ЩО ЦЕ БУЛО?

Нещодавно Україну приголомшила серія вибухів у Дніпропетровську. За офіційними даними, їх було 4, за неофіційними — більше 10. Вибухали бетонні смітники на трамвайних зупинках. Бомби були відносно малої потужності — приблизно 0,5 кг тротилового еквіваленту.  Ці пристрої мали саморобну вибухову речовину (швидше за все, аміачну селітру) і були безоболончастими, що знизило їх потужність. Відсутність металевих кульок чи цвяхів говорить про попереджувальну або зондувальну мету теракту. Саме завдяки  цим чинникам число потерпілих виявилася відносно невеликим — 27 осіб.

Виникає запитання: а навіщо треба робити таку масштабну терористичну акцію, якщо не було мети уразити максимальне число жертв? Якби терористи ставили за мету заподіяти якомога більше шкоди городянам, то вибрали б інше місце: дніпропетровське метро  або ринок. Наразі присутня якась попереджувальна складова вибухів. У них було щось експериментальне. Наче хтось очікував на реакцію суспільства, а потім мав внести корективи у свої подальші плани. Хоч як би там було, але замовники і виконавці тепер добре знають, якою буде реакція суспільства на подію, кого звинувачуватимуть люди і як діятимуть усі сторони політичного процесу в Україні. Терористи здобули надзвичайно важливу інфор­мацію про рефлекси влади, опозиції і громади. Ну і європейської спільноти, звичайно. Демонстративний характер вибухів також очевидний. Хтось показав власні можливості безкарно зробити з народом будь-яке зло.

Від таємничих терористів не поступило ніяких вимог, вони не анонсували подію, не «насолоджувалися» результатом в анонімних коментарах по телефону. Вони не опублікували ніяких відеозвернень з вимогами. Тобто мета терористів залишилася невідомою. Навіщо влаштовувати такий «фейєрверк» залишаючись анонімними?

Якщо ми розглянамо всі версії теракту, то жодна з них не претендуватиме на істину в останній інстанції.

Навряд чи до вибухів була причетна опозиція (з метою дискредитації влади і дестабілізації суспільства). Занадто слабка наша опозиція, аби вчиняти такі акції. При цьому влада контролює цілі прошарки опозиціонерів і легко б вийшла на винуватців, розкрутивши спра­вжнє показове шоу по дискредитації самої опозиції. Але розслідування відразу набуло камерного характеру. Силовики делікатно заперечували політичну складову. Президент також закликав не політизувати цю подію.

Навряд чи до вибухів причетна влада. Банкова зараз перебуває в стані загнаного вовка, на якого ось-ось оголосять всесвітнє полювання. Удари сиплються від опозиції, від Євроспільноти, навіть від Росії. Попри концентрацію влади і посилення силових структур, кишенькові суди і карально орієнтованих прокурорів, партія влади уже не виглядає монолітом, страх перед виборами дається взнаки. Контроль за суспільством і ЗМІ не є цілковитим і надалі буде слабшати. На носі висить футбольне свято. Цей вид спорту — культовий у певних високих владних колах. Спорт для багатьох з них також є останньою можливістю відволікти людей від жебрацького існування. Крім того, у футбольне свято вкладено мільярди і його зрив через якісь теракти буде означати іміджевий провал. Нова дестабілізація в таких складних нестабільних умовах цілковитого ворожого оточення з 15% рейтингом довіри владі абосолютно не потрібна. Її б влаштувала цілковита відсут­ність будь-яких подій, як кажуть наші опозиціонери, — «тиша на кладовищі».

Версія організації вибухів з-за кордону з метою дискредитувати Україну як господаря Євро-2012, також не витримує критики. Солідні замовники тоді б вибрали за ціль не провінційний Дніпропетровськ, а Київ або Донецьк. Але вибухи пролунали не в місті Євро-2012...

Є версія, що вибухи пролунали з метою відволікти увагу суспільства від  справи Юлії Тимошенко. Застосування сили щодо Тимошенко під час транспортуваня в лікарню набуло великого розголосу і стало причиною масштабної демонстрації в Києві з безперешкодним виходом на Майдан. Причому люди в колоні були як ніколи сердитими. Може тому їх вирішили не чіпати? Новий скандал навколо екс-прем`єра мав серйозні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні.

І тут «раптово» сталися вибухи в Дніпропетровську. Справді, схоже на те, що хтось терміново гасив вогнище бунту відволікаючим маневром. Але чи відволікли вони суспільство від справи Тимошенко? Зовсім ні. Подія з Тимошенко виглядає так само масштабно. Прізвище Тимошенко і після вибухів не сходить зі шпальт європейської преси, а в українському суспільстві велика частина населення відразу пов’язала вибухи зі справою Тимошенко, і з новою недовірою дивиться на владу. Тобто мета відволікання видається  недосяжною. Тимошенко набула іміджу «мучениці  в застінках в’язниці режиму» і цей образ набагато сильніший за хвилинний ефект від вибухів. Реакція Європейського Союзу, США і навіть Росії на синці Тимошенко була значно масштабнішою за реакцію на вибухи. Якщо це була політтехнологія, то вона явно провалилася.

Українці не настільки ненавидять одне одного, щоб жбурлятися бомбами. Ми миролюбно ставимося до інородців та іновірців, навіть українофобів не чіпаємо. Немає в нас грунту для тероризму, як не крути... Але є багато бажаючих і всередині країни, і за кордоном, які мріють зіштовхнути українців лобами заради сумнівних у геополітичному плані прожектів. Мається на увазі плани по росколу України. Проте терплячість українців не має меж. Перебування упродовж віків під окупаційними адміністраціями різних країн закодувало в серцях і душах народу стійку підозру до всіх влад і небажання вестися на всілякі радикальні «проекти». Українців і сьогодні важко розвести на «сметані» тероризму, сепаратизму, церковних розколів тощо. Інша справа погратися в тероризм, що інколи дозволяють собі різні право- і ліворадикальні групи в Україні. Підірвати па­м’ят­ник на Говерлі, підірвати погруддя Сталіна у Запоріжжі — це чудовий піар-хід, а от замахнутися на людний майдан — це неприпустимо, це табу, якого дотримуються всі сили. Тож, скоріше за все, не можуть бути такі вибухи, як в Дніпропетровську, суто українським «винаходом».

Копіювання іноземних «методів» впливу на електоральні уподобання населення через підриви будинків та вибухи навряд чи колись вкореняться на українському грунті. А якщо це, не припусти Господи, станеться, то реакція населення може бути неочікуваною і поховає будь-яку перспективу для будь-якої політичної сили.

Є ще одна цікава версія, яка, схоже, виглядає у нашому рейтингу досить вірогідною. У владі давно назріває міжкланова сутичка. Тому, можна передбачити, що це початок якоїсь складної політичної комбінації одного з кланів проти іншого, який намагається узурпувати владу або в конкретному регіоні країни, або навіть у всій країні. Адже не секрет, що нині регіонали на зачищеному від опозиції просторі почали полювати один за одним. Непевні часи настають не лише для оліграхів, а й для старих мастодонтів правлячої верхівки.  В  умовах такої шаленої конкуренції можна наробити багато дурниць...

Попри усі політичні і економічні проблеми в Україні, наша країна далека від того рівня напруженості, при якому б політики з відчаю планували криваві теракти проти підлітків. Колись, пам’ятається, у боротьбі за незалежність українські політичні терористи вбивали мініс­трів внутрішніх справ, помічників консулів, командуючих внутрішніми вій­ськами, генералів НКВС і МГБ (на Личаківському кладовищі у Львові їх лежить не один десяток). Не секрет, що була певна терористична традиція і вона спрямовувалася проти конкретних винуватців злочинів проти українців. Це був різновид військових методів боротьби проти окупантів. В умовах об’єднаної України жодний тверезий націоналіст не вдасться до такого абсурду, як теракт проти власного народу. І добре, що влада це зрозуміла.

Що ж це було? Невже нам залишається повірити у останню версію — про одинака зі злочинною генетикою і нещасливим дитинством, або у кривавий жарт підлітків, які начиталися інструкцій з вибухової справи в інтернеті і вирішили перевірити ці знання на практиці. Недорослі зовсім недавно полювали за одинокими бомжами, різали цуценят і гвалтували дівчат. Цілком можливо вони продовжили моторощний список...

На цьому наші припущення вичерпуються. Надія на те, що силовики знайдуть відповідь на це запитання також мізерна. Ніякий «штаб» не розплутає цей вузол. Можливо, винуватців і знайдуть, але ніхто не повірить, що це саме ті підривники, які скалічили людей. Після непереконливого процесу над юними терористами з Білорусі, яких президент Лукашенко засудив до страти, уже ніхто не повірить у чесне розслідування таких масштабних справ.

Тоді слід задатися питанням: а кому вигідна ця ситуація в подальшому розвої? І тут багато експертів сходяться на тому, що така ситуація в далекій перспективі може бути вигідною для влади. І ось чому. На носі вибори, на яких будуть задіяні адміністративні ресурси і матимуть місце спроби фальсифікацій. Будуть вони  чи ні, але опозиція спробує, у разі програшу, організувати новий Майдан. В таких умовах можна налякати суспільство загрозою нових терактів і оголосити надзвичайний стан. Потім тягнути з його відміною упродовж місяців, поки протестні настрої самі собою не затухнуть. Навіть без надзвичайного стану влада тепер може будь-коли заборонити мітинг опозиції  посилаючись на загрозу терактів. Посилені пости міліції уже бачимо в багатьох містах України. Згодом можна долучити і підрозділи внутрішніх військ. Населення якби призвичаюють до присутності силовиків. Поки що це пояснюють безпекою Євро-2012. Що ж, поки повіримо...

Андрій ГУСЄВ