Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Олімпіада-80 в Україні: викинуті мільйони, знесені старовинні будинки і небачені делікатеси

40 років тому 20 липня 1980 року, в Києві на 7 днів запалили олімпійський вогонь.

Грандіозна державна авантюра. Складно по-іншому назвати те, що відбувалося в СРСР в кінці 70-х років. Напередодні мегаспортивної  події по всій країні будували, ламали, перебудовували, оновлювали все, що можна було. Для того щоб показати всі переваги соціалістичного ладу (а "брежнєвський застій" тільки починався, здавалося, є що пред'явити світові і чим пишатися), верхівка КПРС готова була йти на будь-які витрати і реалізовувати найфантастичніші проекти.

Виправдовувалися: приїдуть іноземні туристи, витратять гроші - і всі фінансові втрати будуть з лишком компенсовані. Називалася навіть передбачувана кількість очікуваних гостей (планувалося, 60-70% - це представники багатьох капіталістичних держав). По всій радянській країні - близько 300 тисяч чоловік, в Україні чекали до 50 000 туристів. У підсумку, здебільшого через блокаду, ініційованою США, ігри відвідали 213 тисяч чоловік (з огляду на самих спортсменів, офіційні делегації та представників мас-медіа). До Києва, за офіційними всесоюзними даними, дісталися близько 23 000 чоловік (місцеві ж чиновники називали ще більш скромну цифру - 10-13 тисяч). Для порівняння, на стику 70-80-х в СРСР приїжджало до 5 мільйонів мандрівників, а сучасну Україну тільки в 2019 році відвідало понад 14 мільйонів іноземних туристів, в тому числі Київ - 1,5 мільйона чоловік.

Виходить, з економічної точки зору "Олімпіада-80" була приречена на провал, з рекламою та геополітикорю - швидше стала вдалою, адже пройшла без гучних скандалів, провокацій і пригод. З соціальної - напевно успішною, адже радянські люди стали трохи ближче до благ цивілізації, а головне - потрапили на свято, про яке пам'ятають досі.

Удар по престижу і бюджету

Радянський Союз подавав заявку на проведення ще Олімпіади-76 і навіть виграв по голосам у Монреаля і Лос-Анджелеса в першому турі голосування. Йшла "холодна війна", і для керівництва СРСР було вкрай важливо показати свою миролюбність і - головне - успішність країни. Тому, коли на другому етапі Ігри дісталися Монреалю, в Москві до цього поставилися вкрай болісно. Перед дипломатами була поставлена задача - за всяку ціну привезти в Союз Ігри 1980 року. І вони зі шкіри пнулися, щоб зробити це - розуміли, другої поразки поспіль в Кремлі не пробачать.

Свою роль зіграв факт лояльного ставлення до СРСР президента МОК ірландця Майкла Кілланін. Якими засобами ця лояльність була досягнута - історія замовчує. Так само як і те, які обіцянки давалися перспективним бізнес-партнерам в західних країнах. Але факт залишається фактом - на вибір столиці Олімпіади -80 (сесія МОК відбулася у Відні в 1974 році) Москва з 39 голосами обійшла Лос-Анджелес, який отримав всього 20 голосів. Почалася підготовка до проведення турніру, яка ледь не зупинилася вже через рік після старту проекту.

Спочатку плановані витрати виявилися явно заниженими, і економісти наполегливо запевняли генсека Брежнєва в тому, що бюджет не витягне такого навантаження. І майже переконали ...

"Якось склалося, що нами прийнято рішення провести спортолімпіаду в СРСР. Коштує цей захід колосальних грошей. Можливо, це питання нам слід переглянути і відмовитися від Олімпіади. Знаю, що це викличе багато пересудів, але при вирішенні цього питання, напевно, треба виходити з того, що на перший план висуваються питання про вартість. Деякі товариші підказали мені, що є можливість відмовитися, сплативши якийсь невеликий внесок у вигляді штрафу ", - писав Леонід Брежнєв завідувачу загальним відділом ЦК КПРС Костянтину Черненко в 1975 році.

Все ж вирішили продовжувати підготовку, відмова, на думку більшості членів політбюро, стала б ганьбою для "процвітаючої соціалістичної держави". Та й можливий приплив валюти від іноземних туристів здавався достатнім аргументом.

Наступним ударом став бойкот Олімпіади, ініційований США через введення в Афганістан радянських військ. За кілька місяців до відкриття про відмову в участі в Олімпіаді заявили відразу 65 країн. І це був наймасовіший бойкот за всю історію олімпійського руху. Втім, деякі держави все ж таки дозволили своїм спортсменам приїхати на Ігри, тільки виступати вони повинні були під нейтральним олімпійським прапором. Ось тільки про приплив грошей від туристів з капіталістичних країн вже точно можна було забути.

Клумби на узбіччі і придорожні туалети

Підготовка починалася з доріг. Ще в 1976 році стало відомо про маршрут руху олімпійського вогню з Афін до Москви. "Посла миру" (як його називали) наказано було зустрічати гідно по всьому маршруту його руху. До речі, з усіх 30 днів естафети по території України гідні комсомольці, передовики виробництва, фізкультурники бігли, тримаючи в руках факел, майже тиждень, маршрут проходив через Кам'янець-Подільський, Чернівці, Вінницю, Житомир, Київ, Полтаву, Харків (загальна протяжність естафети 1180 кілометрів). Для цього було прийнято рішення відремонтувати 6000 км доріг. Причому дорожники не обмежувалися ямковим ремонтом, все робилося капітально "за європейськими стандартами".

Крім центрального фінансування, ділянки трас були поділені між місцевою владою, і кожна область мала б ідеально підготуватися до зустрічі марафону.

Свої завдання з благоустрою отримали не тільки дорожні працівники. До процесу були залучені всі служби. Під час поїздки будівельники зводили нові зупинки і місця для відпочинку можливих автотуристів, "зеленбуд" висаджував на узбіччі квіти, а комунальники обладнали небачене до цього часу чудо цивілізації - придорожні туалети. Всього їх було побудовано 147, як і належить за стандартами - з унітазами, водою, серветками і милом.

І це ще не все. Передбачалося, що наплив іноземних туристів буде настільки численний, що вони відправляться подорожувати по всій країні. А це значить, потрібно було бути готовими до їх зустрічі не тільки по ходу руху олімпійського вогню.

В рамках забезпечення комфорту для мандрівників побудували готель "Закарпаття" (Ужгород), "Київ" (Чернівці), "Жовтень" (Вінниця), мотель "Ялинка" під Житомиром, "Дружба" під Харковом. Всього з'явилося 114 нових подібних закладів.

Премія за траву і кілометри дерев'яних рейок

Але головні роботи треба було провести в Києві, грав груповий футбольний турнір разом з Мінськом і Ленінградом (ще один задіяний, крім Москви, місто - Таллінн організовував вітрильну регату). У столиці України належало реконструювати тоді "Центральний", згодом "Республіканський" стадіон (сьогодні - "Олімпійський") і побудувати поруч з ним 21-поверховий готель "Русь". І якщо з бюджетом на будівництво готелю все було зрозуміло - новий об'єкт, будується "з нуля", то зі стадіоном виникли проблеми. За державним планом вважалося, що тут досить провести легкий косметичний ремонт, адже за звітними документами арена перебувала практично в ідеальному стані.

На ділі все було куди сумніше. Стадіон викликає  сумне враження - похилені лавки, застаріла система освітлення, небезпечні шляхи евакуації глядачів. Влада схитрували, знайшли внутрішні ресурси. Повністю були зняті 104 тисячі старих посадочних місць. Встановлено залізобетонні ніжки і постелено близько 200 кілометрів нових дерев'яних лавок (ліс везли з Карпат і Київської області). Особливу увагу приділили газону. Старий був знятий, на його місце виклали подвійний дренаж і застелили свіжий газон. Українські фахівці примудрилися вивести новий сорт трави, що витримує божевільне навантаження. За неї, до речі, потім навіть отримали державну премію. Київський газон головного стадіону на ті роки вважався кращим в країні! Змогли знайти можливість встановити сучасне освітлення і зробити більш прогресивною систему акустики.

Найскладнішим і болючим було питання зі старими будівлями поблизу стадіону. Історичні будинки революційним рішенням вирішили знести. Офіційно відомо про 8 втрачених будівель, що мають культурну цінність. Краєзнавці кажуть майже про 500 зруйнованих будівель. Розгорівся скандал, на адресу першого секретаря компартії України (фактично "господаря" республіки) Володимира Щербицького посипалися скарги і доноси. Той витримав паузу, але знесення схвалив, тим самим підтримавши олімпійську реконструкцію центру міста. Роботи на стадіоні йшли цілодобово, а здати об'єкт будівельники змогли всього за 2 тижні до початку змагань. До речі, в цей же час були приведені в порядок ще шість київських стадіонів - "Локомотив", "Спартак", "Старт", "Динамо", "Арсенал" і "Піонер". У кожної з команд-учасниць з'явилася своя площадка для тренувань.

Звідки гроші?

При фантастичному масштабі проведених будівельних і ремонтних дій резонним здається питання: звідки на все це взялися божевільні суми грошей? Адже у проекту не було приватних спонсорів (як, наприклад, у випадку з "Євро-2012"), не було, як сьогодні, контрактів на показ змагань із західними ТВ-каналами. Та й в бюджеті СРСР таких вільних коштів теж не було. При витратній підготовчій частині всієї Олімпіади приблизно в 5 мільярдів радянських рублів держава виділила приблизно 2 мільярди.

Решту грошей заплатили самі громадяни СРСР. Купували товари з символікою Ігор (3,6 млрд рублів), грали в "Спортлото" що  з'явилася напередодні Олімпіади миттєва лотерея "Спринт" (ще 1 млрд рублів). А ще включили патріотизм і тиснули на свідомість радянської людини. Модним тоді були суботники під гаслом "Олімпіаді-80 - 80 ударних днів", а студенти, безкоштовно працювали на будівництвах готелів-гуртожитків, замість зарплати чули слова "Так для себе ж працюєте - вам потім тут жити". Ось і будували, купували квитки лотерей, виходили на суботники. Не дарма - адже свято запам'яталося на все життя.

Трибуни залишилися напівпорожніми

Незважаючи на загальний ажіотаж, безпосередньо спортивна складова Ігор у киян особливого інтересу не викликала. По деяким причинам. Олімпійський футбол за своїм рівнем традиційно слабкіше турнірів класу чемпіонат світу і чемпіонат Європи, в більшості збірних не було зірок першої величини. Збірна СРСР за регламентом в Києву не грала, а значить, вболівальники спочатку були позбавлені можливості підтримати своїх. До того ж в столицю України приїхали і зовсім екзотичні команди Коста-Ріки, Алжиру, Сирії, Фінляндії.

Привернути увагу цінителів футболу могли хіба що збірні НДР та Іспанії. Саме на гру між ними (в день відкриття турніру) зібралася максимальна кількість глядачів - 100 000 чоловік. Решта ж 6 поєдинків (останній відбувся 27 липня, в чвертьфіналі грали НДР і Ірак) проходили при напівпорожніх трибунах. Знизила інтерес до футболу і липнева спека 1980-го, градусник рідко показував температуру нижче +30, а вечорами практично щодня місто накривали дощі з грозами.

ЦЕ ЦІКАВО

Дивовижні нововведення

Олімпіада додала в життя киян елементи, про існування яких люди навіть і не підозрювали. У кращому випадку бачили в кіно.

- Блоки в студентських гуртожитках. Коридорна система з одним туалетом і душем на поверсі отримала конкурента. "Общаги", що будувалися як резервні готелю, були спроектовані за принципом "2 кімнати і один санвузол". З Києва ця мода потім піде по всій країні.

- Ресторани та кафе, названі іменами міст. Кожна з областей побудувала в Києві свій ресторан. де були представлені страви з цього регіону. Сьогодні їх уже не залишилося, а ось традиція давати "міські" імена закладам громадського харчування жива до сих пір.

- Нові таксі. Перед Іграми повністю було оновлено парк таксі міста. Застарілі "Волги" -21 були замінені на "24". Цікаво, що цю модель використовували в якості транспорту для чиновників. Люди жартували: "Тепер будемо їздити як перші секретарі". До речі, нові машини отримали патрульні міліції та швидка.

- Театральний бум. За два роки до Ігор в Києві в 2 рази збільшилася кількість театрів. Створили Молодіжний театр (зараз Академічний молодий театр), театри драми і комедії, естради та поезії і інші.

- Делікатеси на прилавках. У дні Олімпіади кияни дивувалися небаченому  достатку на прилавках. Імпортні ковбаси, чеське пиво, кубинський ром, португальський портвейн, бельгійське масло, імпортні сигарети. Втім, після закінчення Ігор все це так само благополучно зникло, як і з'явилося.

- Кегельбан. Перший в Україні обладнаний перед Іграми в готелі "Русь", що став  міні-олімпійським селом в Києві. Сам кегельбан був невеликим, всього 4 доріжки, але обладнаний сучасною японською системою. Пограти сюди могли прийти не тільки учасники змагань, а й звичайні мешканці міста. Ось тільки через шаленну популярність  нової розваги потрібно було записуватися на гру за кілька днів.

- Одноразовий посуд. Вперше потрапила в асортимент громадського харчування саме в дні Олімпіади-80.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com