Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

НОВИЙ УРЯД: ЗДОБУТКИ І ПОМИЛКИ

Затвердження Верховною Радою України найвищих державних посадовців викликало хвилю коментарів різних експертів, що природно для демократичного суспільства, яке у тривалій і тяжкій боротьбі вибороло собі нову владу. З проханням прокоментувати останні урядові призначення «Персонал Плюс» звернувся до засновника і президента МАУП, автора першого в СНД підручника «Основи кадрового менеджменту», визнаного науковця в галузі управління людськими ресурсами Георгія ЩОКІНА, якого 2003 року всесвітньовідомим Центром імені Заєда (ОАЕ) названо серед найпомітніших «сучасних мислителів і світових експертів».

Про структуру

Президент МАУП, Георгій Щокін

   Передусім нагадаймо про класичну теорію державного управління, джерела якої треба шукати ще в працях Платона та Арістотеля. Згідно з цією теорією, існує п'ять (а не три, як стверджував Ш.Монтеск'є та сучасні йому послідовники) видів влади (світоглядно-концептуальна, ідеологічна, законодавча, виконавча, судова), які перебувають у ієрархічному взаємозв'язку, але головними є дві перші. Про це зараз багато пише відомий український вчений М. Сенченко. Для сучасної України — найбільшої у світі православної держави — світоглядно-концептуальною владою може бути тільки православно-християнська доктрина, побудована на загальновідомій Нагорній проповіді Ісуса Христа. З цього випливає й ідеологічна влада у формі українського консерватизму, який базується на національних традиціях, духовних цінностях і морально-правових засадах існування релігії, нації, сім'ї. Тому треба викинути з нинішньої Конституції статтю про «безідеологічне» існування держави та прописати в ній природні права та обов'язки титульного державотворчого українського етносу. Влада завжди складається з названих п'яти видів. Якщо в Основному Законі держави не позначено її головних гілок — світоглядної та ідеологічної — то вони є прихованими від народу і насправді можуть виявитися йому ворожими (наприклад, юдео-лібералізм або соціал-тоталітаризм). Нині науковці сходяться на тому, що лібералізм та соціалізм є звичайними утопіями, тому в світі дедалі більше поширюється саме консерватизм, який спирається на здоровий патріотизм та етнізм.

   По-друге, якщо вже взялися за зміни до Конституції, то треба вирішити проблему глави виконавчої влади. Нині у нас їх двоє — президент і прем'єр-міністр, що не відповідає принципам соціального управління. Таку структуру кучмівський режим «злизав» у більшовиків, а останні — у поваленого ними царизму, де був цар (генсек), кабмін (уряд) і держдума (парламент). Нам же треба використовувати ту модель державного управління, яка формувалася за часів Козацької Республіки, де гетьман був главою держави, главою уряду та верховним головнокомандувачем. Інакше у виконавчій гілці влади завжди дублюватимуться керівні функції, що може за певних умов трансформуватися у небезпечне для суспільства «двовладдя».

   По-третє, потребує змін і структура нинішнього Кабміну, оскільки, за законами соціального управління, керуюча система (уряд) повинна відповідати керованій системі (суспільству). Організація суспільства, як відомо, складається з трьох взаємопов'язаних сфер: духовної, політичної та економічної.

   Відштовхуючись від цього, треба будувати і структуру уряду з відповідними віце-прем'єрами:

гуманітарний блок (Міністерство культури, науки і освіти, Міністерство охорони здоров'я, праці та соціального забезпечення з відповідними держкомітетами). Нині, наприклад, існує Міністерство сім'ї та молоді, а вся молодь навчається в закладах Міносвіти; економічний блок, де міністерства промислової та аграрної політики, охорони навколишнього середовища, палива та енергетики, транспорту і зв'язку, фінансів, яким підпорядковані відповідні комітети та служби (нині ж існують Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Міністерство промисловості, Міністерство АПК, що з управлінської точки зору є шкідливим, оскільки не відповідає принципам ефективного управління); військово-політичний блок з усіма силовими відомствами, Міністерством закордонних справ та Мін'юстом.


   Така структура унеможливлює дублювання владних функцій, веде до оптимального скорочення міністерств (склад уряду не повинен, згідно з правилами управління, перевищувати 19 осіб) та в цілому до ефективного державного управління. Сьогодні ж, наприклад, міністри-«силовики» входять і до складу уряду, і до Ради нацбезпеки та оборони, де в першому випадку їхнім керівником є прем'єр, а в другому — президент.

   І останнє. Людство прямує до пріоритету духовної сфери організації соціального буття. Та країна, той народ і та влада, які зрозуміють це першими та ще й організовано діятимуть у зазначеному напрямі, безумовно, досягнуть лідируючих позицій у сучасному та майбутньому світі. Україна, наприклад, у цих умовах могла б перетворитися на країну університетів, державу духовності та знання, а український народ — стати народом-вчителем, народом-проповідником нових духовних засад існування людства.


Про кадрові призначення


   Що стосується конкретних кадрових призначень, то успішним можна назвати передусім затвердження Прем'єр-міністром України Ю.Тимошенко — безумовно, талановитого політика та масштабного організатора. До розряду успішних призначень я особисто відношу затвердження міністром закордонних справ Б.Тарасюка — справжнього професіонала, патріота і високопо-рядну людину. Гадаю, до цієї категорії також можна віднести призначення А.Кінаха, С.Терьохіна, С.Ніколаєнка, В.Пинзеника, а також Ю.Луценка (останній хоча й не має професійного «міліційного» досвіду, однак вирізняється здоровою агресією, здоровим гумором і здоровим глуздом, що в цілому повинно забезпечити його успішне керування МВС).
   Віце-прем'єрська група, крім названого вже А.Кінаха, на мою думку, відверто слабка. Це стосується не так призначених осіб, як визначених для них функцій, бо євроінтеграція та адміністративна реформа хоча й актуальний, проте тимчасовий управлінський проект, для реалізації якого було б достатньо створити відповідну державну комісію.
   Невдалими вважаю призначення міністром транспорту і зв'язку Є.Червоненка та міністром надзвичайних ситуацій Д.Жванію, яких, не безпідставно, вважають прихованими олігархами, а це суперечить проголошеному Президентом В.Ющенком принципу відокремлення бізнесу від влади (це, до речі, доводив ще відомий соціолог М.Вебер). До того ж у людській свідомості самі їхні прізвища асоціюються з отруєнням В.Ющенка, оскільки один з них був його «особистим охоронцем і водієм», а другий влаштував ту злощасну зустріч на дачі Сацюка. Це не кажучи вже про тісний зв'язок Черврненка з відомим кримінальним ділком В.Рабиновичем (у якого він — заступник у єврейському конгресі) та про недавній гучний скандал з його ізраїльським громадянством.

   У цілому ж треба вітати новий уряд нової демократичної України та всіляко допомагати йому (зокрема і прискіпливим громадським контролем), бо — не дай Боже! — якби збереглася влада Кучми — Медведчука — Януковича, нам ще довго довелося б шукати свободу та демократію.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com