ЦІ ДАЛЕКІ БЛИЗЬКІ НІДЕРЛАНДИ

Нещодавно відбулися Дні України в королівстві Нідерланди — цій, на жаль, ще мало знаній нашими співвітчизниками країні, яка подарувала світові Рембрандта й перший європейський університет. Країні, що надзвичайно турботливо ставиться до своєї минувшини й дивує сміливістю новітніх архітектурних вирішень, толерантністю й доброзичливими усмішками до тих, хто сюди приїздить на роботу чи гостини.

Втім, для декого з українців вона й досі асоціюється хіба що з вітряками, тюльпанами, дерев’яними черевиками та глиняним посудом з Делфта. Для декого — з «кварталом червоних ліхтарів» чи «конопляним раєм».

Через те не зайве нагадати, що нині Нідерланди експортують стільки сільськогосподарської продукції, скільки не вдається експортувати переважній більшості країн континенту; що тут, у Роттердамі, — найбільший європейський порт і, за статистикою, живуть найвищі в світі люди, які користуються всіма благами цивілізації; що в Нідерландах — чи не найвищий у Європі рівень життя.

А вертаючись до самої події, зауважимо, що цьогоріч Дні України в Нідерландскому королівстві відбувалися вже вп»ятнадцятере. Старовинне й самобутнє місто Утрехт розкрило свої обійми для гостей з України, а також тих українців, які опинилися тут волею долі. Вивчили мову, стали нідерландцями, але не втратили трепетного відчуття вітчизни. Зустрічаюся з ними, спраглими до спілкування, в переповненій будівлі місцевого спортивно-тренувального комплексу.

В центрі збудженого людського гурту бачу Василя Копистка, приязні усмішки людей, що зусібіч оточили його; як координатор товариства «Україна — Нідерланди» він не вперше у цій країні, має тут добрих і давніх приятелів. Знайомить мене з Володимиром Качуром, який, з’ясовую, вже два дестиліття в Нідерландах. А як сталося? Тієї, далекої вже пори, приїхали до Києва туристи, а з-посеред них — юнка, яка невдовзі стала Володиною обраницею у подружньому житті.

- Пустив тут корені, опанував мовою, непогано заробляю, життям задоволений, — проказує, відповідаючи на мої запитання.

- Відтоді багато що змінилося в житті і у нас, і у вас…

— Так, але мій інтерес до України — не позірний, не вдаваний, і, як не дивно, зростає повсякчас. Особливо після помаранчевої революції, яка не могла залишити байдужими українських нідерландців…

Матір Таїсії Ноги, активістки товариства, під час війни вивезли з українського села до фатерланду як остарбайтерку; після багатьох поневірянь опинилася в Нідерландах; вже тут і вона, Таїсія, народилась, і її діти…

Що не співрозмовник чи співрозмовниця, то — як не згадати Шевченка? — своя доля і свій шлях широкий.

У ниніщніх молодих фортуна щасливіша хоч би тим, що не вона їх, а вони її, долю, обирали. Серед них — Наталія Доброва-Крол, одеситка, яка нині викладає в Лейденському університеті.

Вигулькнув із гурту Василь Корзаченко, український амбасадор, який охоче ділиться враженнями про своє майже дворічне перебування тут, від нинішніх, уже ювілейних, Днів України в Нідерландах.

- Українці дуже близькі менталітетом до тих, хто колись засновував Нідерланди, творив її минуле й сьогочасся, — каже Василь Григорович. — Насамперед я відзначив би такі спільні з нами риси, як дружелюбність, щедрість, душевна чутливість. Для них не існує чужих бід і проблем, кожну з них вони сприймаютиь як свою власну. Вболівають за Україну, здійснюють благодійницьку допомогу; воістину — країна з добрим, чулим серцем...

Разом із амбасадором та його дружиною Ольгою заходимо до зали, де ведучий надає слово Раймонду Ронкерсу — голові товариства «Нідерланди — Україна», який щоросердно вітає учасників і гостей Днів, запрошує до слова Василя Корзаченка, Богдана Баштового, Віталія Дерев’янка, Наталію та Андрію Бочун, Сергія Лещенка…

А перед тим, як розпочалися економічна та політична дискусії про нинішню ситуацію в Україні за участю відомих фахівців з обох сторін, чимало інших, зокрема, мистецьких акцій свята, — чи не найхвилююча подія. Лідії Доннерс-Мунт, навдивовижу добрій та енергійній людині, яка має українські корені, вручають орден за багаторічні зусилля на благодійницькій ниві. Хвилюючись, вона дякує за визнання праці, а її слова: «Люблю всім серцем Україну!», мовлені насамкінець, зворушують зал.

Пані Лідію оточують місцеві й українські журналісти, вона ніяковіє від такої уваги, але дедалі впевненіше почувається серед моїх колег. Дещо осторонь від гурту, але не менш щасливий, ніж Ліда, стоїть її Хенк, — один із меценатів святкових заходів. Не так давно як фахівець з євроінтеграції він працював в Україні і разом з дружиною брав у часть у «помаранчевій революції»…

Переводжу погляд за вікно, на канал, де майже поруч діловито сновигають кораблі, вантажні й пасажирські, великі й малі, — мовчазливі трудівничі рукотворної ріки. Бачу, як поволі обняла місто подвійна райдуга: будинки й галявини поза ними, стрічку автобана, що розпочинається після кількох міських транспортних розв’язок і розсувного мосту над каналом. Переді мною — картина, що створює дивовижне відчуття гармонії природи й урбанізованого світу, який не затискає людину в лещата, а дарує відчуття простору й нових можливостей.

Вода біжить між берегів,

як і віки спрадавен бігла,

і чути часу дивний спів

у хвилі сивій срібно-білій.

 

А ти і сам тут не чужий,

і не потлумить серця подив:

як не тріпав життя бурвій,

але — живі прадавні води!

 

Вода не спиниться ніде,

вона й тепер у вічність лине,

у веселковий нині день, —

такий би й рідній Україні.

 

 

Олександр
КАВУНЕНКО

 

 

Від редакції. У складі однієї з делегацій на Днях України в королівстві Нідерланди побував і наш кореспондент. Його подорожні нотатки друкуватимуться в наступних числах часопису.

На світлині (угорі): Хенк і Ліда Доннарс-Мунт з нагородою; амбасадор Василь Корзаченко, президент благодійного фонду Тетяна Ревякіна, шеф-редактор газети «Персонал Плюс» Олександр Кавуненко, Ольга Корзаченко, Василь Копистко (на знімку внизу (зліва праворуч)).