Психосоматичні розлади, або чому корисно плакати?

Незважаючи на таку неоднозначну назву, мова в статті піде про цілком конкретне явище - психосоматика. Це розділ науки (або псевдонауки, як її «ображають» деякі вчені), присвячений вивченню питання: як пригнічені емоції знаходять вихід через тіло?

Якщо бути точніше, то психосоматика випливає з психології та медицини, є їх спрямуванням і займається вивченням взаємозв'язку психологічного і фізичного стану людини. Вона базується на твердженні, що деякі психологічні чинники та особистісні причини призводять до виникнення тілесних недуг, які в даному випадку називають психосоматичними розладами.

Основна складність в тому, що відрізнити звичайне фізичне нездужання або хворобу від розладу, викликаного (грубо кажучи) психосоматикою, часом досить складно. У разі якщо останній приймається за типове захворювання (наприклад, вірусної природи) і лікується медикаментозно, існує великий ризик погіршення стану здоров'я. Адже в більшості випадків фармакологічні методи проти психосоматичних розладів марні, так  як причини подібних порушень здоров'я лежать куди глибше, ніж очевидна «зустріч» з вірусом, бактеріями і т. п.  

Витоки і перспективи психосоматики

На жаль, науковий прогрес не пішов на користь даного напрямку науки. Легковажне ставлення до психосоматики та аматорські спроби самолікування можуть мати серйозні наслідки. Людина навряд чи наважиться сам собі, наприклад, вирізати апендицит, але при цьому з легкістю (прочитавши кілька джерел) поспішає сам собі, а то і іншим, ставити психосоматичні діагнози. Прикро за психосоматику, коли її ставлять в один ранг з астрологією і гороскопами, в той час як вона є науковим напрямком медичної і психологічної науки і гідна такого ж серйозного ставлення, як терапія або психоаналіз.

Звичайно, ця галузь складна, в ній немає однозначних відповідей. З даною проблемою стикалися практично всі дослідники взаємозв'язку душі (psyche) і тіла (soma).

Першими ж, хто заговорив безпосередньо про взаємозв'язок психічних передумов і фізичних проявів, були німецькі психіатри І. Хайнрот (1818 г.) і М. Якобі (1822 p.) У 50-х роках ХХ століття до вивчення психосоматики навіть доклали руку такі відомі психоаналітики, як Сонди, Адлер, Фрейд. Сучасна психосоматика, як міжгалузева наукова дисципліна, має кілька підходів: психоаналітичний, який за основу приймає внутрішньоособистісний конфлікт, рахований головною причиною психосоматичних розладів.

Прихильники когнітивного підходу описують тілесні недуги як порушення пізнавальних процесів і, як наслідок, гальмування процесу розвитку особистості.

Поведінковий підхід говорить про те, що до соматичних захворювань призводять певні поведінкові стратегії, в першу чергу, уникнення.

Гуманістичний же підхід коренем психологічних проблем вважає кризи і неможливість самовираження особистості.

В рамках згаданих підходів по-різному описуються складні механізми запуску психосоматичних розладів і різноманітні причини, що призводять до тих чи інших психосоматичних проявів. Пересічній  людині без відповідної освіти складно розібратися в цій «плутанині». Тому в останні роки набрав популярність більш систематизований і спрощений підхід до психосоматики. Йдеться, в першу чергу, про своєрідні зведені таблиці взаємозв'язку конкретних захворювань з ймовірними психічними причинами. Наскільки обґрунтовані ці передбачувані взаємозв'язки і підтверджені вони емпірично (в дослідженнях), сказати важко. Але повертаючись до початкового питання про те, чому корисно плакати: багато хто з цих таблиць описують невиплакані сльози, невисловлені образи і інші приховувані емоції – які є причинами безлічі (якщо не всіх) психосоматичних розладів. Тому напрошується висновок: плакати корисно!