ЛЮДИНА, ЯКА СПАЛИЛА ГІТЛЕРА

Рівно 65 років тому, 30 квітня 1945 року, фюрер Третього рейху випив отруту в обложеному радянськими військами Берліні. Це історичний факт. Але мало хто знає, що 25 років тому радянський солдат Володимир Гуменюк знищив тіло Гітлера і розвіяв його прах за вітром.

Ось, що він розповів: «Тоді був старшим лейтенантом, служив в особливому відділі КДБ 3-ої армії на території ГДР, недалеко від Магдебурга. Мені і ще двом товаришам по службі дали секретний наказ: у зв’язку з переїздом радянського вій­ськового містечка спалити і розвіяти за вітром останки фюрера і всіх його наближених. Їх там поховали після війни в одному таємному місці. І нам повідомили координати цього місця. Під таку підписку про нерозголошення, що навіть зараз я не можу розповісти вам все. Навіть той наказ, який нам принесли, був настільки засекречений, що завдання не довірили нікому надрукувати. Андропов написав від руки, особисто. А його почерк добре знали...

Радянське військове містечко знаходилося в оточенні німецьких висотних будинків, і вся територія була видна як на долоні. Та і мешканці вій­ськового містечка не повинні були знати, чим теплою квітневою ніччю займатимуться офіцери. Тому для маскування трійця нібито зібралася на риболовлю... Доїхали до секретного місця, розбили намет прямо на місці розкопок. Копають годину, другу — ніяких ознак поховання. На цьому виконання надсекретного завдання могло б і припинитися.

І тут Гуменюк здогадався: «Хлопці, ми тут рахували 45 метрів. А треба було 45 кроків. Це ж в два рази менше. Ми не там копаємо!»

Перенесли намет на нове місце, і незабаром лопата стукнула об дерево. Все знайдене переклали в нові ящики, а яму знову закопали. Грунт зрівняли, насипали наверх сухої землі і листя для маскування.

Згідно наказу останки треба було вивезти за межі військового містечка, спалити і розвіяти попіл за вітром. А в Німеччині нічне багаття навіть біля річки — річ абсолютно незвична, навіть підозріла. Народ тут дисциплінований, багаття на природі в ГДР палити не дозволяли. Як бути? Довелося чекати ранку. Попетляли по місту, перевірили, чи немає за нами спостереження. Виїхали до річки. Поставили казанок з юшкою. А поряд розвели ще одне багаття. Ось в ньому і палили Гітлера... Цілу каністру бензину на нього вилили. Потім попіл залили водою, щоб швидше остигнув. Зібрали в звичайні речові мішки і поїхали в наперед визначене місце — круча над безіменної річечкою. Під’їхали, зупинилися, подивилися — нікого не немає. 20 секунд — і готово. Це був останній політ фюрера — вітер подув, і все розлетілося. Мішок витрусили, сіли в машину і благополучно повернулися в гарнізон».

Після повернення офіцери склали документ певної форми про те, як пройшов «захід», підписали його і розійшлися по квартирах. Їх було тільки троє — два колишні фронтовики і він, молодий старлей. Але навіть між собою вони не мали права обговорювати цю операцію.

Гуменюк і зараз береже таємницю місця поховання як наднадійний сейф. Хоча німецькі журналісти з солідного видання не раз приїжджали до нього, обіцяли купу євро, аби підказав точніше, де та річечка...