Шило на Сталіна

Про так звану “Справу майора Тавріна” вперше розповіли ще горезвісні “соловейки перебудови”. Та власне й досі її досліджують переважно все ті ж журналісти, літератори та кінематографісти. Списано силу-силенну паперу, зляпано чимало книжок, відзнято кілька документальних фільмів і навіть художній телесеріал.

Нагадаємо, що майор Таврін, він же Петро Шило, колишній аферист і картярський шулер-професіонал, за кілька років до Великої Вітчизняної війни круто змінив свій життєвий шлях. Послуговуючись фальшивими документами, прилаштувався слідчим Курської обласної прокуратури і паралельно закінчив курси командирів Червоної Армії. З 1941-го року — на передовій. У 1943-му перебіг до німців, де після карколомних пригод втрапив на очі знаменитому німецькому диверсанту Отто Скорцені. Пройшов у нього суворий вишкіл і восени 1944-го одержав завдання… вбити Сталіна. Не більше, не менше.

Далі було, як у тому дурному анекдоті: вбити, звісно, не вбив, хоча налякав, здається, добряче. Річ у тім, що Таврін — таким було його прізвище згідно з “легендою” — втрапив до рук оперативників НКВС уже через кілька годин після того, як приземлився на радянській території. Щиросердно визнав усе, взяв участь у радіогрі НКВС із гітлерівським розвідцентром і навіть після травня 1945-го року мав певну свободу. Бо не сидів у Лефортово, а жив із дружиною в окремій московській квартирі. Звісно, під цілодобовим наглядом чекістів.

Здається, про що тут іще писати. Та от днями серйозний, високопрофесійний російський сайт “Право” оприлюднив нові розвідки істориків щодо цієї справи. Виявляється, не все так складалось, як нам, наївним, 20 років розповідалось. По-перше, всі показання “майора Тавріна” слідчим НКВС, на підставі яких укладалися доповідні самому тов. Сталіну, є фальсифікацією. Ви можете собі уявити ідіотів, котрі поставили перед вишколеним диверсантом-терористом таке от завдання — цитуємо — “Діставшись Москви, легалізуватися там під виглядом майора СМЕРШу, що проходить лікування після шпиталю. Увійти в особистий контакт із молодими жінками з обслуги Кремля: перукарками, телефоністками, швачками, машиністками. Послуговуючись спеціальними біостимуляторами, схилити цих жінок до близькості і з їх допомогою дістати перепустку на якийсь з урочистих заходів у Великому Театрі, де буде присутній Сталін”.

Відсміялися? До речі, отих чудо-стимуляторів у списку вилученого шпигунсько-диверсійного спорядження історики не знайшли. Ну, будемо вважати, що їх спіонерили смершівці одразу після затримання Тавріна-Шила. Цитуємо далі: “У Великому театрі перед початком урочистостей або в антракті замінувати місце Сталіна в урядовій ложі спеціальною бомбою. Якщо ж це не вдасться, то увійти з ним у близький контакт і застрелити спеціальними набоями з пістолету”. Власне — досить. Напрошується одне-єдине питання: хто тут кого за ідіота має?

Є дещо інша версія — і її справді виклав Шило на першому допиті, протокол якого чомусь не був використаний у подальшому слідстві. Він не відмовлявся від свого кримінального минулого і афер зі зміною прізвищ. Проте до полону він втрапив важкопораненим у непритомному стані. До речі, жахливі шрами на тілі Шила були, але слідчі в Москві, не вдаючись до медичної експертизи, визначили, що це, мовляв, імітація шляхом пластичної операції. Далі, за словами затриманого, він кілька разів тікав із концтаборів, аж доки не наважився з відчаю погодитися служити в Абвері. Виключно з метою дістатися до своїх і про все чесно розповісти. А що — може бути! В історії війни радянської і німецької розвідок аналогічних ситуацій чимало.

І ще одна обставина, яка не знайшла пояснень. Шила і його супутницю не викидали з парашутами. Спеціальний літак німецької розвідки приземлився на радянській території, але чомусь зламався. Екіпаж у складі п’яти чоловік після жорстокого бою з чекістами втрапив у полон. Ну ще б пак! Сто п’ятдесят “гончаків” на п’ять авіаторів. Зазвичай і цей контингент полонених після оперативної розробки спроваджували до таборів. Але в даному випадку весь екіпаж чомусь розстріляли. І то не одразу, а вже після війни. Немає реалістичного пояснення, чому Шило з дружиною чекали на свою долю аж вісім років. Їх розстріляли за рік до смерті Сталіна у 1952-му. Адже останній їхній контакт у радіогрі з Берліном відбувся у квітні 1945-го.

То хто ж кого дурив? Є версія, що це була спланована спільна операція людей з НКВС та розвідки Рейху за плечима своїх безпосередніх вождів. Що ж, це вірогідніше, ніж постать фальшивого майора, котрий тиняється по Великому театру із неправильно одягненими орденами, зі “спеціальною бомбою” в руках і еротично-збуджувальними пігулками в кишені.

В.Н.