Сортувати або не сортувати: чому у нас не працюють світові практики поведінки зі сміттям

Сміттєві звалища і забруднені водойми вже стали невід'ємною частиною нашого світу. Ставлення до переробки та утилізації відходів в різних країнах сильно відрізняється. Наприклад, в Україні 88% населення вважає проблему поводження зі сміттям важливою, але при цьому 49% не знає навіть, куди воно потрапляє після того, як його викинули в бак.

З 1 січня 2018 р українців зобов'язали сортувати сміття за видами відходів. Це положення відповідає головним вимоги ЄС: рамкової Директиви про відходи, Директиві про небезпечні відходи, Директиві про всеосяжне запобігання забруднення і його контроль.

Але фактично сортуванням зараз займаються лише на громадських засадах, а не на державному рівні. Причин цьому багато: відсутність заводів по комплексній переробці сміття, недоліки в законодавстві і навіть нестача контейнерів для роздільного збору.

Банально, але навіть зміни в законі «Про відходи», які зобов'язують українців сортувати сміття, чомусь не описують слушні дії з ним. На ділі виходить, що закон про сортування є, а як це робити - нікому невідомо, бо ні цей державний документ, ні будь-хто інший не пояснює послідовність операцій з відсортованими відходами. Прописано лише, що з 2018 року забороняється проводити поховання неперероблених (необроблених) побутових відходів на полігонах.

Також в законі «Про відходи» (стаття 35-1) сказано: «Збір і вивіз побутових відходів в межах певної території здійснюються юридичною особою, уповноваженим на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами».

Стає ясно, що відповідальність за сортування сміття в кожному місті і селі несуть органи місцевого самоврядування. В Україні немає необхідної інфраструктури для повноцінної переробки сміття, куди ж районні та сільські ради будуть відправляти відсортовані відходи? Кабмін в Національній стратегії управління відходами лише підтвердив цю плутанину, повідомивши, що за 2016 рік було перероблено 5,8% відходів. Все інше сміття продовжує лежати на 5,5 тис. українських звалищах. На жаль, трапляється, що навіть ті відходи, які відповідальні українці розкладають в різні контейнери, скидають в один сміттєвоз.

У грудні Фонд «Демократичні ініціативи» і КМІС оприлюднили результати соціологічного опитування, що стосується проблем переробки та утилізації сміття. Польовий етап проводився з 25 жовтня по 5 листопада 2017 року і охопив 87 населених пунктів у всіх областях України. Згідно з опитуванням, 88% українців вважають проблему ставлення до відходів важливою, але на питання «Чи знаєте Ви куди потрапляють відходи після того, як їх викинули в сміттєвий бак?» 49,1% відповіли «Ні», а ще 5,5% не змогли відповісти.

Результати ясно демонструють готовність українців сортувати сміття, але для цього, на думку респондентів, влада робить дуже мало. На питання «Як Ви вважаєте, чи повинно питання про утилізацію відходів бути в центрі уваги під час передвиборної компанії на місцевих виборах?» 75% опитуваних відповіли «Так». Крім цього, 36,7% респондентів впевнені, що влада проводить недостатню кількість заходів для правильної організації збору відходів, а 35% вважають, що в цьому напрямку «фактично не робиться нічого».

Зараз в країні є чотири сміттєспалювальні заводи: в Києві, Дніпропетровську, Харкові та окупованому Севастополі. Але працює тільки столичний завод «Енергія». А ще є єдиний сміттєпереробний, що не функціонує на даний момент, завод в Рівному, роботу якого обіцяють відновити в 2018 р

Проблема в тому, що підприємства, що пропонують послуги з більш глибокої переробки, не виграють тендери через ціни. Тому в більшості випадків побутове сміття - а кожна людина виробляє майже 300 кг в рік - просто складується. Регульовані тарифи настільки низькі - 200 грн. за тонну - що вони ледь включають базові витрати на поховання. Мова про інвестиції в переробку взагалі не йде.

В результаті самим свідомим українцям, які бажають сортувати сміття, доводиться звертатися в пункти прийому вторсировини. Ці заклади, в основному, є посередниками, які передають спресований папір, пластик, батарейки та інші відходи на переробку, до того ж, часто в інші країни. Експерти нанесли на карту вже 122 населених пункти і 2825 точок, де приймають вторсировину.