ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ РОЗУМ ДОПОМІГ КНЯГИНІ ОЛЬЗІ ОБЛАШТУВАТИ КРАЇНУ

Свята рівноапостольна велика княгиня Ольга (у хрещенні Олена), дружина Київського князя Ігоря, увійшла в історію як великий творець державного життя й культури Київської Русі. Ольга - перша жінка на Русі, віднесена Церквою до лику святих. Родом вона з мальовничого стародавнього Пскова, спадкоємиця роду Гостомисла (його правнука), також рідня Олегові.

909 року в юному віці її віддали заміж за двадцятирічного Ігоря, сина Рюріка, майбутнього великого князя, але через юний вік Ольги шлюб спочатку був номінальним.

Давні легенди й перекази розповідають про те, як і чим полонила красуня й розумниця Ольга молодого Ігоря: не лише зовнішньою вродою, а й надзвичайною красою розуму й серця, цнотливістю й чистотою, бо не спокусилася на двозначні натяки молодого Ігоря. Вона запала йому в душу і через кілька років милістю Божою молодий князь, згадавши про цю незвичайну дівчину-красуню, назвав її своєю нареченою.

Народ опоетизував образ юної Ольги, доньки звичайного перевізника, яка завдяки своїй мудрості піднялася до князівського престолу.

Юність княгині Ольги збіглася в часі з другою половиною правління Олега, часом бурхливих подій - походів на Візантію, Прикаспій, військових перемог і поразок, злетів і падінь.

Кожна з тих подій навіки закарбувалася в серці мудрої й мужньої княгині, яку Боже Провидіння ніби готувало до власних висот і випробувань, а найвищою стала її духовна висота - Богоспілкування, прийняття нею святого таїнства хрещення, а також сприяння поширенню християнства на Русі ненасильницькими методами.

Нам з історії відомо, що близько 913 р. князь Олег здійснив великий похід на Каспійське море, пограбував Азербайджан, однак, повертаючись додому, його ослаблене походом військо зазнало на Нижній Волзі страшної поразки від мусульман, які були на службі в хозарів.

До Києва князь Олег уже не повернувся, а чоловік Ольги Ігор Рюрикович у 35 років став правителем Київської Русі.

914 року князь Ігор завоював древлян, 915-го - виступив проти печенігів.

Зближення Візантії й Русі історія засвідчує 930 року: за згодою з візантійським імператором Романом І руські дружини захопили хозарське місто Самкерц на Таманському березі Керченської затоки, але їх розбив хозарський полководець Песах.

941 року під тиском хозар князь Ігор виступив проти Візантії, її столиці Константинополя, але зазнав поразки. Через три роки князь Ігор знову пішов проти Візантії, з якою було укладено мир.

Бурхливі події зовнішнього життя Київської Русі та зайнятість князя Ігоря змусили княгиню Ольгу самій зайнятися розв'язанням численних державних справ, зокрема взяти на себе високу місію формування духовної культури освічених киян, серед яких дедалі більше з'являлося християн.

Княгиня Ольга спиралася у своїх справах на цих людей, поступово схиляючись до їхньої віри.

942 року в Ігоря й Ольги народився син Святослав, який єдиний з дітей княжої родини увійшов в історію.

З літописів  стає відомим  факт убивства князя  Ігоря древлянами, обуреними його повторним збиранням данини.

Княгиня Ольга тоді ще не прийняла християнської віри і діяла за законами язичництва: вона тричі не пробачила древлянським послам. Натомість наказала човен з послами донести до князівського палацу, аби затим кинути у вириту для них глибоку яму, в якій усіх було засипано землею. Так княгиня відповіла на пропозицію князя Мала вступити з нею в шлюб.

Удруге послів древлян спалили у лазні, третє посольство було перебито під час тризни за князем Ігорем.

946 року княгиня Ольга вислала військо із воєводою Свенельдом проти древлян, які укріпилися для оборони у місті Іскоростені.

Штурмом узяти місто було надзвичайно важко, але допомогла хитрість княгині Ольги. Вона пообіцяла відступити, взявши данину від кожного двору голубами. Княгиня наказала прив'язати до їхніх лапок тліючі скалки й відпустити, знаючи, що розумні птахи полетять тільки додому. Невдовзі вигоріле місто Іскоростень стало уроком для всіх київських збирачів податі.

Княгиня Ольга мала світлий державницький розум. Заходившись облаштовувати Київську Русь, вона мудро встановила фіксований обсяг данини з кожної землі; привела до ладу господарства і промисли, встановила свої лови й погости від Києва до Новгорода, куди вирушила 947 року. Вона активно розбудовувала стольний Київ, його палацово-храмовий комплекс.

За літописними свідченнями, у всій землі Київської Русі поступово було наведено лад.

Не менш мудрою була й зовнішня політика княгині Ольги, яка виявилася ефективною на наступні 200 років. Княгиня провадила самостійний багатовекторний курс, домагаючись для країни рівноправних відносин з могутніми сусідніми державами - Візантією, Німеччиною, з грецьким Сходом і латинським Заходом.

Історія й народні перекази донесли до нас цікаві, яскраві подробиці хрещення княгині Ольги у Константинополі. Сюди 955 року вона прибула з розкішним почтом в гості до Констянтина VII Багрянородного.

Розум і краса княгині полонили серце імператора, який запропонував їй руку й серце. Княгиня мудро ухилилася від небажаного шлюбу, запропонувавши Констянтину VII Багрянородному поважну роль хрещеного батька, що унеможливлювало  їхній шлюб.

Зверхність Візантії над Руссю не задовольняли княгиню Ольгу, яку, за західними джерелами, називали Оленою - «королевою русів». 959 року вона відправила велике посольство до німецького короля Оттона І, претендента на імператорство. На її прохання 961 року з Німеччини до Київської Русі було надіслано єпископа разом з посольством Адальберта.

Княгиня Ольга (Олена), не визнавши церковної вищості Рима, приєдналася до грецького християнства, фактично заклавши фундамент православної віри в Київській Русі на подальші часи.

Княгиня Ольга любила Київ, Вишгород, дбала про будівництво величних споруд, облаштування країни.

В її душі палало незгасиме полум'я любові до Христа й Вітчизни, тому милістю Божою вона встигла так багато корисного зробити рідному народові, вписавши своє ім'я золотими літерами на священних скрижалях історії.

Княгиня Ольга заклала укріплене «місто Володимира». У ньому вона разом з онуками й  улюбленим майбутнім великим князем Володимиром витримала страшну печенізьку облогу.

Язичник Святослав не слухався настійливих материних порад прийняти християнство. З 964 року він посів престол, постійно перебував у військових походах, тому аж до кінця свого життя – 11 липня 966 року – державою фактично правила княгиня Ольга.

Її урочисто поховали, як християнку, яка зуміла виховати у християнському дусі онука, майбутнього князя Володимира, заклала підмурівок християнської Київської Русі, успішно інтегрувала країну в політичну систему християнського світу.

Величну справу, розпочату святою рівноапостольною княгинею Ольгою, завершив її онук, свято-рівноапостольний князь Володимир - хрещенням Київської Русі  988 року.

Вона здолала язичництво у власному серці, серцях християн-нащадків, які сповідують служіння Богові й Вітчизні упродовж тисячоліття й на віки вічні.

 

Г. Сагач
доктор філологічних наук,
професор