Банк „Україна”: справа честі

Закінчення. Початок у номерах 44-46

Згадаємо про подальше кар’єрне зростання керівників банку «Україна». Ось про що йдеться у затвердженому НБУ «Положенні про порядок створення і державної реєст-рації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень»:

«На керівні посади в банках не можуть бути призначені особи, які не мають бездоганної ділової репутації, професійні та управлінські здібності яких не відповідають вимогам Закону, зокрема:

• які не виконали зобов’язань з оплати боргу щодо будь-якого банку або іншої фізичної чи юридичної особи;
• незаконні дії яких у минулому призвели до банкрутства або ліквідації банку чи іншої юридичної особи;
• які були звільнені на вимогу Національного банку;
• які мають зауваження відповідного територіального управління Національного банку та факти порушення банківського законодавства України і внутрішніх документів банку за час роботи в банківських установах».

Логічно постає запитання до НБУ: яким чином усі найвищі керівники банку «Україна», зокрема ті, які перебували під слідством і яких близько не можна допускати до керівництва банків, нині обіймають керівні посади у банківській системі України? Зокрема ціла низка осіб, включно з В.Кравцем, посідає керівні посади НБУ. Навіть Кучма колись цим обурювався (чи щиро?). Очевидно, такі люди не випадають з обойми, бо є частиною системи, і ця система нікуди не зникла.

Яскравий приклад — Д.Гриджук. Після звільнення з «України» він працював заступником голови правління Київського інвестиційного банку. У момент його призначення на цю посаду, за повідомленням «Ліги-інформ», невідома фізична особа з Австрії (мабуть, у Гриджу-ка дуже багато спільного з цією країною) внесла у статутний фонд цього банку 1,5 млн дол. США. Звісно, це не колишні гроші банку «Україна», а випадковий збіг. Через рік цей банк було ліквідовано засновниками, а Д.Гриджук виплив... Де б ви подумали — у муніципальному банку Київради «Хрещатик», де впроваджує досвід банку «Україна» й донині. На той час «Хрещатик» мав дуже темне минуле із самогубством попереднього керівника. Можна лише уявити неаф-ішовані результати діяльності дуету О.Омельченко—Д.Гриджук...

У банку «Україна» останній здобув неоціненний досвід. Можна відзначити його успіхи на ниві валютного кредитування, особливо безумовних гарантій і непокритих акредитивів у іноземній валюті на мільйони доларів. Фактично це були щирі подарунки від банку невідомим особам, яких прокуратура не бажає встановлювати. Потім Гриджук очолив одну з найбільших— Київських— дирекцій банку, де також відзначився неповернутими кредитами на мільйони, валюто-обмінними операціями у великих розмірах. Він пішов з банку після чотирьох років «плідної» роботи у Києві, маючи чотири квартири — дві на Оболоні й дві на вул. Прорізній. Одну з них, вартістю 300 тис. грн, було списано з балансу банку як «неякісніактиви», а по-простому — вкрадено (згадаймо цитату з доповіді В.Короля про квартирні зловживання). І саме Гриджук ініціював справу з вилучення квартир у тих трьох сімей працівників банку, які чекали на житло чотири роки. Порівняйте суму, отриману банком за продаж тих квартир, з вартістю лише однієї, вкраденої Д.Гриджуком...

Екскурс в кар’єру Д.Гриджука буде не повним без епізоду з часів його роботи в банку «Хрещатик», пов’язаного з банком «Україна». Коли розпочала роботу ліквідаційна комісія банку «Україна» і постало питання оренди приміщень банку, які, як ми вже знаємо, були в заставі НБУ, контролюючих осіб вразив факт оренди одного з найкращих приміщень банку в центрі Києва на вул.  Грінченка за сміхотворну плату — 2 грн/кв.м. Щасливим орендарем виявився... банк «Хрещатик». Прийшовши до банку «Хрещатик», Гриджук насамперед перевів туди кредитне управління банку «Україна» — найближчих по колишніх справах людей. Нині там суцільно обличчя з банку «Україна». І якщо рядові працівники залишаються рядовими, то окремі прізвища високо-посадовців «України» наво-дять на сумні припущення про долю столичного бюджету.

Ці деталі в портреті Д.Гриджука не випадкові: його «таланти», що виростають на благодатному грунті, загрожують перерости за рамки банківського поля. На минулих виборах Д.Гриджук балоту-вався у Київраду, але, дякувати киянам, не пройшов. Очевидно, ця спроба не остання.

Однак повернімося з «Хрещатика» до банку «Україна» часів Сацюка. За нього атмосфера в банку стала такою відверто кримінальною, що її вже не могли поліпшити ані ГПУ, ані МВФ — банк пішов у рознос. Утім, офіційно це називалося програмою фінансового оздоровлення банку, спільно розробленою керівництвом «України» та НБУ. В.Сацюк почувався впевнено — ні від ради банку, ні від НБУ, ні від уряду не було зауважень. Висновок комісії В.Короля: «Період правління п. Сацюка потребує глибокого і детального вивчення із залученням контролюючих і правоохоронних органів». Та цього не сталося ані за «антинародної», ані за «народної» влади.

Тоді, пам’ятного 2000 року, і в Україні, і в банку критична маса переважила — ГПУ завалили повідомленнями про злочини банку, на часі була справа Гонгадзе, плівки Мельниченка, вимоги МВФ. У цій обстановці НБУ змушений був відсунути від керівництва банку П.Міхєєва і запровадив тимчасову адміністрацію, яку очолив В.Тополов. Чи не правда — знайомі все обличчя. В.Тополов, нардеп від Луганщини, нині новопризначений міністр, без жодного сумніву — людина Ющенка. Щоправда, досі залишається незрозумілою роль тієї тимчасової адміністрації. Єдине пояснення: трохи розтягнути солодкі часи дерибану «України», знищити сліди злочинів, щось і собі «нацарювати». Це «щось» вилилося в прокачування коштів коррахунку «України» через рахунки Індекс-банку — банку В.Тополова. Зважаючи, що банк «Україна» тоді оперував величезними обсягами коштів клієнтів і бюджету, можна здогадатися про прибутки, які вони принесли абсолютно непричетному до них Індекс-банку. Водночас клієнти «України» зазнавали величезних збитків і штрафних санкцій за зупинені платежі. Цю спецоперацію було увінчано призначенням заступником голови правління Індекс-банку О.Власенка — заступника голови правління банку «Україна», який курирував Казначейство. До Індекс-банку перейшли й інші працівники Казначейства на чолі з його керівником.

Упродовж річного безславного адміністрування В.Тополова він не лише не перешкодив впливу В.Сацюка та його угруповання на процеси в банку «Україна», а й злагоджено з ним співпрацював. Лише після цього, нарешті, було ухвалено рішення про ліквідацію «України». Варто згадати спільну Постанову КМУ і НБУ від 28.12.2000 р. № 1903, підписану В.Ющенком, тоді вже прем’єром, і В.Стельмахом. Як і більшість рішень Ющенка, її ніхто не контролював — отже, не виконував.

Процес ліквідації банку триває й досі. Тисячі підприємств і громадян роками чекають на свої гроші, які крутяться у банківській системі, приносячи комусь величезні прибутки. І ніхто не застрахований від продовження «бізнесу» за схемою, відпрацьованою учнями Ющенка на банку «Україна». А нині банки вигулькують мов гриби після дощу. Уже народжується спільний проект банків «Райффайзен» і «Хрещатик» — плід співпраці давніх соратників з валютних операцій у банку «Україна» І.Францкевича і Д.Гриджука. На обрії з Туманного Альбіону замаячів з інвестиційними дев’ятьма мільярдами відомий фінансовий маніпулятор режиму Кучми І.Мітюков. На кримській оборудці з ТОВ «Гольф Сіті» він трохи заплямував імідж, але дивіденди від майбутніх махінацій варті того, аби знову «полюбити» батьківщину. А НБУ, заручник комбінацій фінансової мафії, гарячково намагається стримати вплив таких «інвестицій» від українських нерезидентів на наш грошовий ринок. Хто жвзмозі спинити сповзання країни до економічного колапсу? Упевнено стверджуємо — тільки не «великий економіст» В.Ющенко.

Підводячи риску під екскурсом в історію банку «Україна», зробимо кілька акцентів на подіях тієї пори, що визначають сьогодення. Згадаймо парламентську комісію у справі банку «Україна», очолювану В.Королем. Як відомо, Король — людина П.Поро-шенка, тому очолив комісію невипадково. Справа банку «Україна» мала бути під пильним контролем кума, аби убезпечити В.Ющенка від небажаних висновків. Саме тому результати комісії не мали жодних наслідків. Уже тоді стали помітними ознаки домовленості у справі банку всіх зацікавлених сторін. Висновки комісії були гучні, висвітлені злочини — вкрай цинічні й очевидні, проте за жодним епізодом нікого не покарали. Очевидно, і злочини, і злочинці у справі банку «Україна» — спільні для Кучми і Ющенка. Саме на цій справі зав’язалася незбагненна для непосвяченого непохитна «любов» між Ющенком і Порошен-ком. Саме за особливі заслуги з «правильного» розкриття злочинів банку «Україна» донедавній секретар РНБО Порошенко готував Королю крісло керівника нової силової структури — НБР України. Перший етап — створення самої структури — Порошенко вже продавив. І хоча під тиском непереборних обставин Президент звільнив Порошенка з посади керівника РНБО, він, безсумнівно, забезпечить йому не менш тепле місце і не менші повноваження. Адже в нашій країні повноваження визначаються не законами, а прихованою від ока участю у спільних справах. А гарантією цього є їхні спільні знання про спільні оборудки, коли ще не був таким популярним лозунг про відокремлення бізнесу від влади. Згадаймо хоча б тогочасний скандал, озвучений ліквідатором «України», про оплату вмираючим банком навчання дітей тих, хто не мав до банку жодного стосунку. Серед них — донька В.Ющенка. Вона навчалася в Інституті міжнародних відносин Національного університету, почесний президент якого П.Порошенко. Останній був головним громадським адвокатом Ющенка у цій справі. Лінія його захисту будувалися на тому, що гроші сплачувалися начебто дарма. Проте ж і до банку вони не повернулися. Тоді В.Кравець, чия донька також вчилася за кошти банку «Україна», в інтерв’ю газеті «День» сказав: «Діти є діти, вони мають вчитися». Та чому їхні діти мають вчитися за рахунок тих сімох дітей з родин працівників «України», яких, немов цуценят, викинули з власних домівок — задля поліпшення фінансового стану банку, розкраденого батьками інших дітей?

Отже, саме після загрозливого для себе розслідування справи банку «Україна» Ющенко належно оцінив вклад П.Порошенка в очищення його «чесного імені» — зробив кума головним виразником своїх думок. Утім, правильніше було б сказати: Ющенко став виразником думок Порошенка. Проаналізуймо внесок Порошенка у діяльність цього тандему. Хіба що сліпий не бачив руки Порошенка в альтернативному до всенародного «Форуму національного порятунку», бездарному по суті й безідейному за змістом «Форуму демократичних сил», президію і трибуну якого окупували суцільні кучмісти. Або ж згадаймо без-дарну і цинічну передвиборну кампанію блоку «НУ», яку Ющенко з Порошенком перетворили на вавилонське стовпотворіння «одноразових», витіснивши з нього здорові патріотичні сили, що заснували блок. Далі — та-каж бездарна тактика Порошенка, яка призвела до провалу здобутої блоком «НУ» перемоги. Згадаймо, як замість підготовки до подальшої боротьби Порошенко вивіз кума відпочивати на острови. У результаті програли все, крім посади для Порошенка, що й було його єдиною метою.

А як пояснити нинішні бойові дії Григоришина? Згадаймо тривожний вере-сень, коли Україна повстала в акції «Україна без Кучми». Площа перед ВРУ. Тисячі людей слухають виступи нардепів і очікують голосування з питання недовіри до влади. Виступ «вождя нації» Ющенка, регламент п’ять хвилин. Це був чи не перший його виступ з часу обрання нардепом. І що почув стражденний народ — п’ять хвилин маячні про Григоришина, якого напередодні витягли з машини Сівковича, заклики до Тігіпка не допустити порушення прав бізнесмена і таких, як він. Уже тоді було очевидним — світогляд Ющенка формує Порошенко. Власне, це і є поясненням того, чому з перших днів нової влади новітній «беспрєдєльщик» Григоришин влаштував знущання з «беспрєдєльщика» Суркіса.

І тепер, коли питання про нинішню роль Порошенка постало руба, Ющенко просить надати йому докази.

Президент потребує допомоги. Для цього потрібно скористатися нормою римського права: «Оче-видне доказів не потребує». Докази залежності Ющенка від Порошенка зайві. Як і пояснення надзвичайного кар’єрного зростання Порошенка.

Однак довести викладене вище може лише розслідування справи банку «Україна». Ця справа — один з гачків, на якому Порошенко тримає Ющенка. А з відставкою Турчинова справу банку «Україна» поховали. Схоже, назавше.

Нині вже можна говорити, що Ющенко навряд чи здатен виправдати сподівання Майдану. Єдина надія на народ, якого влада вперто вважає «бидлом» і «козлами». Про який згадують лише під час виборів. Необхідно примусити владу перейматися не лише облаштуванням своїх резиденцій, а жити разом з народом — на той прожитковий мінімум, який вона йому пропонує.

Іван СЕМЕНЕНКО
Сайт ТЕМА