Таємниця смерті Джека Лондона

Повість «Яскраво-червона чума» була написана Джеком Лондоном в 1912 році, сто років тому. Є усі підстави вважати, що це перший «постапокаліптичний» твір в сучасній літературі — перше свідчення розуміння того факту, що звитяжна хода цивілізації одного дня завершиться падінням.

Лондон немало уваги приділяв осмисленню можливого майбутнього у своїй творчості. Воно бачилося йому в похмурих тонах — тиранія олігархії, описана в романі «Залізна п’ята». Але «Яскраво-червона чума», що містить багато в чому ті ж уявлення про світ майбутнього, несе і безліч оригінальних і досить цікавих подробиць. Цікаво прочитати цю повість під сучасним кутом зору і оцінити реалістичність її прогнозів.

Отже, на самому початку ми читаємо про те, що США правитиме рада олігархів, а загальні вибори президента будуть скасовані:

«Дві тисячі дванадцятий рік! — вискнув він і залився напівбезумним сміхом. — Якраз тоді Правління Магнатів призначило Моргана П’ятого президентом Сполучених Штатів! Це, мабуть, одна з останніх монет: адже Яскраво-червона Смерть прийшла в 2013 році. Господи, подумати тільки! Минуло вже шістдесят років, і я єдиний, хто залишився серед живих з тих часів».

А ось згадка про те, що пошириться стільниковий зв’язок: «Чума спалахнула влітку 2013 року. Мені тоді було двадцять сім років, і я відмінно усе пам’ятаю. Повідомлення по бездротовому телеграфу. В ті часи ми уміли розмовляти ефіром на тисячі миль».

Звичайно, світ майбутнього повний літальними апаратами, як було властиво представляти фантастиці тих років унаслідок бурхливого розвитку авіації: «По затоці безперервно пливли кораблі: одні входили в Золоті Ворота, інші йшли у відкрите море. А в небі — повітряні кораблі, дирижаблі і аероплани. Вони робили по двісті миль на годину».

Проте найцікавіші не опис технічного прогресу, а передбачення майбутньої політичної системи. Саме це по-справжньому лякає, тому що дуже схоже на правду.

«Першого Шофера звали Біл, він був, як я вже сказав, простолюдин, — пояснив дід, — але дружина у нього була леді, знатна леді. До Яскраво-червоної Чуми вона була дружиною Ван Уордена, президента Правління Промислових Магнатів, одного з тих десяти осіб, які керували Америкою. Ван Уорден коштував мільярд вісімсот мільйонів доларів».

Ці рядки розповідають нам, що уся влада в США належатиме невеликій групі банкірів і промислових магнатів. Що цікаво, в російському перекладі повісті Злобіна просте і поширене слово «dozen» — дюжина, 12, було замінено на слово «десять». У англійському оригіналі вжито саме слово «дюжина» — Америкою правитиме рада з 12 чоловік, 12 втаємничених в таємниці влади і багатства.

Цікаво, що Джек Лондон практично вірно передбачив чисельність населення в майбутньому: «Чисельність населення Землі за переписом 2010 року складала вісім мільярдів, так, так, вісім мільярдів — вісім панцирів від крабів. Не те що сьогодні. Люди знали безліч способів, як добувати їжу. Чим більше було їжі, тим більше народжувалося людей. У 1800 році тільки в одній Європі було сто сімдесят мільйонів. Через сто років — поклади піщинку, Хоу-Хоу, — в 1900 році, там налічувалося вже п’ятсот мільйонів, значить, до п’яти піщинок потрібно додати один зуб. Це показує, як легко стало добувати їжу і як швидко збільшувалося населення. У 2000 році Європу населяло вже п’ятнадцять сотень мільйонів. Те ж саме було всюди. Ось ці вісім панцирів від крабів означають вісім мільярдів чоловік, які населяли землю в той час, коли почалася Яскраво-червона Чума».

Сьогодні у світі трохи більше 7 мільярдів, але чисельність населення планети росте так швидко, що відмітку в 8 мільярдів воно перетне приблизно через 10 років. Незначна погрішність для пророцтва, коли на Землі жили менше 2 мільярдів чоловік.

Спробуємо подивитися на повість Лондона під несподіваною точкою зору. «Яскраво-червона чума» виникає сама собою, і до неї у світ регулярно приходили епідемії, з якими справлялися бактеріологи. Але ось приходить нова форма смертельного вірусу і ніхто не рятується, включаючи навіть могутніх правителів. На це особливо варто звернути увагу.

Ймовірно, прихований месидж послання Лондона такий: регулюючи чисельність населення планети епідеміями, світова закуліса раз по раз випускає у світ нові форми смертельних вірусів, щоб скоротити населення: «Однією з найстрашніших хвороб була проказа. За століття до мене бактеріологи виявили мікроб прокази. Вони досконально вивчили його, зробили багато знімків — я сам їх бачив. Але вони так і не знайшли способу знищити мікроб прокази. Але ось в 1984 році сталася Поголовна Чума. Вона спалахнула в країні, яка називалася Бразилія, і забрала мільйони людей. Бактеріологи виявили мікроб цієї хвороби і знайшли спосіб знищити його, так що Поголовна Чума не поширилася далі. Вони зробили так звану сироватку, яку вводили в тіло людини. Сироватка вбивала мік­роб, не шкодячи людині. У 1910 році були пелагра і анкілостома. Бактеріологи швидко покінчили з ними. Але в 1947 році з’явилася нова, зовсім невідома до того хвороба. Нею заражалися грудні діти, не старші за десять місяців, — у них віднімалися руки і ноги, вони не могли ні рухатися, ні їсти. Бактеріологам було потрібно одинадцять років, щоб знайти спосіб знищити мікроб цієї хвороби і врятувати дітей».

Успіхи бактеріологів, потрібно думати, виявлялися тільки тоді, коли був досягнутий потрібний ефект, що «скорочує» чисельність населення.

Але ось сталося несподіване. Страшний інструмент вийшов з-під контролю. Він обернувся проти своїх винахідників і привів до практично повного зникнення цивілізації. Так письменник, який був вхожий в ряд таємних клубів, намагався попередити світових лідерів про те, що не усе може йти згідно з їх планом.

Втім, це не скасовує того факту, що Лондон завжди — і в повісті «Яскраво-червона чума» — був налагоджений антиелітарно. Скрізь у своїх відомих творах — «Морський вовк», «Заколот на Ельсінорі», оповіданнях про Гаваї — він оспівував «сильну персону» і зневажав «натовп». Нехарактерний для такого світогляду — «натовп» в особі своїх найбільш низинних представників раптом бере гору над останніми уцілілими людьми. Груба тварина Шофер, якому дісталася в наложниці дружина одного з правителів Америки, — що може бути принизливішим такого «ляпаса» для світової еліти, якій Лондон адресував свій текст? Він немов виразно говорить: ви правите, поки що, але ваші пожадливі і жорстокі дії можуть обрушити усю систему вашого панування, і тоді доля усіх вас буде незавидною.

Таке попередження могло мати сенс тільки у тому випадку, якщо письменник був у курсі далекосяжних планів світової закуліси. Що зв’язувало Джека Лондона і таємні товариства?

Почати треба з дивних обставин народження майбутнього письменника. Це, звичайно, не аргумент, але читача потішить: майбутня мати письменника захоплювалася спіритизмом, а батько був астрологом. Подальша біографія досить відома: важка юність, пригоди, початок письменницької кар’є­ри в молодості. Але важливі акценти: будучи соціалістом, Лондон чомусь ніколи не розділяв по-справжньому демократичної пошани до «простої людини». Люди з низів, яких повинен любити правильний соціаліст, в творах Лондона часто-густо такі огидні покидьки, що ніяк не можуть вселити симпатії (наприклад, кок Магрідж в «Морському вовку”). І навпаки, еліта, освічені і впливові люди, попри усі свої недоліки: снобізм, зарозумілість, побутову непристосованість — зображаються як вищий ступінь еволюції.

Тому нічого дивного не було в тому, що шляхи спілкування з елітою привели Джека Лондона в «Богемський гай», закритий клуб в Каліфорнії. Місце засідань знаходилося в секвойевому гаю у Сан-Франціско, а назва пов’язана чи то з «богемою», то з «богемськими братами» (одна з християнських сект). Існує фотографія 1904 року, на якій Джек сидить на лаві із ствола величезної секвойї.

Богемський клуб цікавий тим, що в нього входили і входять більшість представників еліти США: екс-президент Джордж Буш-старший, міністр оборони Дональд Рамсфельд, колишні держсекретарі Колін Пауелл і Джеймс Бейкер, головний американський дипломат Генрі Киссінджер, колишній глава Федеральний резервної системи Пол Волкер, а також Девід Рокфеллер, голова ради директорів ExxonMobil Еда Галанте, один з головних акціонерів ChevronTexaco Семюель Армакост, представники сім’ї, Hewlett, що заснувала, — Packard, Артур і Уолтер Хьюлетти і так далі. Сто років тому клуб вже був в розквіті свого впливу і привабливості для членів фінансових еліт.

Спільність інтересів у Лондона і членів таємних товариств могла сформуватися на базі захоплення окультизмом. У СРСР було не дуже прийнято підкреслювати те, що письменник-соціаліст був, виявляється, великим любителем спіритизму (“Міжзоряний блукач”) і інших окультних штучок типу пробудження пам’яті про минулі інкарнації (“Коли світ був юним”).

Спілкуючись з членами клубу, які, ймовірно, довіряли людині, що зневажала більшість черні, Лондон міг дізнатися про прийдешні плани скорочення людства і навіть бути в курсі їх можливих термінів. Але непередбачуваність творчого таланту письменника рано чи пізно привела до того, що замість схвалення подібних планів, він став спростовувати їх і таким чином підписав собі вирок.

У 1916 році Джек Лондон помер. Смерть настала несподівано для його близьких, оскільки, хоча в останній рік письменник і мучився від уремії, але помирати зовсім не збирався. Лондона виявили у своїй кімнаті в коматозному стані від отруєння морфіном і атропіном, але чи було причиною смерті необережне дозування знеболюючих, чи, може, свідоме самогубство (на що, втім, немає ніяких вказівок типу передсмертної записки) — невідомо.

Цілком можливо, що самогубство було інсценоване масонами — а причиною тому міг бути роман, над яким працював перед смертю Лондон. Він мав робосу назву «Бюро вбивств». Сюжет його зводиться до того, що існує деяке бюро кілерів, яке може убити будь-яку людину, як би високо вона не стояв. Але воно йде на це тільки, виходячи з ідеологічних міркувань про «шкідливість» або «корисність» того або іншого кандидата в небіжчики. Погодьтеся, це дуже зухвала тема: вивести на світло таємне товариство, яке може убити будь-якого земного правителя згідно зі своїми критеріями.  Можливо Джек Лондон уже знав про таємні товариства так багато, що настав час його тихо прибрати...