Запит на розумну партію

Після двадцяти років політичних експериментів українці вже майже готові чути від партійців правду, але вірити політикам вже не можуть. Це означає, що агітувати нікого не варто. Є запит на розумних людей в політиці, для яких влада не має особливого значення. Справжній успіх політиків нового типу — це вдалі спроби дохідливого тлумачення складних проблем і подій українського життя. Важливо мати справу не з електоратом, а з людьми, які розуміють все, що відбувається в Україні.

Ми втомилися від різноманітних штампів політичного звинувачення. В обіг пущено надто багато політичних страшилок і міцних епітетів для ворогів. Так не повинно бути, адже люди не народжуються ворогами і наші винуватці мають свої аргументи і головне — власний мотив, інтерес в нашій політиці і нашому житті. Політику можна робити набагато спокійніше і з більшим успіхом, якщо замість емоцій вдаватись до зміни позиції супротивника і захисту власного інтересу.

Треба нарешті відділити тих, хто просто партачить українську політику заради збагачення від тих, хто робить політику з переконання чи інтересу. Все повинно мати ясність і просту форму вираження. Замість розмов про національну ідею — слова про те, що насправді хочуть мати і відчувати українці за життя, а не в майбутньому. Потрібно зібрати хоча б мінімальне число громадян, які здатні цілісно аналізувати українське життя, робити діагноз політичній системі, розуміти чужі світові претензії і наміри стосовно України. Їх не так багато як для давньої і розумної української нації.

Потрібен своєрідний народний центр напрацювання очевидних і зрозумілих рішень з усього комплексу життя суспільства. Здавалось би, навіщо таке аматорство, коли існують сотні політологічних і соціологічних центрів, інститутів та різних творчих груп? Їх багато і вони працюють за великі гроші на провідні політичні партії, тому не можуть говорити народові всю правду. Вони продукують те, що не потрібно народові — технології партійної боротьби за владу.

Це не для нас, бо ми не згодні ні за цапову душу марнувати решту життя на допомогу борцям за особисту владу. Нас цікавить лише наш життєвий інтерес і цей інтерес у великій державі Україна мало чим відрізняється в межах території і вікової групи. Тому нашу довіру може одержати лише та партія, яка допоможе об’єднати розумних і активних людей в неформальний центр підготовки народних ініціатив, допоможе зрозуміти ієрархію важливості простих рішень, які будуть запропоновані нації. Нам потрібна така партія, яка не намагатиметься «очолити» громадську ініціативу, але буде підтримувати важливі національні рішення з допомогою партійної організаційної структури.

Передовсім це стосується тих сфер життя нації, яким загрожує світовий інформаційний вплив і які не може захистити держава. Ми не знаємо як позбутись навали публічно нав’язування неприємної для нас інформації, особливо через телебачення. Досі немає громадської структури, яка б знала як і могла забрати геть з телеекранів те, що отруює наше життя, бо іншого телебачення немає.

Для того, щоб вирішувати решту питань власного життя нація мусить знайти спосіб захистись від інформаційного зомбування. Не треба братись за багато справ — для початку треба зайнятись центральними телеканалами і освітою. Якщо ми почнемо не з цього, а будемо збирати міні-майдани проти якогось кодексу чи за мліючого в передчутті влади опозиційного олігарха з косою чи без, нас стовідсотково дуритимуть до смерті, а молодь мріятиме лише про еміграцію. Минулі олігархічні парламентські і президентські вибори нас дечому навчили. Це може зіграти з нами злий жарт — ми не віримо всім і тому не слухатимемо навіть добрих порад , але цього разу вже не буде стовідсоткового по­ділу на «своїх» і чужих. Свої дурні і маразматики вже не матимуть жодних шансів на майбутніх парламентських виборах. Буде запит на розумних політиків.

Володимир Ференц
«Портал Українця»