Архіви підтверджують: ми не одні у всесвіті

(Початок у попередньому числі газети)

Від Середньовіччя і до наших днів

У староруських літописних і фольклорних джерелах зустрічаються описи незвичайних небесних явищ і унікальних подій, що спостерігалися тодішніми мешканцями Київської Русі. Ці описи мають цілу низку загальних рис, які неможливо пояснити, якщо розглядати що сталося тільки як звичайні атмосферні або космічні явища.

Літописець Нестор оповідає про  ціле нашестя незвичайних  прибульців, що сталося в 1092 році: «Предивное диво з’явилося в Полоцьку... Вночі стояв тупіт,  щось стогнало на вулиці, нишпорили біси, як люди. Якщо хто виходив з будинку, негайно невидимо уражений бував бісами  виразкою і від того помирав. Потім почали і вдень являтися на конях, а не було видно самих, але видні були коней копита... І було знамення в небі — точно круг  посеред неба превеликий». Тут особливо слід зазначити, що  про  появу  «небесної кінноти»  на  вулицях міст древні  хроніки згадують  не одного разу причому хроніки ці ніяк між собою не пов’язані. Так, оголошувалася  «небесна кіннота» в Єрусалимі  при  сирійському царі Антіоху IV Єпіфані (171-63 рр. до н.е.), а також при римських імператорах Нероні (I століття н.е.) і Юстиніані Великому (527-565 рр. н.е.).

Цікава деталь: усі ці явища супроводило знамення — «лампадка в небі», «коло посеред неба». Вам це не нагадує сучасні явища в небі:  вогняні «кулі», «диски», «тарілки», словом все те, що сьогодні ми називаємо абревіатурою «НЛО»?

У свою чергу, в Іпатьєвському літописі XII століття говориться:  «Було знамення за річкою Дніпро,  недалеко від  Києва: летів в небі ніби круг вогняний і змінював напрям.., а було це вдень». В.Велінбахов наводить  подробиці  цього  інциденту: «В 1144 році було знамення від Дніпра в Київ­ську волость. Воно  летіло по небу до землі  як вогняне коло і залишило за собою слід  у вигляді великого змія». Слід зберігався близько години, а потім розвіявся» (нагадує  інверсійний  слід  літака).

Никоновський літопис XV століття оповідає: «В один з днів божественної літургії багато хто з прихожан бачив над церквою Різдва високо в небі,  наче хмара тонка простягнулася або, як дим, тонкий вилився,  білизною  ж  як  іній чистий, світлістю подібно до сонця блищав. Тут  тоді в тонкості і світлості хмари того бачили подібність «образу», до неба того, що піднімається».

У  книзі  Данила Святського  «Астрономічні явища  в  російських літописах» (СПб, 1909), знаходиться опис цілого ряду таких явищ, які не можуть бути ні метеоритами, ні кометами, ні оптичними міражами.  Ось  витяг з листа священика села Йорж, де детально  описано  явище,  що спостерігалося в небі 29 листопада 1662 року: »...Після заходу сонця  у  нас в селі і в інших селах багато людей бачили  в  небі  знамення  страшне: тільки-но сонце зайшло, від цього місця, де зайшло сонце,  як зірка велика і довга вийшла і з’явилася на небі, як блискавка.., стояла біля півгодини. Світло було нічим не описати — як би вогонь, багато хто бачив в тому світлі високо над головами людей великий «образ». Потім на тому місці, де «образ» був, неначе хмара з’явилося щось каламутне і невелике. Небо стиснулося,  і  став падати  вогонь на землю... потім піднялося вгору в хмарі, і в  цій хмарі став  дим і шум, як грім надовго. Земля трусилася, і будинки трусилися,  і  багато людей від жаху  на землю падали. А тварини всякі  домашні в купі кидалися, затиснувши роти з недоїденим кормом, голови на небо піднімали і ревли, неначе помираючи».

Це «знамення страшне» спостерігали і в Кирилівському  монастирі, в чотирьохстах кілометрах на захід: »...Вийшла як би зірка,  і  швидко покотилася  по небу вниз, і недолетівши до землі встала як руно велике. А з нього, як блискавка, вилетів вогонь дуже яскравий, не як  звичайний вогонь. Усе  освітило, як  усередині будівель, так і в околицях. З того місця, де  була зірка, з’явилося таке, як би хмара каламутна, і простягнулося від нього по небу  як  змій великий, голова у вогні, і пішов з нього дим, також був шум і грім... і вогонь на землю не падав, а йшов через наш монастир».

До речі сказати, наші пращури залишали свідчення  про «небесні предмети» не лише у вигляді текстів. На мініатюрі Радзивіллівського літопису  з ілюстрацією до тексту про полювання у Вишгороді київського князя Всеволода (літопис повідомляє, що «Коли Всеволод полював на звірів... впав превеликий змій з неба і жахнулися усі люди. В цей час земля стукнула, так що багато хто чув») зображений дивний апарат напівкруглої  форми, що висить в повітрі. На іншій мініатюрі того ж літопису бачимо групу людей з піднятими вгору руками,  які вказують на.. «літаючу тарілку», яка зависла в небі і з якої виходять спрямовані вниз «вогняні стовпи».

Ці «вогняні стовпи», в яких сучасникам неважко упізнати промені  прожекторів, зустрічаються в літописних джерелах неодноразово. Так,  в «Житії святого Феодосія», де йдеться про вибір  місця для храму Пресвятої Богородиці Києво-Печерської Лаври, сказано: «З’явився тоді стовп вогняний від неба до землі, а іноді і веселка сходила на це місце».

Дивні «небесні об’єкти»  відвідували Україну і в XIX столітті. Безліч цікавих документів про це зберігається в Центральному Державному архіві. Архівні папери, зокрема, детально описують події середини 1859 року, коли  в  Київській і Волинській губерніях  відзначалося просто «нашестя НЛО».

Рапорт Радомишльського земського справника від 19 травня 1859 року свідчить, що рано вранці 18 травня селяни Радомишльського повіту (сучасна Житомирська область, місто над Р.Тетерів) спостерігали ядро «вогненного» кольору розміром, як сприймає звичайне око, у два з половиною вершки (1 вершок — 4,445 см). Тіло об’єкту мало хвіст (теж «вогняний»)  у виді світла яскраво-фіолетового, з відтінками зеленого кольору.  Довжина  променя  налічувала півтори аршини (1 аршин — 71,12 см), висота польоту тіла 60 сажнів (1 сажень — 2,1336 м). Потім з’явилося багато таких же «ядер». Одні під час свого польоту, розсипаючись іскрами, зникали  в повітрі, інші, розсипаючись  таким самим чином, падали на землю «з тріском, не залишаючи  ніяких слідів», а деякі продовжували шлях далі. У своєму рапорті владі справник Радомишльського земства згадує і таке: «Помічені явища в одному напрямі біля трактової корчми, що належить селу Колганівка. Один з метеорів впав.., внаслідок чого виникла пожежа на даху корчми».

Того дня (і майже в ту ж годину)  в  іншому селі під назвою Чорногородка (Васильківського повіту) місцеві жителі  стали  свідками  схожого «божественного дива». Рано вранці над церковним  цвинтарем несподівано з’явилася «невідомо ким пущена ракета». Наблизившись на великій швидкості до храму, вона «в трьох аршинах від дзвіниці згоріла в повітрі і при цьому не заподіяла їй ніякої шкоди». Про цей випадок  священик  приходської церкви Максимович детально доповів єпископові Чигиринському Антонію  (випадок  описаний  колежанським секретарем Миколою Терехом).

У рапорті Таращанського земського справника розповідається, як в травні того ж року «На небі з’явився  вогняний  метеор, звивисто-довгий, схожий  на змія, який мчав в повітрі в напрямі із заходу на схід з незвичайною швидкістю, а потім  вибухнув  ударом, подібним до громового, і впав  на землю.

Після цього знайдено на тому місці чорний рідкий  шар маси, яка мала неприємний запах на кшталт сірки». Чи не здається вам примітною остання фраза? Річ у тому, що на підставі даних, складених уфологічними  комісіями, що побували  на  місцях посадок НЛО, з’ясувалося: одним з основних запахів, які «об’єкти» залишають на земній поверхні,  є запах сірки!

Цікаві дані містить рапорт Сквирського  земського суду: в місті Ружине був помічений фосфористий об’єкт, що пролітав на малій  висоті з гулом і був схожий на блискавку.

Щоб не стомлювати читача довгим переліком архівних документів, що описують дивні події далекого 1859 року, досить  згадати рапорт професора Шиловського ректорові Київського університету Івану Яковичу Нейкриху: «На пропозицію Вашого высокородія від 30 травня  і  2 червня 1859 року маю честь доповісти, що вогняні метеори, помічені в різних місцях Київської і Волинською губерній, не є нічим новим, оскільки по­дібні явища вже неодноразово спостерігалися і раніше».

І пізніше, слід сказати, теж. От як описує аномальне явище, побачене одного дня старим селянином, відомий український письменник І.Нечуй-Левицький:   «На заході стояла одна-єдина хмарка, на чистому небі,  усе  золоте з червоними краями... Над самим шпилем, серед лісу, на  хмарці  стояла людина прозора, як туман, і неначе  кивала  рукою йому, немов кликала».  (1878 рік).

А через якихось 14 років (у 1892 році), Україна знову  пережила  масове нашестя невпізнаних об’єктів. Над значною територією України знову носяться загадкові повітряні кораблі, викликаючи подив громадян. У газетах того часу можна виявити масу найнеймовірніших історій.

«Вінниця. 25-го березня, о 10 годині вечора, в пів­нічно-західній частині неба  з’явилося  щось яскраве,  якийсь незграбної форми  предмет,  оточений сильним світлом,  неначе електричним. Предмет  цей стояв нерухомо в одній точці небосхилу  декілька  хвилин, а потім почав повільно рухатися і якби опускався нижче до землі,  і  абсолютно зник з поля зору. Через  деякий час, приблизно через чверть години, те ж саме явище можна було  спостерігати на іншому кінці неба, причому цього разу загадковий предмет, крутився в різних напрямах і був видимий упродовж цілої години, а потім, об 11 годині ночі абсолютно зник.». (“Одеський листок», 28 березня 1892 року.)

«Милостивий государе, пан редактор! Вважаю своїм обов’язком повідомити поважній газеті про появу вже не уперше у нас «літаючої» машини.  Її бачили 15, 16, 17 і 23 березня цього року.

Цього числа в шість з половиною годин ранку її бачили в 2-х верстах північніше м.Луцька Волинською губ. над с.Змії­нець. Бачили її солдати 3-го взводу 2-го ескадрона 33-го Драгунського Ізюмського полку і селяни с.Змії­нець.  Рух машини здійснювався зі сходу на захід. Політ — швидший за політ птаха. Висота польоту може бути порівняна з висотою польоту журавля. Шум від руху цієї штуки було чутно в селянських хатах. При русі машини вітер  був з північного заходу.

Достовірність моєї розповіді може підтвердити  командир  2-го ескадрона 33-го Драгунського Ізюмського полку Н. Р.». («Світло», 29 березня 1892 року.)

«26-го березня увечері, близько 9 години, у Бердичеві звернула  на  себе увагу велика зірка, що з’явилася на горизонті і світила незвичним світлом. Її стали спостерігати і, до великого подиву, помітили, що вона рухається. Спочатку вона йшла із заходу, потім повернула на південь, причому поворот був під  прямим  кутом; через деякий час вона відхилилася трохи на північ і зупинилася.

На цьому пункті вона пробула годину, так що  її  можна було добре розгледіти. Неозброєним оком можна було бачити, що зірка ця випускає як би роздвоєне світло, промені якого змінювали свій напрям. За допомогою підзорної труби ми дізналися, що це аеростат величезних розмірів з двома сильними електричними рефлекторами. З двох  сторін кулі були два  величезні ліхтарі,  один червоного, інший зеленого кольору. Куля спокійно трималася в повітрі, але  часом то опускаючись, то  відразу ж  швидко піднімаючись вгору.  Була вона на дуже значній висоті. Що ж до відстані, в якій куля була від міста, то воно було не більшим 10-12-ти верст. О 10.30 куля стала повільно (для неозброєного ока) повертатися. Але раптом вона швидко повернула на захід і через декілька хвилин зникла з виду».  (“Киянин», 31 березня 1892 року.)

Повідомлення, як бачимо, фактично повністю  відповідають  сучасним описам НЛО причому в них йдеться про конкретні техногенні об’єкти  (зверніть увагу на форму об’єктів, забарвлення,  наявність променів світла,  кінематику тощо). Цікаво, що люди вже не ототожнюють явище з божественною природою, а намагаються чітко описати технічні деталі. Спостерігачі однозначно вбачають у цих об’єктах якісь складні механізми.

Інші цікаві повідомлення подібного роду пропонував журнал «Розвідник»  (№93, 1892). Він повідомив про спостереження об’єкту світлометалічного кольору вдень, причому селяни стверджували, що він мав форму ящика, а солдати — що він мав форму копиці сіна. В ніч з 31 березня на 1 квітня прикордонник біля  містечка Райгород (Донецька область) спостерігав корабель, що «світиться, з декількома  щоглами», який літав з наростаючою швидкістю. Про подію солдат доповів командирові роти.

Залишається додати, що в березні і квітні 1892 року вісті про загадкові  «кораблі» в небі поступали не лише з України, але й практично з усіх кінців Російської імперії. У статті «Таємничі повітряні кораблі»  А. Рідних пише:  «Таємничі аеростати прилітали, мабуть, з боку Німеччини і Австрії. Вони носилися переважно  над  прикордонними фортецями. Відомості ці надходили за підписом поважних місцевих  жителів, і газети стали  бити на сполох, закликаючи уряд припинити непристойні дії сусідів, що вивчають наші кріпосні споруди з небесної височини».

Наведені свідчення, а також ті, що залишилися поза полем видимості автора, схиляють неупереджених дослідників  до  висновку,  що  вивчення  України представниками інших світів  триває  вже  не  одне тисячоліття  («небесні змії», «літаючі кораблі» і «неземні виродки» переповнюють не лише  середньовічні літописи, але і набагато більш древні билинні і казкові сюжети, що йдуть своїм корінням в пітьму дохристиянських часів).

Для тих, хто скептично ставиться до подібного роду припущень, можна заспокоїти: дійсно, не усі наведені приклади мають пряме відношення до непізнаних літаючих об’єктів з передбачуваними слідами позаземних технологій в їх сучасному розуміння. Певні явища можна пояснити специфічним станом людини, або якимось атмосферним явищем. Але варто зауважити, що в ті часи у небі не снували літаки і гелікоптери і будь-яке небесне явище відразу викликало увагу.

Вивчати минуле в плані виявлення доказів існування  палеовізитів досить важко: легко зайти  в  безвихідь, помилитися  або  обдурити інших дослідників. Тим більше, самі палеовізитологи можуть мати різні уявлення про один і той же артефакт  і  сперечатися  про  його походження.

Так, всесвітньовідома  незвичайна  палеознахідка  у вигляді яйцеподібної  кулі (розміри 88х85 мм), викопана в  кар’єрі у 1975 році  в Чернігівській області довгий час вважалася «сховищем запасу енергії, що містить  антиматерію».

Як припустили дослідники, воно залишилося на Землі «після аварії  корабля інопланетній експедиції». Але зацікавившись таємничою кулею в КДБ, там змогли провести усебічний аналіз палеознахідки і визначили: куля — досить примітивний виріб скляного виробництва, так зване галло,   що застосовувалося для прасування тканин — звичайний предмет побуту українських  селян XVII—XIX ст.!

Ярослав Сочка
«УФОДОС-Закарпаття»