Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ВИБІРКОВІ… ВИБОРИ?

Це буде майже хаос, вважає депутат Київської міської ради, юрист за фахом Дмитро Нікульшин, добираючи найбільш точне слово на означення того, що відбулося. І розповідає про подію, майже не помічену й не коментовану в засобах масової інформації, але надзвичайно важливу, на його думку, для життя країни, утвердження в ній справді демократичних засад, а не консервації діючої влади. Та й самої атмосфери в суспільстві, яке нині задихається від неможливості щось змінити.

- Отже, пане Дмитре, про що йдеться насамперед?

- Якщо стисло, то на початку червня Конституційний суд України своїм рішенням розтлумачив норму Конституції України про терміни повноважень місцевих рад, де відбулися дострокові вибори. І розтлумачив таким чином. Якщо дострокові вибори відбулися 2008 року, то від них іде відлік нового п’ятирічного терміну функціонування конкретної місцевої ради. І тепер на секунду уявімо, яка нас чекає…

- Правова колізія?..

- Правова колізія вже виникла, на мою думку. А чекає щось подібне до хаосу. Уявімо собі ситуацію. Після цього рішення Конституційного суду вибори в Україні навесні 2011 року проходитимуть вибірково. Окремо, строкові - для тих рад, де не було дострокових виборів. Якщо ж у вашому селі, у вашому місті, районі чи області відбулися дострокові вибори, то спробуйте ще розібратися, коли мають відбутися наступні. А в який спосіб, скажіть, це буде донесено населенню?

- Чи можна було б убезпечитися від такого ризику, або, іншими словами, - чи доцільно було саме так тлумачити ситуацію, як це зробив Конституційний суд?

- В тому то й річ, пане Олександре. Адже в нашому законодавстві закріплено основний принцип – безперервність здійснення самоврядування на постійній основі. Існували й існують нині необхідні норми, які упереджують ризики щодо цього. Тобто якщо міська, районна чи будь-яка інша місцева рада достроково розпущена, то є законодавча процедура її подальшої долі. Рада здійснює свої повноваження до чергових виборів, коли вони відбуваються по всій Україні. А тепер ця ситуація… Знаєте, вона настільки вибірково приємна комусь, а комусь вибірково неприємна, що виникає запитання: кому від того краще стало?

- Хочете сказати, що наявний не лише правовий, а й моральний аспект такого рішення?

- Справді, тут виникає колізія морального ґатунку. Погляньмо на європейську традицію. Вона полягає в тому, що представник влади як місцевої, так і загальнодержавної, не є Божим помазаником, а слугує народу, людям. І якщо він не впорається зі своїми обов’язками чи не виконує обіцянок, то завдяки виборам його юридично, у правовий спосіб відсторонюють від влади. На жаль, цей бік нашого законодавства менш за все розроблений. І тому колізія, про яку я говорив, ставить під сумнів авторитет самого права, вона його дискредитує.

- Напевно, ще й тому серед наших з Вами співвітчизників, пане Дмитре, – чимало зневірених людей. Незрідка чуєш від них розпачливе: мовляв, та ми ж нічого не можемо вдіяти з цими «слугами народу». Вибрали то вибрали, бо вони наобіцяли золоті гори. А от відкликати не можемо. Критикувати не можемо.

- Критикувати можемо… Але ж ви бачите: люди вже наїлися й критики тієї. Розчарувалися в можливості щось змінити. Раніше критика влади була прогресом. А тепер? Ми повинні звертати увагу не на форму, а на зміст. Оце і є суть європейськості або правової культури у стосунках громадян з владою.

А в нашій ситуації, і в столичній також, спостерігаємо при владі, на жаль, дуже неосвічених, навіть безграмотних людей. І парадоксальність ситуації в тому, що вони набирають таке ж оточення, як і самі, видають його за взірець. Хизуються, що це – молоді й незамінні, що за ними і лише з ними - майбутнє міста. А що ці молоді саме через свою молодість і ненаситний цинізм грабують утричі швидше, ніж їхній «патрон», - про це кияни довідуються як про доконаний факт.

- Коли влада вже зіграла свій спектакль перед ними?

- Хоча мала б тільки сумлінно виконувати свої обов’язки. А міський голова, приміром, не вигукувати привселюдно, що він працює за одну гривню. Чи щось подібне.

- До речі, численні демонстрації, які ми час від часу спостерігаємо під стінами Київради, на Хрещатику, 36, - це ознака демократії чи чогось іншого? З різними вимогами й гаслами стоїть там трудящий і зовсім нетрудящий люд.

- Це демонстрація того, що назрів якийсь критичний момент.

- І кияни уже не можуть терпіти далі?

- Не завжди. Бувають варіації, коли ситуація розпалюється всередині виконавчого органу або в самій міській раді. І ці виступи можуть бути спровоковані й штучно зорганізовані, як ми, до речі, це часто спостерігали.

- Й оплачені?

- Про це не будемо говорити. А скажемо так: під певним тиском, під приводом того, що, мовляв, ситуація у вашій галузі все одно не зміниться. Тому давайте вирішувати її, сказати б, у менш силовий спосіб.

- Здається, тут можна говорити про досить цікавий підхід до цих питань з правової точки зору.

- Скажімо, організовується певна акція в підтримку чогось, безпосереднім учасником її є, наприклад, діючий міський голова. Ми дивимося на поведінку посадової особи. Це його робочий час. Кожен оцінює по-своєму його, м’яко кажучи, далеко не ординарні вигуки, заклики. До речі, дещо порідшали ті його виходи на люди. Але вони відкладаються в людській свідомості. Формують погляд на владу, на те, що можна, а чого не можна. Один замислиться: невже так повинен діяти міський голова? Чи «має право»? А другий скаже: «О, клас, прикольно». Обіцяє тому й тому допомогти персонально. В той час як всі інші «бабусі», й не тільки, залишаються наодинці зі своїми проблемами. А третій нічого не скаже, бо він цілий день працював, натомився, і йому нібито не до того…

Принагідно зазначу, що нещодавно в прямому ефірі Національного радіо мене запитували, звідки я такий сміливець критикувати владу, хоча сам також депутат. То я відповів, що в Київраді входжу до опозиційної фракції БЮТ, і всі проблеми киян – мої проблеми, що я переймаюся ними, а не граюся в доброго турботливого депутата. І зовсім не бачу виходу з незліченних проблем столичного життя в тому, щоб роздавати «подарунки», як це робить наш шановний міський голова. Втім, дедалі рідше, і це також, на мій погляд, симптоматично.

- Щойно із Ваших уст, пане Дмитре, один за одним прозвучало два слова: міський голова і мер. Слово мер – це ж не наше, не українське, звідкілясь привнесене, чи не так?

- Дещо несподіване, але цікаве запитання. Колись я задумався над ним: а звідки воно – мер? Бо історично так склалося, що саме з приходом діючого міського голови Леоніда Михайловича Черновецького це слово почало використовуватися на офіційних і неофіційних заходах, у пресі. Хіба що в документах його не зустрінеш. Переглянув словники, літературу з цього питання.

- І що з’ясували?

- По-перше, в українському законодавстві й близько немає такого поняття. Є Київський міський голова і голова Київської міської державної адміністрації.

А мер – це англійське слово, що в перекладі означає старшина. Можливо, персонально Леонід Михайлович вважає, що тільки так він може себе позиціонувати. Можливо, йому просто подобається це слово. У Польщі, наприклад, мер – президент міста, то, може, з цим він асоціює свою посаду, щоб у такий спосіб задовольнити власне его.

Щодо мене, то Київський міський голова чи просто міський голова звучить значно серйозніше, солідніше, коли йдеться про якусь ділову конкретику. Чи звіт його, наприклад. набагато краще звучить. Кажу це як практикуючий юрист, як людина, котра любить працювати з документами. Бо звіт мера – це щось нібито далеко, не у нас.

- А звіт Київського міського голови?

- Бажано, щоб він все-таки відбувся найближчим часом. Бо кілька тижнів тому, на минулій сесії, звучала його інформація про те, як усе прекрасно, як усе буде ще краще. А звіту як такого ми не почули.

 

Спілкувався Олександр Кавуненко

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com