Чому людина все псує?

На цю тему розмірковує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич

Все пішло не так з часів перших людей Адама і Єви. Бог створив людину і подарував їй дивовижний, прекрасний світ. Виткав з різнокольорових, красивих ниток. Життя в ньому було істинним блаженством.

Звірі і птиці служили вінцям творіння, всі були задоволені і раділи. Природа благоговійно раділа і тріумфувала. Господь постійно спілкувався зі своїми дітьми, відповідав на питання, направляв, допомагав. Панувала вічна весна душі. Гармонія і благоденство.

Але людина вирішила зруйнувати Божественну гармонію. Хоча у неї було абсолютно все для щастя. Життя - блаженство. Творець - поруч. Але, незважаючи на це, вона  вирішила  послухатися Бога, порушити єдину  заборона.

Сьогодні людина продовжує заважати Богу. Господь з любові до нас вказав шлях порятунку, повернення до блаженства. А ми ігноруємо Його слова, відступаємо від істини. І стогнемо, що нещасливі. Так хто ж в цьому винен? Кожен і винен в своїх бідах. Вони все від неслухняності Богу.

Людині здається, що вона сам знає краще, зробить правильніше, що їй  видніше. Бог десь далеко. Та й не розбирається в технологіях і відносинах, не розуміє життєві ситуації, далекий від наших проблем. Ми будемо вирішувати проблеми самі, вже якось розберемося. Чи не маленькі діти. І освіта є, і досвід. А з Господом ми будемо на відстані. Він так, про всяк екстрений випадок.

Таким ставленням до Бога, до свого покликання, людина псує життя собі і заважає Божим планам. Покликання людини не змінювалося з моменту його виникнення: уподібнитися Богу.

Але тільки людина неправильно розуміє сенс даного завдання. Чи не стати Богом, а уподібнитися, стати Божим. Уподібнення - це наповнення. Стати чистою посудиною, яку  можна наповнити живою водою. Чим чистіше наповнювати посудину, уникати  гордині, марнославства, інших пристрастей, тим більше він наповнюється Божественним. А в результаті стає частиною нескінченної Божественної річки.

Наша душа тужить за раєм, і цієї глибинної туги у неї не відняти ніколи. Вона шукає відгомін раю на землі. Ось чому багато втішаються на природі, заспокоюються. Природа нагадує про колишнє блаженство.

Людина може знайти рай на землі, якщо перестане заважати Богу, перестане вирішувати все сама, перестане вважати себе розумнішою і сильнішою за Бога. Якщо ми не шукатимемо чогось для щастя, крім Бога, і будемо радіти Йому як повноті щастя, то рай наступить в нашому житті. Якщо ж людині весь час буде чогось бракувати, вона  ніколи не знайде світу і гармонії. Чи не стане Божою.

Той, хто знайшов Бога в кожному квітковому пелюстку, здатний побачити відблиск райської краси.