Щасливе суспільство — не утопія

Що людині потрібно для щастя? Відповідь на це питання є відповіддю на те, що треба робити, щоб досягнення щастя стало можливим. Це питання було ключовим в рішеннях соціальних проблем. Існує різноманіт­ність розумінь, які є втілені в філософськi чи релігійні структури, від­творені політичними чи економічними системами. 

Спершу важливо зрозуміти психологію людського щастя. На чому вона базується? Які умови життя людині потрібні для досягнення персонального щастя? 

Почнемо з загального допущення, що досягнення персонального щастя людини обумовлене специфічними умовами її життя, які, по-перше, створює держава і на які, по-друге, створюють людські спільноти оточуючі людину.

Умови, які створюються державою, — це є забезпечення персональних прав людини, серед яких най­більш важливими є право на власне життя і право на власність.

Умови, які створюються людськими спільнотами, — це є духовні і культурні надбання народу, до якого людина належить, які створюють Національний Спосіб Життя.

Держава є єдиною структурою суспільної системи, якій легально, по закону, дано право використовувати силу проти людей. Ми не маємо жодної структури, яка стоїть над державою і здатна її контролювати, окрім самої держави, її власної структури, яка може контролюватися населенням, виборцями. Сучасні, навіть демократичні, держави є машинами легального насильства. Засновники США написали конституцію і закони, за якими свавілля держави мало бути «приборканим» і людина мала отримати свободу для пошуків власного щастя. Треба сказати, що деякий час це працювало. Америка була першою країною світу, де люди мали свободу, що привело до високого рівня продуктивності і добробуту. Ця мрія збувалася не для всіх, але багатьох.  Нині американці втратили контроль над своєю державою, і вона почала контролювати населення, його життя, життя кожної окремої людини. Загублена свобода почала негативно впливати на можливості пошуків особистого щастя, бо держава почала вирішувати за людей, яким їх особисте життя повинно бути.

В той же час, держава також є ключовим елементом в створенні сприятливих умов для щасливого життя, і без неї неможливо обійтись, вона потрібна для існування будь-якої нації.

Один погляд пропонує віддати державі якомога більше можливостей вмішуватися в персональне життя людини і регулювати її життя, пропонуючи життєво важливі послуги, як освіта, медицина, пенсія. Прихильники цього розуміння ролі держави вважають, що треба тільки створити «розумну» струкруру держави, яка буде працювати «для людей». Ми вже чули про такі «розумні структури» багато раз. Кожна із них вважає, що вона найкраща, треба тільки дати їй більше влади тощо.

Другий погляд пропонує зовсім інше. Залишити за індивідуальною людиною відповідальність за пошуки і створення власного щастя, а державі віддати тільки функції захисту людини в її пошуках. Обмежити державу до тих функцій, які ніхто, окрім держави виконувати не може, як наприклад, тримати армію, поліцію, суди, національне представництво. Всі інші функції залишити вільному ринку, включаючи такі функції, як освіта, медицина, пенсія, і все економічне життя країни. Це не значить, що держава не буде мати ніякої сили чи впливу на «недержавні» сфери активності, бо вона буде тримати регулюючі і законодавчі органи влади, через які її вплив на всі сфери життя країни буде значимим, помітним і потрібним.

На нашу думку, другий погляд є кращим, бо він дає людині більш сприятливі умови життя, які базуються на ВОЛІ і ПРАВАХ людини, гарантовані і захищені державою.

Найбільш фундаментальним правом людини є право на власне життя. Це є право людини жити життям, яке вона хоче, і як вона хоче, без обмежень чи перешкод. Це право має бути законом кожної країни, і держава, як правова сила, має захищати його. 

Людство тисячоліття живе в державних системах, основна функція яких — примусова підкора населення волі держави, де існує розуміння і згода, що воля людини має бути підпорядкована волі держави. Це розуміння і згода — є рабське мислення. В світі зараз немає ні однієї держави, де людина є повністю вільною! Найбільш вільними напевно є США і деякі країни Європи. Але  в США вже обмежують особисту свободу людини, диктують її персональну поведінку, примушують платити небажані податки...

Людина має право володіти продуктами чи результатами своєї праці. Це фундаментальне право людини не повинно порушуватися ні під яким приводом.

Те, що створено людиною, належить тільки їй і нікому більше. Це є фундаментальний принцип справедливості. Тут знову, найбільший грабіжник створеного людиною є держава. Вона, маючи узаконене право використовувати силу, грабує своїх людей податками, різного роду оплатами, штрафами, і т.д. Держава забирає собі те, що їй не належить, аргументуючи тим, що вона це робить для створення умов щасливого життя людей. Насправді, держава насильно забирає у одних, щоб дати іншим, без дозволу перших, або просто розбазарити, а то і кримінально присвоїти.

Звичайно, що державі потрібні кошти для підтримування своїх функцій, але це не значить що для цього держава повинна відбирати! Підтримання держави повинно мати справедливу основу. Є інші шляхи фінансування державного апарату, без державного насильства. Вони виходять з принципу оплати за «роботу», яку держава виконує. За функції держави, як-то підтримання законів і порядку, треба платити. Хто користується законодавчими функціями в першу чергу? Це підприємці, корпорації, які заключають контракти, мають виробництво, що потребує державних гарантій, державних регулюючих інструментів. Їм потрібні функції держави, вони їм корисні, а значить мають коштувати грошей. Невеликий податок для підтримання армії і поліції також потрібен. Він буде незначним в системі обмеженого державного аппарату. Це буде податок на прибуток корпорацій, а не на зарплату робітників. Більшість людей не будуть платити нічого, ніякого податку, тобто будуть мати повну влас­ність на результати своєї праці. Свій заробіток люди будуть використовувати на оплату послуг, товарів, їжі. По потребі, люди будуть платити і державі, за її послуги, як то суди, легальну документацію, оформлення риночних операцій тощо. Звичайно, що люди захочуть платити тільки за послуги і товари, які їм потрібні. Спосіб контролювання державних функцій оплатою за те, що потрібно і не «розтратою» на те, що не потрібно, буде найбільш ефективним.

В США податок на зарплату не існував до 1862 року. Податок був введений, як «тимчасовий» для підтримки громадянської війни. І він ніколи не був відмінений. А в 1913 році його зробили законом. Багато людей вважає, що податок на зарплату був початком занепаду Американської свободи і прав людини...

Україна зараз має дуже великий і нездоровий державний апарат, яким вона вмішується в справи, в які вона не повинна вмішуватися. Невеликий державний апарат буде ефективним і дешевим. Більшість теперішніх державних функцій повинна бути в приватних руках. Більшість міністерств, які контролюють певні сфери уже давно є анахронізмом. Якщо тисячі бюрократів звільнять, то у наших кишенях залишаться міль­йони гривень, що буде стимулом для економіки. Державі треба залишити тільки суди, тюрьми, поліцію, армію і міжнародне представництво. Нічого більше від держави не потрібно вільній людині. Все інше буде зроблено краще, швидше, дешевше приватною активністю, яка нині в Україні спеціально придушується державними репресіями.

Результатом повного права на результати своєї праці, яке коротко можна назвати «правом власності» буде більш справедлива держава, яка не грабує населення, а навпаки, старається виконувати волю людей, які не тільки голосують на виборах, але є також клієнтом держави, замовником державних послуг.

Повне право на власність результатів своєї праці змінить також і саму людину. Зробить її більш відповідальною за свої дії.

Людина прагне свободи дії в своєму житті і хоче володіти тим, що вона створила. Ці бажання повинні гарантуватися державою, правами на Власне Життя і Власність. Це є особисті, індивідуальні свободи людини. В той же час людина не може і не хоче жити одна. Вона потребує людського оточення, яке можна описати різними рівнями людських спільнот, серед яких є: сім’я, рідня, нація, людство.

Для здорового способу життя людини усі рівні людських спільнот конче потрібні. Найбільш важливим рівнем є рівень нації, тому що він відіграє в розвитку людини найважливішу функцію. Він є тим джерелом, з якого людина отримує свою культуру, цивіль­ність, з якого вона все життя черпає своє натхнення, духовну підтримку, який тримає звязок поколінь, історію, мову, стабільність життя. Всі митці, письменники, композитори, вчені, завжди мали національний початок, без якого творчісь, напевно, взагалі неможлива. Надбання національної культури створює духовний світ людини, формує її поведінку, її відношення до інших. Наприклад, маючи свободу дії, яка дає право на власне життя і власність, людина не буде творити зло своїй сім’ї, роду, нації, людству, бо в цьому немає потреби, і цим можна тільки зруйнувати своє власне життя. Вільна людина, на відміну від поневоленої, стає скоріше людиною моральною. Основними причинами зла і злочинної поведінки є насильство над волею людини, обмеження її прав, гідності. Державна структура багато в чому винна в створенні кримінальної активності, з якою вона бореться способом ще більшого насильства.

В світі живе біля 63-х мільйонів українців. Із них 47 мільйонів живе в Україні, і 14 мільйонів поза її межами. Ця пропорція постійно збіль­шу­ється в напрямку тих, які живуть поза межами України. Чи значить це, що ті, які живуть поза межами України уже більше не українці? Звичайно ні. Українці Діаспори мають свою своєрід­ність, яку накладає оточення, іноземна мова, поступове змішування з іншими націями, але в більшості своїй, вони продовжують бути українцями, яким потрібна Україна!

Не тільки українці, а всі нації світу все більше і більше розпорошуються глобально. Будь-яка країна Європи має частину своєї нації, яка проживає поза межами простору держави. Останні десятиліття, в зв’язку з розвитком інтернету і інших технологій звязку, люди однієї нації почали об’єд­нуватися в глобальні «етно-мережі». Якість таких об’єднань постійно покращується. Цьому допомагає розвиток технологій і поверненням людей до національних початків життя.

Цю особливість сучасного розвитку нації — її глобальні об’єднання за ознаками національних культур, треба мати на увазі, коли розглядаємо структуру майбутньої держави.

Теперішня Україна є духовно хвора. Її люди не мають духовної єдності ні на Україні, ні поза її межами. Eкономічні чи політичні заходи не врятують Україну, якщо вона не відродиться духовно! Знаходження шляху духовного відродження — це знаходження від­по­віді для побудови держави.

Україна несе багатовікову спадщину поневоленого народу, його рабську ментальність. Цей спадок туманить розум. Немає світобачення, яке формується національною традицією. Колоніальний спадок засмітив нашу прадавню мову, яка є духовним кодом нації. Втратився національний спосіб життя, власна культурна спадщина. Не напрацьовано достатньо національних мистецьких творів, книжок, картин, скульптур, досліджень, монументів, які створюють «критичну масу» незалежної культури і надзвичайно важливі для виховання нового покоління, національної гордості. Забута історія, міфологія, традиції, обряди, національні символи.

Існування в одній країні різних релігійних Церков не допомагає відродженню духовної єдності. Найбільші Церкви є християнські, і вони проповідують інтернаціональну ідеологію. Ця ціль є важливіша для церкви за духовну єдність Української нації. Власне, духовна єдність нації навіть не входить до цілей християнської церкви і суперечить її доктрині. Інтернаціоналізм християнської Церкви, який є надбанням її початкової структури, яка була створена для інтернаціональних імперій Риму, Візантії, Росії, заважає їй проповідувати дійсно християнське (Христове) вчення.

Від інтернаціоналізації ідеологій, чи релігій загинули Рим, Візантія, СРСР. Люди по своїй природі не хочуть єднатися в світові системи, а хочуть жити по-сімейному в національній державі, із своєю національною вірою, яка відтворує власне духовне надбання народу.

Для порівняння, приведемо причини стабільності і довгого існування народів чи культур. 1. Спосіб життя народу, який базувався на власній духовній доктрині, або вірі. Духовна єдність нації давала силу переборювати труднощі, і бажання творити власне щасливе життя. Суспільства з духовною єдністю поколінь мали спільність свідомості, світобачення, яку створювала мова, обряди, спосіб під­тримання порядку, оборони, будівництва, власні науки, власні культурні надбання нації. 2. Розумне використання природних ресурсів. 3. Соціальна структура, яка базована на гармонії владної, духовної, військової і робітничої частин нації. В такій системі персональна відповідальність гарантована, тому що вона є природною для людини.

Зверніть увагу, що спосіб життя, який пропонується інтернаціональними ідеологіями не приживається серед людей бо суперечить природнім законам життя людських спільнот — сім’я, родина, нація. Ідеологія інтернаціоналізму провалилася в Радянському Союзі, і провалюється в США та Європі. Вона колись так само провалилась в Християнські Європі, тому що воно розкололось на Протестантизм (з багатьма фрагментами), Православну Церкву (з багатьма фрагментами), і багато, багато інших церков. Тут є та сама проблема — відсутність концентрації на національній культурі, без якої, як історія показує, людина не хоче існувати, тому що без неї досягнення щастя стає неможливим.

Важливо також зрозуміти, що «духовна сила нації» породжується її духовною єдністю, або Єдиною Національною Вірою. Віра і релігія не завжди одне і те ж, але взаємозвязані. Без єдиної національної віри сильною нація бути не може. Наприклад, причиною протестанства якраз і було бажання країн створити національні віри і церкви, — лютеранство для німців, англіканська церква — для британців, тощо. Сучасний католицизм також є інтернаціональним. Велика кількість релігійних об’єднань США заважає духовному об’єднанню людей і ослаблює країну, хоча свобода віросповідування має позитивну сторону, як одне із прав людини. Сильною є не та держава, яка має сильну армію, економіку, багато державних послуг і велику казну, яка все контролює, включаючи поведінку своїх громадян, а сильною є держава, яка має Об’єднану Духовну Силу Народу, де людина є вільною і її права захищені.

Існуючі нині політичні проекти вже набили оскомину тісними зв’язками з олігархами, вони спрямовані на вирішення бізнесових проблем через доступ до формування бюджету і поділу прибутку.

Україні потрібна не лише нова політична сила, а й духовна єдність. Тому першою реформою має бути створення Української Національної Церкви, яка буде зацікавлена в національній духовній єдності. Об’єднання існуючих церков має бути зроблене за прямої участі держави. Це буде державне примушення церкв служити своєму народу і зупинить їх нескінченні сварки, які породжені інтернаціональною церковною політикою.

Після створення Національної Української Церкви почнеться духовне відродження народу в напрямку духовної єдності. Коли Церква стане національною по суті, а не по назві, вона відродить наші національні традиції і обряди і знайде шляхи приваблення людей до духовного національного життя. У Нової Церкви звільняться руки від занять міжусобною церковною війною для занять духовним життям людей України.

Наступною реформою, яка може бути зроблена майже одночасно з реформою церкви, буде реформа державної структури. Нова конституція буде базуватися на підкоренню волі держави волі народу. Держава буде мати тільки базові функції: поліція, армія, суди. Всі інші функції будуть передані в приватні руки. Наприклад, пенсійний фонд можна буде передати в три нових приватних фонди, між якими люди можуть вільно вибирати, які будуть створені і будуть діяти по закону держави.

Контролювання корупції і інших проблем держави буде базуватися на принципах збалансованої влади, вільної преси, багатопартійної системи, які працюють дуже добре. Вони перестають працювати, коли баланс влади порушується, і вплив виборців на державу зменшується. За цим треба уважно стежити і конституційно контролювати.  Збільшення впливу держави США на різні економічні функції і послуги, як освіта, медицина, пенсія, виробництво, зробили громадян залежними від держави, що привело до втрати їх впливу на державу — вона стала безконтрольною. Тому обмеження функцій держави тільки базовими функціями є надзвичайно важливим контролюючим елементом.

В новому суспільстві, де буде відроджуватись духовна єдність нації, як всередині України, так і поза її межами, запанує свобода і права громадянина, почне формуватися нова людина і її спільноти. В межах України цей процес буде йти в напрямку створення способу життя подібного до життя українського села. Це трапиться тому, що людей потягне до життя на природ. Більшість буде жити в нових спільнотах, але працювати в високотехнологічних структурах, які в більшості матимуть глобальний характер. Така праця не заважатиме національному спілкуванню.

Нове Село не є утопія, а тенденція сучасного розвитку багатьох розвинених країн. Мова йде не про «міста-спальні», а зовсім новий тип забудов, який від­творює стиль життя маленьких поселень, на зразок минулого, з усіма послугами але з можливістю жити життям, яке не має проблем сучасного міста. Перевага України в цьому напрямку розвитку буде її тісніша духовна єдність людей. В інших країнах така єдність слабка або відсутня, особливо серед інтернаціональних країн. 

Описане, не є фантазією чи утопією. Сказане, є логічним, реальним шляхом державних перетворень, які мають фундаментальну теоретичну основу, досвід і приклади історії. Шлях до створення нового суспільства може йти через уже існуючі державні структури України, які є поки що досить демократичними. Перехід буде поступовим, але швидким, мирним, але напруженим. Він має базуватися на підтримці народу і легальному виборному процесі. Після реформ перехід буде принциповим, відмінним своєю ясністю цілі і якістю моральної суті змін.

Вільнодум.
ПЕРЕХІД-IV