замкнутий, тобто які-небудь дії ззовні і до­да­вання або зменшення початкової кількості речовини виключені. Проте замкнутих систем в природі не існує, тим більше протягом мільйонів років.

б)         Має бути відомий початковий стан системи, тобто нам необхідно знати, чи вся речовина, що знаходиться в породі, утворилася в результаті розкладання початкових радіоактивних ізотопів. Якщо
значна кількість виявленої в породі речовини — продукту розкладання — знаходилося в породі вже у момент її утворення, то обчислений вік породи виявився б сильно завищеним. Насправді, про початковий стан породи не мо­жна сказати нічого визначеного.

в) Швидкість процесу розпаду повинна бути постійною або змінюватися за законом. Але насправді жоден природний процес не протікає абсолютно незалежно від інших, тому, змінюючи навколишнє середовище, завжди можна впливати на швидкість даного процесу. Але як змі­нювалися ці умови у далекому минулому, нам невідомо, так що обчислити вік породи з достатньою точністю практично неможливо.

У відповідь на це часто висувається заперечення, що вимірювання віку породи різними методами зазвичай дає схожі результати. Проте при цьому забувають, що методи, що грунтуються на однакових (і помилкових) передумовах, можуть давати схожі, але, проте, помилкові результати. Крім того, нечасто зустрічається, щоб незалежні один від одного методи давали однакові результати щодо віку Зе­млі. У багатьох випадках ці методи навіть приводять до таких різних оцінок, що учені просто ігнорують частину результатів, що не узгоджується з еволюційними уявленнями. Додатково різні радіометричні методи зовсім не незалежні один від одного: так, наприклад, калібрування результатів калієвого і рубідія вимірювань проводиться на підставі уранового методу, а всі разом узяті результати цих вимірювань калібруються за еволюціоністською геохронологичною шкалою.

Надзвичайно цікаво розглянути вищеназвані допущення еволюціоністів в світлі Біблії. Річ у тому, що Біблія описує деякі події минулого, що взагалі не залишають місця для цих допущень. По-перше, Біблія оповідає про раптові і надприродні акти Божого творіння. Це означає, що гори, океани і земна атмосфера колись були в такому стані, відтворити і вивчити яке ми не можемо. Початкова концентрація гелію в атмосфері, кількість хімічних речовин і води в морях і океанах, початкове співвідношення радіоактивних елементів і продуктів їх розпаду, сила первісного магнітного поля Землі могли бути практично будь-якими.

По-друге, Біблія говорить як мінімум про одну гігантську катастрофу, що потрясла землю — усе­світній потоп. Можливо, Біблія навіть говорить про декілька великих і малих катастроф, що не виключають втручання позаземних сил. Ці катастрофи повинні були викликати корінні зміни структури шарів земної кори, океанів, атмосфери і процесів радіоактивного розпаду. Найкращий доказ ненадійності результатів радіометричного аналізу дають спроби датування з його допомогою подій історії, дати яких нам відомі. Відомий цілий ряд випадків, коли робилися спроби застосувати радіометричний метод для визначення віку порід, що недавно утворилися, наприклад, вулканічних. Вік цих гірських порід був точно відомий: дати вивержень вулканів донесла до нас історія. Але результати радіометричних вимірювань співвідношення урану—свинцю показали вік близько міль­ярда років! Вулканічним породам гавайського вулкану Килауеа близько 200 років. Але результати вимірювання змісту ізотопу калія показали вік близько 22 мільйонів років. При виверженні вулкана Хуалалаї в 1801 році утворилися скелі, датування яких за змістом ізотопів калія показало вік від 160 мільйонів до 3 мільярдів років. Поясненням цього є те, що гаряча лава вбирає аргон з повітря.

Щодо радіовуглецевого методу датування ор­ганічних копалин.

Атмосфера і всі живі організми містять разом із звичайним вуглецем його радіоактивний ізотоп в певному співвідношенні. Після смерті живої істоти це співвідношення починає поступово змінюватися: радіоактивний ізотоп поступово розпадається. Період напіврозпаду С14 рівний 5730 рокам. Змірявши співвідношення С12 і С14 можна визначити його вік — за умови, що вміст С12 в атмосфері впродовж всього минулого періоду залишався незмінним. Проте ця умова не виконується. Рівновага між утворенням і розпадом радіоактивного вуглецю могла б наступити тільки через 30000 років після початку утворення С14. Але, знаючи різницю між швидкістю утворення і розпаду С14, можна обчислити, що в цьому випадку вік нашої атмосфери не повинен перевищувати 10000 років, можливо, він навіть менше 5000 років (слід приймати до уваги, що вік атмосфери не обов’язково рівний віку Землі: у креаційній моделі відлік віку нашої атмосфери ведеться з потопу). Крім того, з’ясувалося, що практично всі знайдені органічні рештки, і ті, яким еволюційна модель приписує багато мільйонів років, насправді можуть не перевищує семи—десяти тисяч років.

Автор радіовуглецевого методу еволюціоніст Уїллард Ліббі, що отримав за нього Нобелівську премію (1960), сказав: «Цей метод непридатний для вимірювання віку останків, вік яких перевищує 50000 років. За тридцять років застосування цього методу ми виявили, що його точність різко падає при періодах понад 8000 років. Якщо ми хочемо оцінювати глибше, ми повинні прийняти допущення, що космічне випромінювання весь цей час залишалося незмінним, в чому ми не впевнені. Це означає, що даний метод достатньо точний лише до 6000 років до н.е.» В уточненій моделі ми отримали б ще менший термін. Фахівець в цій області доктор Мел­він Кук, креаціоніст, кандидатура якого була висунута на здобуття Нобелівської премії, сказав: «Є достатньо підстав вважати цей метод застосовним лише для визначення давності до трьох — трьох з половиною тисяч років».

Разом з радіометрією існують і деякі інші методи, що дають свідчення на користь молодого віку Землі. Деякі з них, безперечно, надійніше за радіометричний метод, інші ж самі пов’язані з ним, як показує такий приклад.

1) Вміст гелію в атмосфері. При розпаді урану або торію утворюються свинець і ядра гелію (альфа-частки), які випаровуються в атмосферу. Сумарне виділення гелію в атмосферу складає близько 300000 тонн в рік.

В даний час в атмосфері міститься 3,5 мільярда тонн гелію. Навіть якщо допустити, що гелій в атмосфері виник в результаті радіоактивного розпаду, ми отримаємо для віку Землі трохи більше 10000 років! Цей факт не можна просто обійти припущенням, що через малу вагу гелій випаровується з атмосфери в космос. Є вагомі докази, що гелій не тільки не випаровується із земної атмосфери, але і безперервно поступає в неї з космосу. Тому логічним виглядає висновок про молодість атмосфери.

2) Метеорний пил. Вимірювання, що проводяться з супутників, показали, що щорічно на Землю падають десятки тонн метеорного пилу; ці космічні частинки мають зміст нікелю від 2,08 до 2,80%. Якщо допустити, що вік Землі дійсно складає 4,5 мільярда років, то на неї щорічно падали б десятки тонн метеорного пилу і кожен клаптик земної поверхні був би покритий багатометровим шаром цього пилу. До того ж на підставі даних про вміст нікелю в земній корі можна зробити висновок, що метеорний пил осідав на неї протягом нікчемного малого (порівняно з 4,5 мільярдами років) часу. Тривалість цього періоду неважко підрахувати: ріки щорічно виносять в океан близько 375 мільйонів тонн нікелю, всього в океанах міститься 3 500 мільярдів тонн цього металу. Якщо припустити, що увесь нікель потрапив в океани з річковою водою, то для цього цілком достатньо 10000 років.

3) Вміст хімічних речовин в океанах. Подібні розрахунки можна провести для багатьох хімічних елементів. Сам характер подібних розрахунків обумовлює великий розкид результатів: нам невідомо, яка частина речовини поступила в океан з річок (особливо якщо пригадати про потоп!), до того ж річний викид речовини може сильно коливатися.

Але всі ці цифри значно менші від еволюційної оцінки у 4,5 млрд років. Це можна сказати і про донні нашарування в океанах. За їх щорічним приростом можна вирахувати, що їм не більше 20-30 млн років. Нарешті можна визначити вік Землі на основі ерозії її поверхні. За рахунок ерозії суходіл за 14 млн років повинен був би давно зрівнятися з рівнем моря.

4) Магнітне поле Зе­млі. Відомо, що напруга магнітного поля падає вдвоє за 1400 років. Екстраполюючи цю величину, ми отримаємо що 10000 років тому Земля повинна була бути магнітною зір­кою, а 52000 років тому — пульсаром! Абсурдність цих розрахунків показує, що вік Землі не може значно перевищувати 10000 років. Вже робилися спроби пояснити це явище періодичною інверсією магнітного поля Зе­млі, але пізніше з’ясувалося, що інверсії магнітного поля гірських порід можна пояснити фізико-хімічними процесами. Спростувати ці висновки можна, лише прийнявши за основу недоведені допущення еволюціоністів. Втім, ослаблення магнітного поля Землі означає одночасно ослаблення нашого природного захисту від космічного випромінювання.

5)         Зростання чисельності населення. Розрахунки зростання населення Землі на підставі термінів його подвоювання, середньої величини сім’ї або середньорічного приросту показують, що людство існує близько
п’яти-шести тисяч років (це час, що минув від дня потопу). Зрозуміло, ці розрахунки не дають достатньої точності, але у будь-якому випадку показують, що людство існує не сотні тисяч і не мільйони років, інакше людей на землі було б не менше, ніж бактерій.

6)         Дослідження Місяця. Передбачається, що вік Місяця рівний віку Землі, але за 4,5 мільярда років Місяць давно повинен був захолоти і втратити своє магнітне поле, його поверхня повинна була б бути вкрита товстим шаром метеорного пилу (оскільки на Місяці немає води і вітру, пил на ньому залишається лежати нерухомо). Перша американська експедиція на Місяць довго відкладалася саме через острах, що місячний модуль потоне в багатометровому шарі пилу. Проте астронавти виявили, що Місяць все ще випускає сильне теплове випромінювання, має магнітне поле і сейсмічно активний, що вказує на наявність у нього гарячого ядра, і покритий лише тонким шаром метеорного пилу. Але все це ознаки молодості планети; вік Місяця може налічувати десятки тисяч, але не мільярди років.

7)         Геостатичний тиск, тобто тиск верхніх шарів земної кори на нижні, що містять нафту і газ. Цей тиск настільки великий, що первісні відкладення, з яких утворилася нафта, повинні були бути поховані раптово і на дуже великій глибині. Абсолютно нереально припускати, що нафта і газ могли залишатися в земній корі під таким тиском упродовж міль­йонів років. Той факт, що ми взагалі маємо в своєму розпорядженні родовища нафти і газу, повинен бути наслідком гігантської катастрофи, що відбулася не мільйони, а лише декілька тисяч років тому.

8)         Охолодження Зем­лі. Час, потрібний планеті, щоб перейти з рідкого стану в тверде і остигнути до сьогоднішньої температури, складає (без урахування радіоактивності) величину близько 22 мільйонів років. Враховуючи тепловиділення в результаті розпаду радіоактивних елементів, можна прийти до цифри у 45 мільйонів років, але це ще нескінченно далеко до еволюційної теорії, яка стверджує, що Землі — 4,5 мільярди років!

9)         Радіоактивні гало — це порушення в кристалах, викликані дією жорсткого випромінювання. Ці порушення оточують мікроскопічні вкраплення радіоактивних елементів: урану, торія, полонія. Період напіврозпаду ізотопу полонія дуже короткий, проте полониєві гало часто зустрічаються в гірських породах всієї земної кулі. Але як же можливе існування таких гало, якщо увесь радіоактивний полоній повинен був розпастися вже на той час, коли магма, остигаючи, утворила ці породи? Це указує на те, що магма, з якої складалася первісна земна кора, мала б виникнути раптово. Оскільки подібні гірські породи зустрічаються повсюдно, це ясно указує на те, що Земля була створена в одну мить.

Існує багато підстав вважати, що Земля порівняно молода, можливо, навіть не старше 10-15 тисяч років. При цьому вона утворилася не поступово, а прийняла свою сьогоднішню зовніш­ність за дуже короткий час. Малий вік Землі підтримує свідчення про молодість і нашої Сонячної системи, і всього Всесвіту.

У.Гласхауер
(Підготував до друку А.Гусєв)