Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Івана купайла: свято молоді, сонця, вогню, води і рослинності

Івана Купайла — одне з найбільших літніх свят українського народу, яке співпало з днем народження Іоанна Хрестителя Предтечі і святкується 7 липня за новим стилем. В основі свята на думку А. Ліса «лежав культ вогню, води і рослинності».

Наші пращури вірили в магічну силу вогню.  У разі його умилостивлення, вогонь може поблажливо поставитись до людини, її роду: «На архаїчний характер ритуальних вогнищ указують деякі способи їх розпалювання. Як відомо, вогонь в давнину добували тричі однією деревиною об іншу або викрешували за допомогою огнива й кресала. Цей спосіб був для наших пращурів життєвою необхідністю. З часом він набув обрядового статусу, перетворившись у своєрідний ритуал, який виконували в особливо урочистих випадках: при переселенні з старої хати в нову, під час епідемічних хвороб. Вогонь, добутий способом тертя, східнослов’янські народи називали цар-вогнем, царем неба, святим, живим вогнем».           Купальські вог­ні розпалювали на березі річок, водоймищ, обираючи місце на пагорбі, намагаючись зробити так, щоб вогонь якомога вище піднімався до неба, до сонця. До ХІХ ст. в Україні побутував звичай котити з гори колесо, обгорнуте соломою до водоймища, з тим, щоб воно опинилось у воді. «Колесо, а особливо палаюче й рухоме, — споконвічний символ сонця». В дохристиянську епоху роль жриць, які розпалювали купальські вогні, належала жінкам:

“Ой молодая молодице,

Вийди до нас на вулицю,

Розведи нам купайлицю».

Для багаття нерідко використовували непотрібні речі і спалюючи їх, люди сподівались на його здатність оберігати їх від зла і усіляких напастей. Купальські вогні набували функцій «чистителя і святителя», були здатні зруйнувати зло, заподіяне людині нечистою силою. Цей звичай виник в суспільстві в часи родоплемінних відносин та частково зберігся і в наш час. В святкуваннях приймали участь всі члени роду. Обов’язковим для обрядових дій, пов’язаних з святкуванням Івана Купала, було перестрибування через вогонь: запалювання вогнищ і стрибання через них має на меті звільнення від ворожої сили, хвороби, смерті і пов’язаних з нею міфічних істот . Наші пращури поклонялись сонцю, яке завжди перемагає зло, а купальський вогонь мав здатність очищувати душі людей на шляху в потойбічний світ, захищати їх від злих сил: «слав’янки очищували себе при житті молитвою і жертвою, а по смерті — обрядом спалення померлих, молитвами і іншими жертвами…».

Імітація людських жертвоприношень в святкуванні свята Івана Купала простежується в ритуальних діях, пов’язаних з метою запобігання негативного впливу нечистої сили, відьом, діяльність яких, як вважали наші пращури, була найбільшою саме в період літнього сонцестояння. До наших часів на Житомирщині зберігся звичай посипати попелом з купальського вогнища стежки у дворі з метою запобігання діяльності нечистої сили. Наші пращури ретельно стежили за тим, щоб все згоріло у вогнищі під час святкувань, адже недогорілим попелом можуть скористатися відьми, щоб заподіяти людині лихо.

Найпоширенішими очисними властивостями в період літнього сонцестояння наділена вода. Для купальської обрядовості характерні перестрибування молоддю через вогонь та обливання водою. Не випадково місця святкування обирали на березі річок та водоймищ. Вода й вогонь — поєднання двох очищувальних стихій. Саме тому по всій Україні побутував звичай стрибати через вогонь парубками з дівчатами, взявшись за руки, з обов’язковим наступним купанням у воді. Вода в Купальську ніч мала цілющі властивості. «Хто б не скупався, в кого на тілі були струпи, рани або якась жура чи напасть в людині, то як скупається на Івана, то хоч від челядини все пропадає у воді».

Роса на Івана Купала вважалась цілющою, з метою запобігання хвороб люди до схід сонця качалися по росі та збирали її. Цілющими властивостями води користувались і відьми «чередільниці». Збираючи в Карпатах росу до схід сонця, чередільниця завдавала шкоди худобі: «Я не збираю росу, але маннів з усієї худоби, що ходить сим полем, з усієї землі, з усього цвіту, що є на світі. Я одна такая чередінниця самостояща, на полю стою, наокруги себе махаю, на Івана Хрестителя з усего світу манну збираю і викликаю своїй худобі».

Обов’язковим на Івана Купала було ворожіння на вінках, які плели дівчата та пускали на воду. До схід сонця дівчата спішать в ліс збирати зілля для плетіння вінків: барвінок, сокирки, чебрець, м’яту. Плетуть обов’язково по два вінки. Звичай ворожіння на вінках був поширений на Поділлі, Правобережній та Лівобережній Україні. Вода в купальській обрядовості наділена магічними властивостями, вона здатна впливати на долю людини, допомагає покращити добробут господарів, збільшити врожай.

Для ритуальних святкувань на честь Івана Купала характерний обряд потоплення купальського деревця та Марени. Дії, пов’язані зі спалюванням та потопленням купальського деревця та Марени, є своєрідним ритуалом, спрямованим на зцілення від хвороб, очищення від зглазу, збільшенням урожаю. Наші предки вірили, що на Івана Купала сонце грає (купається), наділяє воду цілющими властивостями, до Івана Купала не годиться купатися, тільки від того дня вода є освячена і не шкодить людині. За народними звичаями під час святкувань Івана Купала виготовляли ляльку, вдягали її в гарне вбрання, чіпляли на голову вінок та клали її під деревце з верби чи тополі, яке мало назву Марена. Неподалік розпалювали багаття, молодь, взявшись за руки, стрибала через нього, а потім деревце спалювали, іноді Купалу топили в воді: «Обряди з антропоморфними фігурами були поширені на Полтавщині, Харківщині, Київщині та сумісних територіях».

Свято Івана Купайла відзначається в період літнього сонцестояння. Купальська ніч та наступний день —  «це свято Сонця, яке досягло найбільшої сили й повернуло на зиму. Український  народ розпочинав свої жнива уже під сяйвом переможного Сонця — царя свого». Свято Івана Купайла являє собою боротьбу добра та зла, про що свідчить ритуал спалювання Морени (богині смерті «Мари”). Сьогодні важко визначити, чи негативне ставлення до нечистої сили побутувало в Україні з дохристиянських часів, чи в суспільсьві відбулися певні трансформаційні процеси, які позначилися на упередженому ставленні людей до сил темряви: «Етнографія, включаючи в неї і народне мистецтво, і фольклор, донесли до нас світоглядне якоїсь певної епохи, а ніби в спрямованому вигляді всю суму нашарувань за все життя людства». Обряд прикрашання купальського деревця під час святкування літнього соцнестояння в Україні до наших часів поширений на Поділлі, Лівобережжі, Подніпров’ї. В різних місцевостях України прикрашали різноманітні породи дерев: на Тернопільщині — вербу, на Вінниччині — вишні, яблуні, на Житомирщині — сосну.

В купальській обрядовості яскраво виражені шлюбно-еротичні мотиви: «…свято Купала знаменувало початок шлюбного сезону», коли, за зауваженням дослідників, «молодь сходилась на ігрища межі села».

За звичаями, купальське деревце встановлювали хлопці, а прикрашали дівчата:

“Ми сосонку поламали

І хорошенько вбирали

Червоними квіточками,

Золотими намисточками,

А хлопців не пускали,

Щоб сосонки не псували

Стьожок не позривали».

Для прикрашання деревця використовували польові квіти, чорнобривці, м’яту, а з часом і цукерки, печиво.

Обряди, пов’язані з святом Івана Купала, вшановують природу, яка надає людям свої блага, тобто вони мають магічно-ритуальний характер, а з часом обрядові дійства набувають ігрово-розважального характеру.

В ХІХ-ХХ ст. на Київщині, Вінниччині, Волині з’явився звичай прикрашати купальське деревце свічками з метою підсилення естетичного ефекту в ритуальних обрядодійствах. Таким чином, магічні властивості вогню були перенесені на ритуальне деревце.

Деякі звичаї в одній і тій же місцевості занепали. Так, звичай «вбирання буряка», який побутував на Хмельниччині, поступово втратив своє магічне значення та набув ігрових, символічних елементів.

На Житомирщині до ХХІ ст. зберігся звичай святкування зелених свят в лісі біля «священних дубів». В. Пропп зазначав: «Така лісова форма святкування — більш давня і архаїчна. Сільська ж (принесення в село гілки зрубленого дерева) — значно пізнішого походження».

Особливе місце під час купальських святкувань належить усній народній творчості: хороводам, іграм, пісням. Під час свята запалюють свічки на деревці та співають про кохання, вірність, сподіваючись на вдалий шлюб: «купальські пісні співають особливим своєрідним наспівом, одноманітним і протяжним і, якщо можна так висловитися, архаїчним. В цьому співі так і чуються жрецькі пісні навколо жертовників… Пісня, принаймні ті, що співають тепер, рішуче не витлумачують обрядовості, як це буває в інших випадках. Більшість купальських пісень нагадують весільні».Пісні нерідко побудовані в формі діалогу, в них висміювались ревність, скупість, заз­дрість. Треба відмітити, що у купальських піснях «Обрядове і звичаєве вже стерте часом. Єдине, що недоторкано збереглося в них, — це поетична атмосфера свята середини літа, із бадьорим загальним настроєм, життєрадісна, приваблива, вщерть налита силами найвище розбуялої життєвості, з елементами драматичного і поетичного».

До прийняття християнства на Русі з 19 по 24 червня відмічали свято літніх русалій, яке закінчувалось ритуальними купальськими обрядами, які вшановували природу: «Червня 23 го на Агрипини чи Горпини Купальної, що у великоросіян зветься Купальницею — знаменний день що до травознавства, а також завдяки грищу, що відбувається в кінці цього дня і називається Купалом, а по давньому Купаліями».

З давніх часів люди вірили в цілющі властивості зілля, зібраного на Івана Купала. Лікувальними вважаються звіробій, ромашка, полин, материнка, ягоди. День Івана Купала найбільший за тривалістю у році, тому не випадково, що саме в цей день наші предки збирали цілющі трави. Особливо цілющими вважалися трави, які росли в лісовій глушині. Збираючись йти в ліс, переодягались в чистий одяг, збирали трави впівголоса, промовляючи магічних заклинань: «Не беру сама собі, а своїй жовтани, голубани, біловани. Кілько я сходила, кілько я цвіту зібрала і увесь цвіт сгиридувала, своїй худобі дала, щоб моя худоба була така тиха, як корінь в зимли… щоби її черединниця не знайшла, щоби з неї манку не відобрала». Відьми особливо лютують в Купальську ніч, від нечистої сили оберігає людей трава одоляна, наділена апотропеїчними властивостями. В деяких місцевостях роль купальського вогнища виконувала кропива: «Купальської ночі вельми важливого значення набуває жалка кропива, — не тому тільки, що з неї  накладають купи для перескакування замість вогнищ, але ще більше тому, що кропива  вважається обереговим зіллям од відьом, і з огляду на це, її кладуть у хатах, на вікнах та порогах, а також у загородах для худоби».

В Україні впродовж тисячоліть існує вірування в те, що на Купала сонце «грається», «купається». Люди з великою пошаною ставляться до цього надзвичайного явища, оспівують його в усній народній творчості, складають прикмети, легенди: «сонце купається, міниться, гуляє, трясеться, здвигається, бігає, танцює, скаче, стрибає, кружляє, йде до вінця».

За народними віруваннями, в період літнього сонцестояння в лісі зацвітала папороть — зілля, за яким полюють шукачі багатства. Опівночі папороть зацвітає вогняними іскрами, кому пощастить її знайти буде власником всіх скарбів: «Чарівну квітку папороті, як вірили в народі, здобути було непросто, оскільки її охороняв сонм упирів, відьом, чортів, гадюк тощо. Сміливець, що наважився заволодіти цвітом, повинен був виконати ряд умовностей: взяти скатерть, на якій святили паску, свячену крейду і воду; знайти в лісі, де росла папороть, таку глуху ліщину, куди голос півня не доходить, окреслити навколо себе крейдою замкнуте коло; покропити свяченою водою, розстелити на землі скатерть і чекати півночі, коли розквітатиме папороть. Лінія, окреслена свяченою крейдою, захищала шукача квітки папороті від нечистої сили, яка не могла переступити за межі цієї лінії і тому всіляко намагалася то налякати, то виманити хитрощами сміливця із, сказати б по-сучасному «зони безпеки”»

Життєва народна мудрість засуджувала багатство, здобуте не власним трудом. Не випадково, що скарби, знайдені в ніч на Івана Купайла, зникають, перетворившись на черепки.

Спостереження людей за природою в день на Івана Купала відобразились в мудрості цілих поколінь, внаслідок чого ми маємо цілий ряд прикмет та прислів’їв, що до сьогодняшнього часу поширені по всій території України.

Говорячи про трансформаційні процеси в традиційній обрядовості українців, необхідно підкреслити: «Те, що мало в цій обрядовості релігійно-магічні функції, було відкинуте, а те, що виражало земні переживання і думки, стало розвиватися незалежно від будь-якої релігії, перетворення цих форм духовної діяльності в самостійні».

Впродовж тисячоліть язицькі елементи в обрядовый культурі українців отримали значних змін, втративши релігійність і набувши побутового статусу. В ХХІ ст. українська традиційна обрядовість поступово трансформувалась в символічно-ігрову, насичену театралізованими дійствами. Так, під час святкування свята Івана Купала в м. Богодухів (Харківська обл.) місце святкування місцеве керівництво обрало біля ставків, для виступу солістів побудували естраду. Дівчата, кружляючи біля дівчинки «Маринки», роздавали присутнім подарунки. Хлопці несли дерево до води, топили його, а дівчата ставали в коло, вели хоровод «Ой, зав’ю вінки…» та співали слова про майбутнього судженого. Свято продовжувалось концертом художньої самодіяльності, в якому взяли участь колективи народної творчості сіл Пархомівка, Полкова Микитівка та ін.

Народні традиції в ХХ ст. в святкуванні Івана Купала дещо збідніли. Під впливом різноманітних новоутворених обрядів «в ряді районів Житомирської, Хмельницької, Полтавської областей розігрують театралізовані дійства з участю Нептуна та їх почту. Правда, не завжди вони бувають вдалими» 30. І якщо постать Водяника — традиційного персонажа з української міфології — сприймається ще доречно, то Нептун — «бог морів» тут виглядає штучним, вигаданим».

В святкуванні Івана Купала в с. Михайлівка Лебединського р ну Сумської області є певне перебільшення: «… опудало, обтикане стрілами, навколо якого зображення смерті, п’яниць, бюрократів — усього того злого і ворожого, що заважає людству рухатися по шляху гуманізму, миру й прогресу. Юнаки спалюють зловорожі опудала, символізуючи перемогу добра над злом. Все це є також порушенням органічної структури й змістовності народного традиційного свята».

Треба відзначити, що в купальських святкуваннях на Івано-Франківщині, Буковині, Черкащині, Полтавщині традиційні елементи класичного святкування (купальське деревце, вогонь, ворожіння, хороводи, обливання водою) в наш час збереглись найкраще.

В Західному регіоні наприкінці ХХ ст. з ініціативи партійних органів під час святкувань Івана Купала популярними були вручення грамот передовикам виробництва та сільського господарства, вітання ветеранів праці хлібом-сіллю. Обов’язковим був виступ самодіяльних колективів, духового оркестру. На Волині представники радянських державних органів намагалися поєднати традиційні святкування літнього сонцестояння з днем радянської молоді, поєднати його з спортивними змаганнями. В деяких місцевостях купальське дерево помилково називали «Марина», не усвідомлюючи, що «Морена» — ритуальна лялька в структурі традиційного святкування на Івана Купала. В ХХ ст. під час святкування радянських свят та обрядів ставилось питання про доцільність відновлення традиційних обрядів купальського свята, в якому гармонійно поєднувались старі й нові форми».

Дівчата наряджають Мореноньку, співають:

“Кругом Мореноньки ходили дівоньки,

Стороною дощик іде!

Стороною, та й на моє личенько червлене!...”

Основна мета купальських святкувань за радянських часів — пропагування проведення радянських свят, з обов’язковим поздоровленням секретарем партійної чи комсомольської організації учасників святкувань.

Традиція святкування Івана Купайла збережена в селищі Березань на Київщині, яка об’єднує односельців атмосферою прадавніх обрядових дійств з участю учасників художньої самодіяльності, колективної трапези, паління ватри, з переодяганнями та перестрибуванням через ватру молоді.

Клара Соколовська,
етнограф, професор кафедри українознавства МАУП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com