Влада спалює мости

Арешт екс-прем’єра Юлії Тимошенко був очікуваним. Ще за тиждень до нього Юлія Володимирівна записала трихвилинне звернення до українців. В ньому вона вкотре заявила про те, що не порушувала закон при укладанні газових угод з Росією, і не збирається виїжджати з країни на еміграцію, бо нині Україна перебуває під «найбільшою загрозою» від часів здобуття незалежності.

До честі нині ув’язненої, треба сказати, що вона поступила як справжній харизматичний лідер, від якого очікують на подібну поведінку мільйони прихильників. Вона не розчарувала свій електорат і не проміняла політичний притулок у Європі на камеру у Лук’янівському СІЗО. Це говорить про твердість і цілеспрямованість її поведінки у найближчі роки. Розчарування результатами минулих президентських виборів як і не було. На суді Тимошенко демонструвала наступальну тактику і подекуди переходили дозволені рамки, ображаючи свідків і навіть суддів. Недосвідчений суддя Р.Кирєєв часом не знав, як реагувати на таку поведінку підсудної. Хоч як дивно, але авторитет Тимошенко почав неухильно зростати. Особливо небезпечною для влади стала поведінка екс-прем’єра, коли до процесу стали залучати колишніх і діючих високопосадовців. До речі, жоден з них прямо не свідчив проти Тимошенко і її вина у заключенні газових угод ставала дедалі більш примарною. Докази обвинувачення на цьому тлі не вирізнялися гостротою і яскравістю, були надто загальними, слабо обгрунтованими. Тимошенко постійно володіла ініціативою на суді і це не могло не бентежити закулісних керівників «процесу десятиліття». Випади Тимошенко проти діючого пре­м’єр-міністра Азарова, якого вона назвала «корупціонером» а також — натякала на офірування Миколою Яновичем бізнесу сина, стали грізним попередження для влади. Дедалі частіше стали з’являтися прізвища Фірташа, Бойка, інших діючих міністрів і бізнесменів-фаворитів діючої влади. Скандальне слово «Росукренерго», як шило з мішка, почало виглядати то тут, то там. Почала поступово дезавуальовуватися і фігура екс-президента В.Ющен­ка і його адміністрації.  Процес ставав дедалі цікавішим і для пересічних людей і для експертів. І не лише вітчизняних політологів. Сюжети про нього почали з’являтися на шпальтах зарубіжних газет. У процес поступово почали втягуватися високопосадовці Євроспільноти, які вже відкрито виражають своє незадоволення у зв’язку з арештом експрем’єра України. Бо саме вона, на їх думку, «врятувала Європу» від хаосу 2009 року.

Тимошенко, без сумніву, володіє колосальним компроматом проти багатьох політиків вищого ешалону і її відверті висловлювання в суді могли б стати справжньою інформаційною бомбою для суспільства, яке й так знає немало про темні оборудки української владної, провладної і опозиційної «еліти». Зокрема в одній із записок Юлія прозоро натякала на замовників «самогубств» Кірпи і Кравченка. Чи справді Юлія Володимирівна боїться розправи над собою у камері, чи вона просто використовує момент для піару, невідомо. Але ореол мучениці за віру і правду вже почав візуально оформлюватися над оригінальною зачіскою лідерки БЮТ. Ну, як у нас заведено, до потенційної мучениці за правду почали підтягуватися зморені зморені невизначеністю громадяни.

Реакція суспільства й судової зали на підозрілий судовий процес також не могла тішити владу. Кияни, в основному  негативно поставилися до процесу, вбачаючи у ньому прояв вибірковості українського правосуддя. За те, за що судять Тимошенко, можна судити й десятки діючих урядовців. Чи хтось може заперечить факти неприкритого лобізму, тенденційності у тендерній діяльності, поділі бізнесу на своїх і чужих, вибіркового застосування фінансових перевірок щодо бізнесменів, які підтримують опозицію. Або взяти колосальну корупцію у Верховній Раді, де зовсім недавно грошима, батогами, шантажами збивалася провладна більшість. Оцей би корупційний вузол розмотати! Промовчимо... Варто згадати про розправу над дрібним і середнім бізнесом яку нещодавно вчинила влада і підконтрольні їй силові структури і суди. Людей ув’язнювали на місяці за незначне ушкодження плитки на Майдані у Києві! Подібна вибірковість дедалі більше підриває залишки довіри українців до судів, прокуратури і влади в цілому. Але особливих протестних настроїв серед киян не спостерігалося. Навіть коли екс-прем’єрку вивозили у автозаку із суду мало хто виражав бажання долучитися до протестів. Хоча всі охоче фотографували на мобілки дивні пересування спецназу. Особливо запам’ятався марш-кидок до зубів екіпірованих беркутівців за автозаком і обабіч нього. Шоу вдалося на славу. Глядачі були байдуже задоволені. Міліціянти теж не виявляли особливої жорстокості до мітингувальників і опікувалися лише завданням забезпечити рух автозаку до СІЗО. Хоча без крові не обійшлося. Особисто бачив міліціонера з розбитим обличчя, людей на асфальті перед автозаком, яких мало не понівичили колесами.

Перед Печерським судом на Хрещатику ще до арешту лідерки БЮТ можна було спостерігати два великих мітинга. «Фани» Тимошенко вигідно вирізнялися на тлі сіро-чорної мовчазної маси однотипних осіб, які часом нагадували далекі дев’яності, коли вони в такому самому «прикіді» стояли на цьому ж місці за розкладними столиками з кулькою і трьома стаканчиками. Така «гра» називалася «грою у наперстки». Ну що тут такого, дійсно, люди знайшли собі нову роботу... Бачив студентів біля метро, які гуртувалися до бою «за Юлю!», але виглядало це досиьть штучно. Заказний характер і щирість у цьому процесі легко розпізнаються і на вулиці.

До речі, процеси над високопосадовцями зовсім не новина для Європи. Згадаймо недавні події з директором МВФ Стросс Каном, процес над Жаком Шираком. Сам факт того, що в Україні судова система зацікавилася можливою корупційною складовою поведінки політиків вищого ешалону — уже позитив. Але у нас він деструктивний по суті. Поясню чому.

Є таке поняття, як прецедентне право. Хоча воно формально застосовується лише в деяких країнах (Велика Британія зокрема), але його вплив на юриспруденцію набагато сильніший, ніж це видається. Так от, влада України  започаткувала процеси над високопосадовцями, вона подала приклад для майбутніх урядів, президентів нашої країни. Мовляв, ніхто в цій країні ні від чого не застрахований: ні від суми, ні від тюрьми. Включаючи навіть найвищі фігури. Така позитивна логіка у нас, проте, може бути зні­вельо­вана бажанням використати судову гілку владу з метою усунення політичних конкурентів, що ми і спостерігаємо зараз. В майбутньому, у разі приходу до влади іншої політичної сили цей каральний макогон ще частіше може затанцювати на спинах колишніх-сучасних урядовців. Підозрюю, що з часом ми станемо свідками грандіозних судових процесів над представниками владної еліти, з конфіскаціями, ув’яз­неннями, еміграціями тощо. Адже бажання помститися генетично закладено у людській природі. І ці закони ніякий суд не скасує. Процес, як казав незабутній Михайло Горбачов, уже пішов. Навряд чи сучасним керманичам України можна гарантувати тиху забезпечену ста­рість на Батьківщині... А може у них уже давно достатньо коштів, щоб гарантувати забезпечену старість за кордоном?

Щодо реакції на арешт Тимошенко міжнародної спільноти, то, поміж передбачувано «обурених» європейців, вирізнимо незвичайну реакцію Росії, яка теж «однозначно» засудила арешт Тимошенко. Тут все логічно. Газові угоди 2009 року укладалися в суворих законодавчих рамках, їх схвалили президенти обох країн. В чому кримінал, панове?

Дехто вважає, що суд і арешт Тимошенко — це своєрідний виклик Росії, протест проти агресивної «газової політики» Кремля, яка нині ще й доповнюється частковим ембаргом на українські товари для ринків Росії.

Україна цим судом прозоро натякає Москві, що треба негайно переглядати газові угоді, які кваліфікуються як «зрада інтересів України». Суд над Тимошенко це і осуд політики Путіна, яка, на думку українських владоможців, вочевидь є не досить дружньою, як для «братських» історичних стосунків. Побутує і така думка, що арешт Тимошенко може бути елементом якоїсь більшої комбінації, спланованої антиєвропейською групою з оточення президента В.Януковича, яка орієнтується лише на нашу Північну сусідку. Для них важливо показати Євро­спіль­ноті, що крах демократичних проектів в Україні остаточний і віднині вона вже не братиме за зразок західний устрій, а орієнтуватиметься на державні схеми Росії. Цілком можливо, що президент України допустив таке угрупування до моделювання кризи з Тимошенко. Проте, всім відомо, що Віктор Федорович людина не з лякливого десятка і не дозволить маніпулювати своєю персоною. Але нині про такі складні геополітичні розклади говорити зарано. Чомусь так здається, що Юлія Володимирівна не довго сидітиме в СІЗО у «діда Лук’яна». Опинившись під потрійним пресингом, влада, скоріше за все, піде на компроміси. Але на компроміси вже не йтиме Тимошенко! Її войовничість і непримиренність тільки зростатимуть. Амплуа, в якому вона опинилася волею правлячої партії і її недалекоглядних керівників, буде відпрацьоване лідеркою опозиції наповну. Це вам не білоруські опозиціонери, а Янукович — не Лукашенко. Та й Україна — не Білорусія, і не Росія. Потенційний протестний електорат тут щільно наближається до 50-відсоткового рубежу... Це при тому, що  ще 20 відсотків готові підтримати перші 50 у випадку швидкої перемоги. Інша справа: чи потрібні нашій країні такі потрясіння зараз, коли економіка ледь жевріє?

Проте, для нас важливіша не реакція на події західних держав і Росії. Як показує практика останніх років, ніхто не розбереться у наших справах краще, ніж ми самі. Як ми вирішемо, як все владнаємо — так нас і сприймуть за кордоном. Нині нам доводиться констатувати значне посилення авторитаризму влади в Україні. Що далі, тим зрозумілішим стає план нових керманичів створити у нас щось на кшталт російської моделі державотворення: різними законодавчими маніпуляціями, відвертим тиском силових структур на лідерів опозиції, арештом головної опозиційної фігури, з часом маргіналізувати опозицію — зробити її кумедною, оперетковою, шароварною... Тобто такою, що апріорі не може користуватися довірою більшої частини громадян України. Зробити з Юлії Тимошенко опереткову фігуру не вийшло, маргіналізувати її партію, яка міцно тримається на межі понад 11 відсотків популярності, теж не вдалося, попри «погром» на місцевих виборах. Останнім часом рейтинг БЮТу і її лідерки навіть неухильно поповз угору. Можливо, саме тому і було прийнято рішення про арешт? Нічого дивного в такій тактиці немає. Вона розрахована на примітивне залякування неблагодійного електорату. Щедре фінансування прокуратури, яке залежить від кількості відкритих на опозиціонерів «справ», тенденційність і керованість судів, які штампують лише потрібні владі рішення, підсилення державних силових органів і при цьому демонстративне закриття очей на численні факти брутальної поведінки силовиків і суддів стосовно мітингувальників. Все це робиться з метою повністю убезпечити владу від протестуючої активності людей. Якби таке відбувалося в час стрімкого підйому виробництва, солідних зарплат, великого вибору робочих місць, зрештою, в процесі започаткування великих позитивних економічних реформ, то багатьом можна було б затулити рота кляпом авторитаризму, і українці б стерпіли. Не раз таке було... Але, коли подібні речі відбуваються на тлі глибокої економічної кризи, це стає схожим на самогубство.

Те, що влада зробила подарунок для Юлії Тимошенко у вигляді арешту, говорять багато політологів. Цим самим створено не лише ореол мучеництва над опозиційною лідеркою. Акт мав організаційний вислід.

Це — гуртування навколо особи Тимошенко опозиційних лідерів, що становить основну загрозу для влади в майбутньому. Адже добре відомо, що якщо вся права і центристська опозиція об’єд­нається, то у ліво-олігархічного табору шансів на перемогу не буде. Уже зараз створено «Комітет опору диктатурі», в який увійшли «Європейська Партія» Катеринчука, «ПЗВ» Кармазіна, Народна Самооборона Луценка, «Батьківщина», ГП Гриценка, «ФЗ» Яценюка, НУНС, «За Україну!» Кириленка, «РіП». До процесу уже долучилася «Свобода» з її іміджом непримиренності і численними, інколи неврі­вноваженими, молодими прихильниками. Навіть завжди стри­маний Яценюк (його називали навіть «проектом ПР») заявив: «Демократія завершилася. Влада стала режимом. Сьогодні режим розпочав війну з народом, зухвало арештувавши одного з лідерів опозиції. Ще ніхто і ніколи у світовій історії не вигравав війну з власним народом». Перервав тренування навіть Віталій Кличко, який теж вирішив долучитися до порятунку демократії в Україні.

 Розвиток ситуації навколо процесу в справі Юлії Тимошенко може мати негативні наслідки для відносин України з Євросоюзом. Напевне, буде затримка з наданням чергового кредиту МВФ, про що вже заявила Королевська. В цілому арешт українського екс-прем’єра Юлії Тимошенко викликав досить різку міжнародну реакцію. Європейський Союз, США, Канада, Німеччина,  інші країни побачили у процесах проти членів колишнього уряду України ознаки політично вмотивованої юстиції. Представник держдепартаменту США Марк Тонер уже вимагає негайного звільнення Юлії Тимошенко. Провідними зарубіжними каналами без кінця демонструють кадри суда над Тимошенко, заключення її під варту, «забіг» сотень беркутівців Хрещатиком, журналісти беруть інтерв’ю у перехожих, які майже в один голос заявляють про «підтримку арештованої». За такого потужного міжнародного пресингу українська влада, думається, стане більш врівноваженою у подальших діях.

Нині на Хрещатику знову вирують пристрасті. Опозиційні депутати розгорнули тут намети з табличками «Виїздна приймальня депутата». Люди юрмляться біля підворотні суду. Байдужі до всього просто фотографуються на тлі натовпу. Життя вирує, ми знову стали цікавими для світу...

Незрозуміло тільки одне: навіщо ці потрясіння для діючої влади, навіщо городити  проблеми у без того проблемному середовищі, де люди і без цих політичних потрясінь змучені небувалим зниженням рівня життя, галопуючими цінами на комунальні послуги, роздратовані невиконаними обіцянками політиків, відсутністю позитивних для наших гаманців реформ?

Якби сучасні очільники України мали стратегічне мислення, то  вони продовжували уже започатковану непоказну боротьбу з корупціонерами з усіх політичних таборів, а не йшли на поводу у власних комплексів. Маю на увазі невгамовне бажання помститися за приниження Майданом-2004...

Андрій ГУСЄВ, оглядач
«Персоналу Плюс»