Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

США ПРОТИ ЄВРАЗІЙСЬКОГО СОЮЗУ

В.Путін у 2007 р. в Мюнхені заявив: «Для сучасного світу однополярна модель не лише неприйнятна, але і взагалі неможлива. Сама модель є непрацюючою, оскільки в її основі немає і не може бути моральної бази сучасної цивілізації. В той же час усе, що відбувається сьогодні у світі — це наслідок спроб впровадження саме цієї концепції у світові справи — концепції однополярного світу. А який результат? Односторонні, нелегітимні часто дії не розв’язали жодної проблеми. Більше того, вони стали генератором нових людських трагедій і вогнищ напруженості.. Сьогодні ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування сили в міжнародних справах. Стає неможливим політичне вирішення проблем. Ми бачимо усю більшу зневагу засадничими принципами міжнародного права. Більш того — окремі норми, так, по суті — мало не уся система права однієї держави, передусім, звичайно, Сполучених Штатів, переступила свої національні межі в усіх сферах: і в економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері нав’язується іншим державам». Це твердження в цілому актуальне і донині. Мільярди людей стали свідками жорстокої розправи  над Муаммаром Каддафі. Віднині будь-який режим будь-якої країни, що не має достатніх сил і засобів подолати внутрішнє протистояння може бути приречений на військове вторгнення НАТО.  «Арабський сценарій» можливий і на теренах СНД. Не можна ж серйозно стверджувати, що Карімов аб Бердимухамедов демократичніше розірваного Каддафі. Чи не тому сьогодні на наших очах відбувається активне стикування інтересів Вашингтона з Ташкентом і Ашгабадом? В день розправи над Каддафі державний секретар США Хіларі клінтон знаходилася в Узбекистані...

У травні 2004 року, за три роки до Мюнхенської промови президента Путіна, перший заступник міністра закордонних справ Росії В’ячеслав Трубніков заявив, що, незважаючи на раніше досягнуті домовленості, американці не підуть з Середньої Азії і Закавказзя після завершення антиталібської операції. «Американська присутність на просторі колишнього СРСР за останні роки виросла здорово. Це не лише Закавказзя, але і Центральна Азія. Тут багато що залежатиме від того, як ми вибудовуватимемо стосунки з країнами СНД. Чи повинні ми вступати в конфронтацію, або, навпаки, піднімати руки, або взагалі дивитися на присутність США нейтрально?.. Все-таки це сфера наших життєвих інтересів. Це наш пріоритет, і, звичайно, присутність позарегіональних держав тут нас радувати не може. Є межа. Є домовленості з нами, навіщо вони туди прийшли», — заявив Трубніков.

У серпні 2003 року, кажучи про присутність американських сил в Середній Азії і на Кавказі, посол Ірану в Росії Голам-Реза Шафеї на зустрічі з Трубніковим заявив: «їх мета полягає в русі з півдня на північ». Держсекретар США Хіларі Клінтон 21 жовтня 2011 року під час візиту в Ташкент заявила: «Попри те, що у Росії в Центральній Азії є свої інтереси, і у США тут є свої інтереси. Ми виступаємо за реформи в країнах регіону з тим, щоб економіка цих країн могла розвиватися і інтегруватися». Вашингтон вже давно і не приховує, що його присутність в регіоні пов’язана не лише і, можна сказати, не стільки із завданнями в Афганістані, скільки з інтеграцією середньоазіатських економік, а так само як і їх енергетичного і транспортного потенціалу.

3 жовтня 2011 року, прем’єр-міністр Росії Володимир Путін в статті «Новий інтеграційний проект для Євразії — майбутнє, яке народжується сьогодні» змалював контури зовнішньополітичної стратегії свого можливого президентства. У основі статті — ініціатива створення нової моделі «потужного наднаціонального об’єд­нання, здатного стати одним з полюсів сучасного світу» — Євразійського Союзу. «Складання природних ресурсів, капіталів, сильного людського потенціалу дозволить Євразійському союзу бути конкурентоздатним в індустріальній і технологічній гонці, в змаганні за інвесторів, за створення нових робочих місць і передових виробництв. І разом з іншими ключовими гравцями і регіональними структурами — такими як ЄС, США, Китай — забезпечувати стійкість глобального розвитку», вважає Путін.

Зовнішня модернізація Росії — закономірна. «Перезавантаження» стосунків між США і Росією не зупинило процес небезпечної деформації системи міжнародних відносин. Очевидно, протиотрутою від «однополярності» може служити тільки багатополярність — створення інших, альтернативних полюсів. Так же очевидно, що альтернативність нового полюса буде забезпечена тільки у тому випадку, якщо його сукупний потенціал буде порівнянний з ресурсами діючого монополіста — США.

18 жовтня 2011 року в Санкт-Петербурзі був під­писаний Договір про зону вільної торгівлі СНД, робота над яким йшла 10 років. Угоду підписали усі країни СНД за винятком Азербайджану, Узбекистану і Туркменістану. Це три ключові країни Середньої Азії і Кавказу, економіки яких взялися розвивати і інтегрувати США вже сьогодні. Поточний рівень і інтенсивність політичного діалогу між Вашингтоном, Ашгабадом і Ташкентом дозволяє американцям розраховувати на успіх.

10 жовтня 2011 року делегація США в НАТО підтримала програми членства в Альянсі Грузії (Mеmbership Action Plan). «Розширення НАТО не представляє загрози для якої-небудь країни: навпроти, посилює безпеку і стабільність в усьому євроатлантичному ареалі», — заявив керівник американської делегації в Альянсі Майк Тернер. Повертаючи в повістку одне з найбільш гострих питань американо-російської повістки — безпека на Кавказі — США фактично сигналізували Путіну про завершення «перезавантаження» у той момент, коли він оголосив про намір знову очолити країну. Як і прогнозувалося, зроблено це було спеціально в очікуванні майбутніх президентських виборів в Росії і безпосередньо обрання Путіна.

Міністр закордонних справ Грузії Г.Вашадзе 19 жовтня заявив, що Грузія відкидає будь-які союзи з Росією. «Що стосується так званого єдиного Митного простору, або Євразійського союзу, або будь-якої іншої організації, що створюється під егідою Росії, Грузія ніякого бажання, тим більше ніяких планів приєднання до цих організацій не має», — підкреслив Вашадзе.

МЗС Туркменії 19 жовтня, день в день з Вашадзе, виступив з безпрецедентно жорсткою заявою на адресу Росії. Ашгабад твердо наполіг на своєму рішенні односторонньо, не рахуючись з думкою інших каспійських держав і особливо Росії, будувати газогін по дну Каспійського моря у бік Азербайджану, Грузії і Туреччини (у рамках інтеграційних планів США). Протилежну точку зору МЗС Росії туркменська влада назвала «неадекватною». Насправді, проект Транскаспійського газопроводу —  прямий випад проти інтересів Росії, оскільки його учасники прекрасно розуміють, що ігнорують інтереси Москви в Каспійському регіоні. Представник ЄС в Азербайджані закликає Росію не піднімати ажіотаж.

«Північна мережа» постачань військових вантажів в Афганістан претендує на нову функцію — постачань середньоазіатських вуглеводнів в зворотному західному напрямі. При цьому побудована військова інфраструктура буде покликана забезпечувати безпеку комунікацій. Можливості доступу Росії до «Південного енергетичного коридору» на найуразливішому кавказькому відрізку планується виключити членством Грузії в НАТО. Тим самим буде зумовлений і атлантичний курс Вірменії. Паралельно США планують наростити постійне військове базування в країнах Середньої Азії, використовуючи аргумент про обов’язковий хаос в регіоні після їх можливого відходу з Афганістану.  При цьому президенту Узбекистану І.Карімову спеціальним представником США по Афганістану і Пакистану М.Грос­сманом пропонується розглянути питання про доцільність участі узбецької сторони в ОДКБ.

Чи може відбутися Євразійський союз в умовах активної присутності в зовнішньому і внутрішньому політичному суверенітеті країн-учасниць третього гравця — США? Чи може проектований Путіним «новий полюс» стати  впливовим? Яким чином виробити «складання природних ресурсів, капіталів, сильного людського потенціалу» країн регіонів Середньої Азії і Кавказу, якщо ці ресурси, капітал і потенціал не є віднині суверенними?

Аналізуючи перспективи Євразійського союзу, росій­ські експерти вважають, що інтеграція на пострадянському просторі можлива тільки в умовах «ключової ролі» Росії. Так, зокрема, вважає керівник проекту «Центральна Євразія» В.Парамонов. «І історично, і геополітично, і геоекономічно, та і концептуально-ідеологічно ключова роль в розвитку інтеграції на пострадянському просторі повинна належати саме Росії», — заявив експерт на обговореннях, присвячених путінській ініціативі. При цьому він же констатує, що «широкого експертного обговорення цієї теми досі не спостерігалося як в самій Росії, так і в інших пострадянських країнах». Чому ж так відбувається? Може через те, що в цих країнах перестали відчувати «ключову роль» Росії?

Директор Інституту проблем глобалізації РФ М.Делягін звужує коло можливих партнерів Росії по євра­зійській інтеграції: «Росія з суто економічних причин не може нормально існувати, — не кажучи вже про розвиток, — без України, Казахстану і Білорусії. Ми все ще утворюємо єдиний господарський організм, який, будучи розрубаним на шматки, продовжує помирати. Євразійська інтеграція для Росії — в першу чергу відновлення єдності цього організму, у тому числі і із залученням інших, менш значущих, але все одно корисних держав». Тим самим експерт сходу залишає Закавказзя за межами Євразійського союзу, а в розряд «менш значущих, але все одно корисних держав» вносить чотири з п’яти середньоазіатських країни з сукупним населенням, що удвічі перевищує населення Казахстану.

А яка ситуація в Казахстані? Відомий казахстанський фахівець з Китаю К.Сироєжкін бачить інші інтеграційні тенденції. За його словами, Китай напевно спробує поставити перед державами регіону дилему вибору між його «інвестиційними можливостями» і «імперськими амбіціями» Росії (це коли будь-яка інтеграція повинна відбуватися при «ключовій ролі» РФ). Відповідаючи на питання про перетворення Казахстану на сировинний придаток КНР, фахівець заявив: «В цій тезі є велика частка правди. Зростаючий внутрішній попит в КНР на практично усю групу сировинних товарів закріплює перетворення Середньої Азії і Казахстану на сировинний придаток не лише європейської, але і китайської економіки». Експерт впевнений, що «Китай прагнутиме робити переважно те, що відповідало б його інтересам, а ці інтереси на певному етапі можуть вступити у відкритий кон­флікт з інтересами і стратегією Росії». На його думку, «на сьогодні, незважаючи на існуючі на ментальному рівні побоювання з приводу «китайської експансії», не лише політичною елітою, але і населенням держав Середньої Азії, Китай розглядається як цілком гідна альтернатива Росії». В той же час, якщо говорити про загрози іноземної присутності в нафтогазовому секторі Казахстану, то Китай в цьому списку займає далеко не перші позиції. Наприклад, частка тільки двох найбільших в Казахстані газо- і нафтовидобувних компаній, що належать головним чином західним інвесторам, — СП ТОО «Тенгізшевройл» і Karacha­ganak Petroleum Operating B. V., — по видобутку нафти в 2010 році складала 46,81%, а по видобутку газу — 76,52%.

В інтерв’ю російським телеканалам 18 жовтня Володимир Путін повернувся до питання про глобальну конкуренцію: «...у сучасному світі, як би не були привабливі мінеральні ресурси Східного Сибіру і Далекого Сходу, все-таки головна боротьба йде не за них. Головна боротьба йде за світове лідерство, і тут ми з Китаєм сперечатися не збираємося. Тут у Китая інші конкуренти. Ось нехай вони між собою і розбираються.». Проте проблема полягає в тому, що один з головних регіонів боротьби США і Китаю якраз і є тим тілом, яке, в баченні Путіна, повинне сформувати Євразійський союз. Мабуть, тільки в Таджикистані ця боротьба проходить при зовнішньому арбітрові — Ірані, військовий контингент якого взяв участь в параді на честь 20-річчя таджицької незалежності в Душанбе. У інших країнах Росія не лише пасивно спостерігає за жорстокою боротьбою за ресурси між Китаєм і США, але і планомірно відмовляється від своєї долі доступу до їх розподілу. За I квартал 2011-го в РФ з Туркменії поставлено 2,7 млрд. кубометрів. Це удвічі менше колишніх квартальних постачань.

Прив’язка сировинного потенціалу «менш значущих, але корисних держав» Середньої Азії до Закавказзі повністю змінить баланс сил в Євразії, створить нову реальність для «важливого» Казахстану, який досі так не відреагував на намір Туркменії, Азербайджану і ЄС прокласти трубу по дну Каспію. Може Астана не проти приєднання до «Південного коридору»? Нові можливості відкриються і для «важливої» України, яка ніколи не приховувала інтересу до грузинського транзитного напряму і навіть народила проект «Білий потік», по якому хотіла б отримувати туркменський газ в обхід російської території. Що стосується Білорусії, то невідомо яку ціну запросить Лукашенко за участь в черговому інтеграційному проекті Москви, бо питань вистачає і з «Союзною державою».

Євразійський союз, якщо він в реальності претендує на те, щоб збалансувати світову політичну систему, не може бути здійснений Росією, якщо не буде підтриманий Китаєм в Середній Азії та Іраном на Кавказі. Тільки у співпраці ці три країни, об’єднані єдиною ідеєю недопущення позарегіональних сил (США), в зону своїх життєвих інтересів здатні створити умови для  політичної і економічної інтеграції. Активна присутність США в цьому регіоні позбавляють ідею Євразійського союзу політичного каркасу.

За матеріалами REGNUM

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com