Дрейф до Росії

На позачерговій сесії Парламенту України українські депутати ратифікували Угоду про зону вільної торгівлі зі Співдружністю незалежних держав (СНД), підписану прем’єром М.Азаровим ще у жовтні 2011 року. За твердженням уряду, Україна від такої угоди отримає зростання ВВП на рівні 2,5% і збільшення товарообігу з країнами СНД на 35%. Влада також очікує додаткових надходжень до державного бюджету на рівні 9,4 млрд. грн. (1,2 млрд. дол.) на рік. Водночас, в угоді передбачено значні вилучення й обмеження у понад 60-ти товарних групах, зокрема,  це стосується природного газу та електроенергії, а також консервації експортного мита на сиру нафту Росії, Білорусі і Казахстану, країн, що входять до Митного Союзу.

Чи створює Угода про зону вільної торгівлі із СНД додаткові ризики для європейської інтеграції України? Потенційно — так, оскільки в угоді передбачені санкції у разі укладення країною-членом ЗВТ торговельних угод, котрі загрожують збитками іншим учасникам договору. Крім іншого, Україна вже не зможе активно займатися реекспортом до Росії європейських товарів, а також значно повільніше узгоджуватиме свою економіку з європейськими стандартами. Росія свідомо збереже для України експортне вікно, аби остаточно прив’язати українські підприємства до російського ринку й унеможливити трансформацію української економіки, як, зрештою, і політики, відповідно до європейських стандартів. По суті, Угода про зону вільної торгівлі з СНД сьогодні виглядає як угода між Україною та Росією, оскільки документ ратифікували лише Україна, Росія і Білорусь.

 У Представництві ЄС в Україні зазначили, що ратифікація ЗВТ України із СНД не перешкоджає підписанню аналогічного документу з Євросоюзом. Водночас, голова комітету Державної Думи Росії у справах СНД Л.Слуцький зазначив, що ратифікація Україною договору про зону вільної торгівлі із СНД може стати кроком на шляху входження до Митного союзу.

Понад усе людей і в Україні, і в світі дратують непослідовні політики, котрі одночасно можуть декларувати та сповідувати протилежні точки зору. То, зрештою, так чи ні?  На схід чи на захід? Чи можна вірити їхнім словам? Яка у них стратегія? Довіру підриває безпринципність. Замість того, щоб не давати обіцянок, або їх виконувати, українська влада ухиляється від прямих відповідей, полюбляє спекулювати припущеннями та намагається хитрувати, роблячи півкроку вперед, а потім півкроку назад. Така поведінка може бути властива дітям, але аж ніяк не уряду однієї з найбільших європейських країн.

На жаль, на наш погляд, причина непослідовності влади полягає саме в тому, що у неї немає жодної стратегії, кожне її рішення приймається під впливом моменту та диктується приватними корисливими, а не державними інтересами. Інтереси держави, потреби народу у розрахунок не йдуть. Наслідком невдалої  економічної політики, а також на диво особистісне та упереджене, як для політиків, ставлення до своїх опонентів, стало те, що у влади сьогодні, по суті, немає вибору, окрім як знесилено впасти в розпростерті обійми Росії. А самій Росії сьогодні потрібно лише скупити достатньо українських підпри­ємств, щоб по-хазяйськи тут заправляти. Якщо висловлюватися дещо вишуканіше, то саме так виглядає економічний імперіалізм. Звісно, у побудові економічних зв’язків із СНД можуть знайтися і певні короткострокові переваги, але варто розуміти, що угода, котра встановлює обмеження продажу в 60-ти основних групах товарів, за визначенням не означає зону ВІЛЬНОЇ торгівлі, — вона визначає торговий блок, в рамках дії якого є повна і незаперечна перевага однієї із сторін, у даному випадку Росії, якій надзвичайно невигідно мати вільного і сильного сусіда, яким би Україна була, якби увійшла в Зону вільної торгівлі з ЄС.

Незважаючи на поточні труднощі, Європейський союз — це для України значно сильніший і вигідніший  торговельний партнер. Однак ЄС зацікавлений не лише в сировині та енергії. Насправді в України є величезний, але майже не використаний технологічний сектор, який можна було б розвивати і на базі якого розбудовувати економіку, якби влада була не такою короткозорою. Вірогідність того, що українські можновладці раптом почнуть мислити стратегічно і по-державницьки, наразі є практично нульовою, а це означає, що найближчі перспективи для України та її економіки навряд чи будуть райдужними. На жаль, опозиція виглядає ще комічніше. Страх втратити ілюзію можливої допомоги з Заходу, чи з Росії робить з неї «королівського клоуна».

Фонд «Спочатку Люди»