Мистецтво писати доноси

Ще в 1964-му році радянська цензура відверто проґавила нищівний постулат, сформульований письменниками-фантастами братами Стругацькими в романі «Важко бути богом». В тоталітарному суспільстві, стверджували автори, існує єдиний вид мистецтва, який підтримується і заохочується владою: мистецтво писати доноси.

Літературознавці в цивільному зробили вигляд, що йдеться не про СРСР. Хоча архіви їхнього відомства були переповнені сотнями тисяч, якщо не мільйонами документальних підтверджень цієї сумної істини.

Провідний сучасний російський історик Борис Соколов, якого одним із перших допустили до вивчення таємних архівів радянських каральних органів, обґрунтовано стверджує, що в цих витворах людської ницості і страху можна віднайти набагато більше достовірної інформації, ніж в усіх матеріалах так званих «закритих судів і трибуналів особливої присутності». Перш за все, якщо йдеться про найвищий пілотаж радянського доносительства — під власним іменем. І, звісно, на адресу тов. Сталіна.

У своїй книзі «Наркоми страху» Борис Соколов розлого цитує «сигнал» від першого заступника міністра внутрішніх справ СРСР генерала Сєрова на міністра держбезпеки СРСР Віктора Абакумова. Після розподілу всесильного НКВС у 1946 р. на два окремих відомства гризня між «ментами» і «чекістами» не припинялася до самої смерті  Сталіна. Засобами не гребували.

Тож 8 лютого 1948 року генерал Сєров доповідає вождю про цілий ряд злочинів і фактів злочинної недбалості шефа радянської держбезпеки. Два фрагменти доносу привертають увагу, оскільки йдеться про боротьбу ОУН УПА з радянською політичною поліцією.

«Осіння операція МДБ по українським націоналістам, — доносить Сєров, — була відома націоналістам за 10 днів до початку. І багато з них щезли. Це ж факт. А Абакумов за операцію представив сотні своїх співробітників до нагород».

Осіння 1947-го року операція МДБ, про яку йдеться, мала на меті знищити збройний опір загонів ОУН УПА і її підпільні структури. Проте, як пише той же Соколов, попри масову депортацію цивільного населення Західної України, військової перемоги над повстанцями генералу Абакумову здобути не вдалося. Провідники УПА самі вирішили припинити відкритий збройний опір лише в 1953-му році. А окремі загони протрималися до початку 60-х років минулого століття.

Тож виникає запитання: звідки керівництво УПА дізналося про майбутню акцію МДБ і вивело з-під удару свої структури?

І ще один цікавий момент з доносу Сєрова на Абакумова. Він скаржиться, що чекісти чомусь не викрили жодного англо-американського шпигуна серед численних репатріантів, котрі прибули в СРСР після травня 1945-го року. Агентура МДБ на місцях, обурюється принциповий генерал, за ці два роки не провела жодного арешту серед цього контингенту!

Про який контингент йдеться? Передусім про півмільйона українців, депортованих у 1945-46 роках з Польщі в УРСР. Вони ще називали себе «забужанами», тобто, людьми з-за Бугу. Важко сказати, чи були серед них агенти зарубіжних розвідок, але й цей факт дивної бездіяльності МДБ, наведений Сєровим, знайшов своє підтвердження через кілька років.

Борис Соколов ухиляється від прямої відповіді на вищенаведені запитання. Він лише цитує розмову багаторічного шефа НКВС Лаврентія Берії зі своїм сином Серго. Той розповів батькові про брудні методи боротьби чекістів проти вояків ОУН УПА і мирного населення і про мужність молодих націоналістів. Старший Берія начебто сказав: «А чого ти дивуєшся? Ці люди воюють за самостійну Україну. І в Грузії так було, і в будь-якому іншому місці може бути. Силою зброї їх на свій бік не привернеш».

Стверджують, що Берія одразу після смерті Сталіна запропонував ґрунтовну перебудову самої радянської системи — з наданням фактичного суверенітету союзним республікам включно з правом мати національні армії, національну еліту і навіть власні ордени. Але це поки що непідтверджені версії. Архіви продовжують приховувати чимало таємниць.

В.Н.