Напіврозпад Європи

Два італійських референдуми в Венеції і Ломбардії дуже чітко продемонстрували настрої, що панують в Європі після провалу політики мультикультуралізму, після підведення підсумків "переселення народів" з Близького Сходу і Північної Африки, а також після оцінки наслідків передачі політичної влади від національних урядів в європейський центр.

Венеція (або як кажуть самі італійці - Венето) і Ломбардія провели у себе два цілком конституційних (на відміну від іспанської Каталонії) референдуми, на яких "поцікавилися" у жителів, чи не бажають ті домагатися від Риму розширення своїх повноважень.

Кількість тих, хто проголосував "За", а у Венеції це більше 98 відсотків (в Ломбардії - понад 95 відсотків) свідчить про те, що питання в бюлетенях було поставлено таким чином, що до урн для голосування прийшли лише ті, хто хотів змін.

Італійські ЗМІ відразу охрестили плебісцити "дивом", тим більше, що явка на дільниці в Венеції склала більше 60 відсотків (в Ломбардії близько 40 відсотків).

Італія - держава молода. В її нинішньому вигляді Італія сформувалася з декількох королівств трохи більше 150 років тому. І серед тих, хто увійшов до складу країни, яка нині є республікою, було і Ломбардо-Венеціанське королівство.

Це не виправдовує минулі референдуми, але частково пояснює, чому вони були проведені одночасно в цих двох італійських областях.

Керівництво обох областей, щоб не наступати на каталонські граблі, старанно повторює, що відділення від Італії мови і бути не може.

Наділені тепер особливими повноваженнями політики, готуючись до переговорів зі столицею, основний упор роблять на бажання переглянути існуючі фінансово-бюджетні відносини. І переглянути хочуть їх в свою користь. Втім і тут вони цілком можливо помиляються. І ось чому.

Головна думка, що відчувається у всіх повідомленнях ЗМІ, що описують причину, штовхнули італійський Північ на референдум, - це "небажання годувати бідний і ледачий Південь". І на перший погляд може здатися, що розподіл дійсно обмежує права окремих областей.

Однак, економічний сепаратизм має під собою не настільки очевидне підґрунтя. Так, Венеція і Ломбардія на двох вносять 30 відсотків від італійського ВВП. Але при цьому і чисельність населення в цих областях складає чверть від усіх громадян Республіки. Так що регіони хоч і є донорами в економічному сенсі, але переплата не настільки критична, як це здається на перший погляд і як активно подається жителям регіону.

До того ж, принципи рівноправності можна було б поширити не тільки зовні, але і в самих областях. Та ж Венеція поділена на 7 провінцій (Ломбардія і зовсім на 12). І в тому і в іншому випадку присутні лідери, як по населенню (два столичних міста - Венеція і Мілан), так і за часткою зібраних податків. Так що питання про рівноправність, як палиця з двома кінцями.

Розігріваючи невдоволення сусідами з півдня, політики Венеції і Ломбардії повинні бути готові до того, що і в самих областях рівності серед провінцій немає і бути не може.

Ні Італія ні Іспанія не є якимось особливим випадком. Завжди знайдеться привід для сепаратизму (економічного, політичного, релігійного). І виникає, а вірніше розквітає він тоді, коли національний дух слабшає, і зникають основи для єдності нації.

У випадку з Європою удар був нанесений відразу з трьох сторін.

По-перше, свою роль зіграла централізація влади в Брюсселі. Проект єдиної Європи в якийсь момент і став самоціллю, спокушаючи політиків можливістю зосередити в одному місці владу над усіма державами ЄС.

Заявлена вигода від об'єднання зусиль як раз і лягла в основу невдоволення тим, що більш "розвинені і просунуті" повинні нести на собі тягар відповідальності (і найчастіше фінансової) за відсталих і бідних.

Втрата політичної самостійності на національному рівні серйозно послабила європейські уряди, а зростаюче посилення впливу США на політичні кола ЄС загрожує і зовсім втратою європейцями суверенітету на власній території.

Другим фактором, стала економічна безпорадність. Скориставшись відбудованою самими європейцями системи, США нав'язали їм антиросійські санкції, як обов'язковий елемент дотримання союзницьких інтересів.

Разом з російськими заходами станційна політика Брюсселя завдала потужного удару по власній економіці. Нездатність федеральної влади піти проти нав'язаної "спільної позиції" серйозно послабила авторитет європейських столиць в очах місцевих політичних і економічних еліт. Та й на довірі з боку населення неможливість відстоювати національні інтереси позначається не кращим чином.

Третім ударом стала міграційна політика, а ще точніше міграційна стратегія.  Недарма в переліку питань, які Венеція і Ломбардія мали  намір поставити Риму, два десятка тем. І там серед чисто економічних преференцій є і розширення прав у сфері оборони, правосуддя, освіти, культурної спадщини та навіть екології.

Регіони тонко відчувають слабкість центру, нездатного захистити їх від експансії зовнішніх сил, і готові йти на конфлікт з ним, щоб взяти управління в свої руки, якщо цього не можуть зробити національні уряди на рівні ЄС.

Що ж стосується регіональних фінансів, то питання їх перерозподілу починає отримувати підтримку у населення тоді, коли нація втрачає почуття єдності інтересів всієї країни.

Сама по собі автономність області не обов'язково призводить до проблем. У тій же Італії таким статусом володіє 5 регіонів (Сицилія, Сардинія, Трентіно Альто-Адідже, Фріулі-Венеція-Джулія і Валле-д'Аоста), що не доставляє проблем Риму. Однак, коли для досягнення такої автономії починають використовувати почуття, що роз'єднують націю, це повинно насторожувати.

Посилення одних, за рахунок ослаблення інших, здатне вивести Італію, як і будь-яку іншу країну, з економічної рівноваги. Зміна фінансових правил завжди негативно позначається на інвестиційному кліматі.

Ослаблення інших 18 областей неминуче приведе до  зниження їхніх доходів, а значить і витрат населення, що йдуть в тому числі на придбання товарів, вироблених на італійському півночі. Не можна виключати падіння загального ВВП Італії та, як наслідок, преференції, яких домагаються регіони, які можуть не виправдати очікувань, а в гіршому випадку обернутися втратами. А ось вирішувати можливі проблеми буде набагато важче, тому що відносини між регіонами вже не будуть такими як раніше.