Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Всі на дачу. Переймаємо досвід киян початку ХХ століття

Заміські селища біля водойм і в лісовій гущавині - сюди переміщалося активне життя городян на спекотні три місяці.

Карантин, так чи інакше, зламав плани кожного з нас на літній відпочинок. Так, Європа напевно в сезон-2020 буде закрита. Може, прочиняться Туреччина і Єгипет. Оптимістичні сюжети по ТБ переконують: Залізний Порт хоч і вийде за ціною так само, як і Сицилія, але готовий надати відпочиваючим максимум зручностей і здивує сервісом. І замислюєшся, як же бути, адже вибір не великий. Не факт, що літаки влітку кудись полетять, та й поїзди навряд чи поїдуть за  повноцінним графіком. А читаючи в новинах, як подорожчала оренда заміської нерухомості, починаєш замислюватися про повернення стародавніх традицій.

На початку минулого століття, ще до революцій і воєн, українці теж стояли перед вибором. Літній відпочинок був чимось природним і обов'язковим. Літаки тоді ще не літали (пасажирські авіаперевезення запрацюють тільки в 1924 році). З поїздами було теж  не без проблем.

Київська еліта вважала за краще проводити час на європейських курортах, таких як Монте-Карло, французькі Біарріц і Віші. Їх не бентежили тижневі переїзди, адже вагони першого класу забезпечували максимальний комфорт подорожі. Але таких було небагато, 1-3% населення Києва. Більш масово люди їздили на вітчизняні курорти: Одеса, Крим, Кавказ. Тут уже тривалість переїздів починала напружувати. В Одесу з Києва поїзд йшов добу, до Криму - двоє, а в П'ятигорськ - три доби. Та й ціна кусалася: до Південної Пальміри квиток в 3-м (самому скромному) класі коштував 6 рублів, до Сімферополя - до 10 рублів, в П'ятигорськ до - 12 рублів (при середній зарплаті робочого близько 40 рублів, а інженера, вчителя, чиновника - до 100 рублів на місяць). Особливим не роз'їздиш, тим більше з сім'єю.

Ось і виходило - самим бюджетним, довгостроковим і популярним ставав дачний відпочинок, іноді розтягнутий на все літо.

"Веранда обов'язково, балкон бажаний"

Перегортаючи підшивки газет тих років, розумієш - дачний відпочинок став для киян особливим явищем, невід'ємною частиною життя. Оголошення про здачу особняків на все літо і пов'язані з цим послуги (доставка майна, пропозиції про організацію харчування, оренда додаткових дачних аксесуарів) переміщаються з останніх сторінок видань на передовиці, займаючи мало не всі рекламні площі і відтісняючи на другий план все інше. Сплеск рекламної активності припадав на квітень-травень, піковий час - коли дача вибиралася, знімалася, а потім відбувався масовий переїзд в передмістя. Зазвичай вже до кінця травня кияни разом з домочадцями міняли місце проживання і облаштовувалися на природі. Що ж пропонували? Ось деякі, найбільш типові газетні оголошення 1910-1915 років.

"Святошино. Здається в найм панський маєток. З двома верандами, трьома балконами і літнім майданчиком"

"Святошино. Дача в саду. 4 кімнати. 2 веранди і зручності 300 рублів" (ціни було прийнято вказувати за все літо).

"Святошино. Здається дача. 4 кімнати, веранда, великий балкон. Поруч базар, трамвай, парк. Здається з меблями і посудом. 325 рублів до 15 серпня"

"Дача поблизу станції Тетерів. 3 кімнати, кухня, 2 веранди. 100 рублів на літо"

"Пуща-Водиця. 3 кімнати і кухня. Спокійно і зручно. 180 рублів"

Театри Києва давали вистави на літньому майданчику в Святошино.

Судячи навіть по поверхневому огляду, зрозуміло - найпопулярнішим і дорогим було  дачне селище в Святошино (зараз тут розташований житловий масив в західній частині Києва). І на те були свої причини. Дачне поселення в цьому місці з'явилося  пізніше, ніж в Боярці або Пущі-Водиці. Спочатку воно створювалося і будувалося  за чітким планом і з урахуванням підведення сюди необхідних комунікацій. Невелике віддалення від Києва - всього 18 верст (менше 20 кілометрів). Рішення про створення тут селища було прийнято в 1897 році, а вже в 1899-му сюди було прокладено шлях для конки, замінений згодом трамваєм на електричній тязі. Трамваї ходили кожні чверть години, а дорога до центру Києва займала не більше 30 хвилин. Саме селище було розділено на 450 ділянок і ділилося  20 вулицями та провулками. До кожної ділянки примикала ділянках столітнього хвойного лісу. На розсуд нових господарів дерева частково можна було викорчувати (під городи), але частина їх обов'язково повинна була залишитися.

Чим ще привертав дачників селище Святошин? Тут були заздалегідь сплановані і створені такі "блага цивілізації", як ринкова площа, великий ставок з купальнями, човновою станцією і можливістю риболовлі, бібліотека, парк з прокатом велосипедів, роликові доріжки,  дитячі майданчики і багато іншого. У Святошино розташовувалися окремий поліцейський відділок і пожежна частина. І найголовніше - літній театр, де в сезон свої кращі постановки давали провідні трупи столиці.

Цінувалися близькість до залізниці і доступ до водойм

Крім трамваїв до дачних селищ ходили і спеціальні пароплави.

Ціни в Святошино кусалися, і люди простіше вибирали дачі, де садиби коштували в два і навіть три рази менше.

Трохи раніше дачники облюбували Боярку (хоча з часом вона і віддала пальму першості), яка з часом стала селищем літнього відпочинку для залізничників.

Своїх шанувальників мала Пуща-Водиця, особливо коли сюди почав ходити трамвай, було затребуване і селище в Дарниці, Межигір'я і Китаєво. Головне, на що звертали мешканці (крім вартості оренди), була можливість швидко (до години часу в дорозі) і комфортно дістатися до Києва, наявність поблизу хвойного лісу (особлива увага приділялася лікувальними властивостями хвої) і доступ до відкритих водойм. Без лісу і рік-озер навіть самий бюджетний дачник на оренду літнього будиночка погоджувався рідко.

У відпустці у дачників було великий вибір розваг. Прогулянки, пікніки, чаювання, походи на пляж, вечірні сімейні читання і музикування (не дарма ж існували десятки контор, які пропонували дачникам піаніно в оренду) і ... городництво. Вважалося - робота на землі, догляд за овочами, полив городу, та й будь-який інший фізична праця позитивно позначаються на вихованні підростаючого покоління.

Схоже, сьогодні, коронавірус з карантином повертають моду на майже забуті річні традиції. А чому б і ні?

Коли Київ був містом-курортом

Дивно, але на початку ХIХ століття киянам взагалі не потрібно було замислюватися про те, де провести літню відпустку. Вони самі жили на курорті. У ті роки за популярністю Київ порівнювали з Ялтою, Феодосією та Пятигорськом. У перші десятиліття століття зійшлося відразу кілька факторів, які зробили місто бажаним для туристів. Перше - клімат. Тоді в Європі настав час "оксамитових років", без різких перепадів температур, майже тропічних дощів і ранніх заморозків. У Києві було дуже комфортно - 22-25 градусів влітку і м'яка "золота" осінь. Друге - користь від патріархального укладу. Кажуть, Київ тоді називали великим селом, а городяни на це не ображалися. Тут в пріоритеті були скоріше види на урочища, на Дніпро, на зелені масиви зарослих пагорбів, ніж чудеса урбанізації і щільна забудова вулиць. Не випадково до середини століття Хрещатик у гостей асоціювався з весняним солов'їним співом, а зовсім не з активним вечірнім  міським життям. Третє - дешеві апартаменти і фрукти, вирощені в садах в передмісті. Так, зняти будиночок в центрі Києва було набагато дешевше, ніж на будь-якому іншому курорті. А доступні виноградники, грушеві, яблуневі сади та ягідні галявини забезпечували гостей екологічно чистими і копійчаними за ціною делікатесами.

Все змінилося в другій половині ХIХ століття. Місто почало розвиватися як промисловий центр, масово і щільно забудовуватися, залучати величезну кількість тодішніх заробітчан. Як наслідок виникли проблеми з центральною каналізацією, розбиті дороги і центр, що перетворився в одне велике будівництво. У 1880-х роках про туристів навіть не згадували, а самі кияни не знали, куди б втекти від проблем цивілізованого світу. Особливо влітку. Саме тоді з'явилася мода на дачі.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com