КРИЗУ ПОДОЛАЄ ЛИШЕ ЗГУРТОВАНА СПІЛЬНОТА

Глава Афінської держави Клісфен  колись увів  народне управління і наділив  народ правом  вирішувати  державні  питання. Були  виготовлені черепки,  які  назвали острокони і дві урни для голосування.

Коли в  державі виникали труднощі, народ повинен був сказати своє слово через голосування. Острокони опускались в урну  «ТАК» або «НІ».

Сократ  висміяв цей метод народного управління і вирішення державних питань таким голосуванням.

Клісфен поставив перед народом запитання:  Сократ правий чи не правий? Сократ програв, Клісфен  примусив філософа випити отруту. Володар покарав Сократа не своєю владою, як  правителя, а за допомогою демократичної процедури,  тобто руками народу. При цьому наче дотримався права. Це був, мабуть, перший зафіксований історією випадок витонченої маніпуляції.

Кожна влада  завжди захищає себе  всіма  доступними їй методами і не варто сподіватися на її моральність на чергових виборах.  Хто перебуває при владі, той відчуває  дві  насолоди: одну для тіла — матеріальний достаток, а другу — для душі — моральну,   тобто   задоволення від влади над людьми. Таке бажання розвинене у людей мізерних, маргінальних. Вони розглядають державу як довісок до власного багатства, як ще одну коштовність у гаманці. Якщо раніше такі люди діяли з позиції сили, то тепер вони маніпулюють з демократичними механізмами. Для них у будь-якій демократичній процедурі є чорний хід, через який можна затягнути нові технології фальсифікацій. Тому будь-які демократичні правила, конституції в Україні не працюватимуть. Це неправильно — сподіватися на новий розумний закон. Це — безвихідь. Зрештою всі «розумні» закони, правила, директиви потонуть у болоті корумпованого, нечесного, злодійкуватого апарату чиновників. Дійсно чесні люди в цьому апараті в кращому випадку будуть висміяні корупціонерами, в гіршому — їх шантажуватимуть, погрожуватимуть, підставлятимуть, аби лише залучити до кримінального кола. Це характерно для всіх державних ланок управління. Олігархічний капітал зацікавлений в такому стані справ. Середовище, де можна використати свою наближеність до владного Олімпу з метою позбутися оподаткування, прибрати конкурента — звичне для їх існування ще з буремних 1990-х.

Насправді і в США, і в Великобританії також неофіційно  правлять могутні  клани капіталу,  яким  належить абсолютна влада і які керують  усіма  гілками офіційної влади. Ці парні клани наче вже поділили сфери впливу і тому не воюють один із одним, а мирно, врівноважено  будують свої взаємини. Саме ці два повновладні клани і є тим надійним фундаментом, на якому стоїть офіційна демократія і стабільність у цих країнах. Згадані клани не висовуються, відкрито не демонструють своє існування, закулісно почергово правлячи своїми країнами. Наявність їх відкрито проявляється лише в існуванні  двох політичних партій, які обслуговують їх інтереси. У США — це партіі демократів і республіканців, у Великобританії — лейбористів і консерваторів.

Ще не було жодного випадку, щоб на виборах президента і прем’єра не переміг кандидат саме однієі з цих партій. На Заході також граються в демократію і знають у цьому толк. Клани  ретельно контролюють політичне поле, не дозволяючи іншим партіям прорватися.

Уінстон Черчилль у продовж   кількох  десятиріч був авторитетним англійським політиком, займав важливі посади в різних урядах,  однак ураховуючи його міцну хватку,  диктаторські замашки,  на посаду прем’єра клани його не допускали. Але коли розпочалася війна і знадобився лідер саме такого типу,  його негайно роблять прем’єром. Він чудово виконує свою роль, стає національним героєм Великобританії,  почесним громадянином США. Однако тіль­ки-но війна закінчилась,  він негайно втрачає  посаду пре­м’єра,  бо лідер диктаторського типу більше капіталу не потрібен.

Варто було президентові  Джону Кеннеді зачепити кревні інтереси капіталу,  як його було негайно вбито на очах усієії Америки.                                                                   

В країнах,  де капітал  не встиг консолідовано структуризуватись раніше, держава взяла  його під контроль, відсторонила від влади й змусила  працювати  на потреби  суспільства і країни. Це стосується більшості країн Західної Європи, до якої ментально належить і Україна.  Крім того тут чітко відлагоджено такий важливий механізм «природного добору», як вибори. Контроль за цим процесом з боку громадськості надзвичайний. Моніторинг здійснюють всі види ЗМІ і поле для фальсифікацій там звуджено до мінімуму. З програшу на виборах там ніхто трагедії не робить і не закликає людей до автоматів. Перемога Оланда у Франції тому приклад. Немає жодних сум­нівів, що потужне громадянське суспільство, а не писані закони Конституції і всіляких кодексів, є насправді реальним контролером чесних виборів.

У нас, на жаль, таких потужних громадських організацій немає. У  сучасній Україні влада тісно зрослась з великим капіталом і поділена на декілька кланів.  Партія Регіонів і БЮТ  — представники цих кланів, які використовують ідеологію для того, щоб прийти до влади і збагачуватися за рахунок бюджету і «розширених можливостей» для бізнесу. Через амбіції ці партії-клани поки що не домовилися про розподіл народного майна і територій впливу і шалено конкурують між собою. Нині гору беруть «донецькі», які брутально використовують для цього силові структури і відверто захоплюють бізнес конкурентів. Для європейців — це схоже на боротьбу в джунгях, як кажуть «безпрєдел». Тому від нас відвернулися майже всі європейські цивілізовані спіль­ноти. Домінування одного клану на тлі порушення фундаментальних основ правової держави є архаїзмом для Європи. Нищення недавніх політичних опонентів і їх бізнесу — неприпустима справа у сучасній Європі. Те, що відбувається в Україні навіть не феодалізм, а ординський спосіб збору данини з усього, що дихає і рухається. Про який розвиток економіки йдеться, коли рейдерство підтримується силовими структурами, коли на легальний бізнес будь-коли можуть влаштувати шалений пресинг під надуманими приводами. Вакханалія ігнорування конституційних прав громадян не може тривати нескінченно довго. Для України зроблені серйо­зні попередження. Нас поставили у кут і наївно сподіватися, що щось зміниться само собою. Тиск лише наростатиме і набуватиме нових форм. Для того, щоб розвернутися і почати все по-новому у влади вже немає ні часу, ні бажання. Її майбутнє невизначене і туманне. Невпинно наближається час, коли інший клан візьме гору. У мене немає сумнівів, що БЮТ, якщо опиниться при владі, жорстоко помститься регіоналам. Це класичний сценарій, якого важко уникнути. Так, осідлавши Україну, на ній довго гойдатимуться два клани. При цьому методи визиску і примусу будуть схожими.

Щоб приборкати знахабнілий олігархат необхідно реформувати паразитичний капіталізм на  продуктивний капіталізм з економічною системою «гроші-товар-гроші», що зростає разом з примноженням суспільно-громадського  над­бан­ня. Вся сировина мусить перероблятися на товари.

Землю треба взяти під суворий контроль народу і ввести  в підпорядкування Самоврядних громад. Продаж землі категорично заборонити. Може йти мова лише про її оренду. Земельна рента має  йти на задоволення потреб місцевих громад.

Податкове законодавство має бути змінене в двох напрямках:

1. Замість прибуткових податків — податки на товари.

2. Економічні витрати на виробництво товарів потрі­бно враховувати при вирахуванні податків на них. Тобто на підприємстві залишатимуться оборотні кошти.

Треба негайно вивести гривню з-під впливу долара США.

Змінити систему виборів в усіх ступенях Рад  і  організувати  громадський контроль над усіма гілками влади. Потрібні Народні Збори країни. Віче села, селища, містечка висуватиме  представників в обласні народні збори. Обласні Народні Збори висуватимуть своїх представників  у всеукраїнські. Верховна Рада давно вичерпала себе як механізм контролю над чиновницьким апаратом, вона стала органом, який обслуговує олігархат. Тому необхідна контролююча структура, яка близька до народу і має великі повноваження щодо імпічменту президента, розпуску парламенту тощо. Процедура цих важливих акцій має бути простою, прозорою і дієвою.

Нині доля країни вирішується  більшістю  голосів у Верховній Раді, які здобуваються помахом руки «диригента». Це профанація демократії. Це відверта  узурпація влади. Глум над народом, якому заткнули рота у «легальний спосіб». У Верховну Раду давно не потрапляють люди, які мають там бути. Маю на увазі досвідчених науковців, людей із сучасним  економічним мисленням, випускників відомих зарубіжних вузів, новаторів в організації виробництва, успішних фермерів, представників малого і середнього бізнесу, які мають прибуток. Ці люди зараз упосліджені, вони відсторонені від влади і не впливають на формування рішень. А талановиті представники малого та середнього бізнесу переслідуються і пресуються. Вони думають не про розвиток, а про те як уберегти бізнес і залишитися при цьому на свободі. 

Спритники і махінатори крутять Україною, як лялькою, а розумні люди не можуть навіть висловити свої думки. Треба знайти спосіб наповнити Верховну Раду дійсно зацікавленими у розвитку країни людьми. Вибрати їх може лише активне громадянське суспільство. Треба кардинально змінювати принципи формування передвиборчих списків.  Та чи можна це зробити за кілька місяців? Звичайно ні.  Але треба йти до таких реформ, ширити такі думки.

Скоро вибори — переломна мить до глибинних структурних змін, які давно назріли. Тому закликаю не голосувати наосліп, думати і зважувати свої вчинки.