СОЛО ДЛЯ ТРУБИ З МОРДОБОЄМ

Рецензія на різдвяну виставу українського політичного вертепу

Спочатку про мордобій. Коли команда Віктора Ющенка наприкінці минулого року погодилася суттєво, а головне кулуарно, змінити Конституцію України, вона, схоже, абсолютно не думала про не такі вже й далекі перспективи цього “історичного компромісу”. Взагалі вміння бачити розвиток ситуації далі, ніж на два кроки, Вікторові Андрійовичу та його “помаранчевим” хлопцям не притаманне. І ось — чим подбали, тим і заробили. Відредагованою Конституцією по власному писку. Або, культурно висловлюючись, - по політичному іміджу. Учора позачергова сесія Верховної Ради, спираючись на отой “історичний компроміс”, спровадила уряд Єханурова у відставку.

Що з цього випливає? По-перше, і сам Прем’єр, і його міністри отримали до своїх титулів принизливу приставку “в.о.”. Воно начебто те ж саме, мається на увазі заробітна плата, кабінети, лімузини, а з іншого боку — зовсім не те. Це як з так званим цивільним шлюбом з погляду традиційної української моральності: хоч би скільки ти прожив зі своєю подругою під одним дахом, хоч би скільки  дітей наплодив, але якщо не обвінчався чи бодай не розписався, то для людей ти незаконний чоловік. Отак і з “в.о. Прем’єра”.

Чому так сталося? Найемоційніший “в.о.” — Сергій Головатий — впевнений, що газова проблема була лише приводом для відставки Кабміну. Цитуємо: “Якби не було газової проблеми, парламент прив’язався б до проблеми води, а краще прив’язався б до сухої гілляки — це було б краще всім” (цитуємо за сайтом “Обозреватель”). Що ж до сухої гілляки — ідея цікава. У сенсі колективного політичного суїциду уряду Єханурова. Не зовсім зрозуміло щодо води. Хіба що — хорове виконання відомого “піду втоплюсь я у річці глибокій”. Хоча, з іншого боку, в.о. міністра юстиції підсвідомо виляпав те, про що в Україні знають усі, крім базару. Маємо на увазі слова з хуліганської пісеньки ще 60-х років минулого століття: “Якщо в крані ніц води - знацця, випили жиди…” Однак остання фраза з інтерв’ю Головатого справляє враження, що пан Сергій з горя п’є не лише мінералку. Бо на відверте запитання журналістів,  якого біса парламент відправив уряд “на хутір метеликів ловити”, наш найемоційніший ляпнув: “А це, звичайно, щоб отримати оргазм”. Цікаво, цікаво… особливо для сексопатологів.

Однак оскільки в нас з вами інший фах, повернімося до решти баранів. Найсмішніше в цій ситуації те, що відправляти уряд у відставку парламент попервах не збирався. Ще вчора вранці йшлося лише про ЙМОВІРНУ (але не обов’язкову) відставку головних осіб і виконавців “газового скандалу”: міністра Плачкова та голови “Нафтогазу України” Івченка. Власне, їх і запросили на засідання зі звітом, аби проголосувати ратифікацію угод, які вони підписали в Москві. Або відмовити у цій встановленій законодавством процедурі. Тобто ніхто не намилював зашморгів і не шукав згадану Головатим суху гілляку в Маріїнському парку. Однак тут розпочалися події — чистісінька тобі одинадцята серія “Майстра і Маргарити”. Напередодні було оголошено, що Президент відбуде до Астани, аби привітати традиційного батька всіх казахів Нурсултана з черговим перепризначенням на цей пост. Зауваження на маргінесі: у Віктора Андрійовича є одна риса, надзвичайно цікава для соціопсихологів. Замість брати участь у вирішенні тих чи інших кризових питань особисто, на своєму робочому місці, він, зазвичай, відбуває, куди подалі. Бажано за межі України. А як не виходить — то хоч до Чорнобиля. Проте  цього разу Президент перевершив себе. Бо прихопив із собою до Астани Плачкова та Івченка, які мали б звітувати перед Верховною Радою про пророблену ними роботу.

Хоч би як ми оцінювали мотиви голосування тієї чи іншої фракції за відставку уряду, незаперечною залишається головна причина скликання позачергової сесії Верховної Ради. Підвищення майже вдвічі ціни на російський газ плюс не таке жорстке, але відчутне подорожчання газу з Туркменії перетворили щойно прийнятий бюджет-2006 на стос нікому не потрібного паперу. Тобто головну економічну конституцію України довелося б грунтовно переробляти, ухвалювати ще раз і в результаті — мінімум півроку жити в режимі так званого ручного керування. А це  рай для всіляких корупціонерів і злодюг високого рангу. З іншого боку, якби парламент не ратифікував московські угоди, залишалися б де-юре в силі попередні домовленості, підписані ще за часів Леоніда Кучми. У них передбачено, що в разі принципових розбіжностей сторін щодо виконання зобов’язань остаточне рішення приймає Міжнародний суд у Гаазі. Ми не вважаємо Кучму білим і пухнастим, але навіть він не наважився зробити те, що зробила “помаранчева” парочка Плачкою - Івченко, які погодилися викинути з тексту угоди посилання на третейський суд.

Будемо відвертими: саме відсутність Плачкова та Івченка (явно з благословення Ющенка) у залі засідань спонукала Верховну Раду до позиції, радикальнішої, ніж планувалося. Юрій Єхануров так і не зміг відповісти на кілька принципових і дуже незручних запитань. Найголовніше - що то за така дивна структура “Росукргаз”, яка на шкоду собі купуватиме російське паливо за ціною двісті з великим гаком доларів за тисячу кубів у “Газпрому” і продаватиме його “Нафтогазу України” мало не втричі дешевше. Зазначений посередник - комерційна недержавна структура. А справжні бізнесмени на такі прибутки зі знаком мінус не йдуть. Отже, або ми маємо справу з колективним божевіллям (хоча навряд), або це — сяк-так замаскована велика підлянка для України. Юрій Єхануров так і не зміг переконати парламентарів не те що в легітимності, а бодай у наявності хоч якогось здорового глузду в підписаній українською стороною енергетичній капітуляції перед Москвою. Звідси  результат.

Сподіватимемося, що Прем’єрові завадив брак знання ним української мови. Адже, що не кажи, думає він рідною бурятською, подумки перекладає спочатку на російську, а вже з неї — на українську. Для побутового спілкування це ще сяк-так. Однак коли йдеться про тонкощі високої державної політики - тоді ой!

Зрештою, це тільки наша версія. Нам можуть заперечити, що Прем’єр, як людина непересічна, може обійтися без усіх цих лінгвістичних тонкощів. Однак у цьому разі нас більше цікавить позиція політика, який не те що сам думає українською мовою, а й по стонадцять разів на день закликає на всіх радіохвилях громадян України чинити так, як він. Це Віктор Ющенко. Його перша реакція на рішення парламенту, передана з казахських степів, звучала так: “Я подам відповідні позови до Конституційного Суду на предмет тлумачення цього неконституційного рішення”.

А ось тепер — стоп! Конституційний Суд перестав діяти в Україні невдовзі після горезвісного вересневого розлучення політичної пари Ющенко - Тимошенко. І хоч би що ми там казали про позицію Верховної Ради, але Президент як Гарант Конституції не зробив нічогісінько, аби цей конче необхідний, передбачений Конституцією Суд над судами і політиками відновив свою роботу не в якійсь там невизначеній перспективі, а ще ДО парламентських виборів. Як кажуть у таких випадках москалі, “на зеркало неча пенять”. Тож з таким самим успіхом можна скаржитися до Всесвітньої ліги сексуальних реформ. Кажуть, ця організація, заснована десь у бурхливі 20-ті роки минулого століття, ще й досі юридично, хоча й не функціонує.

Юрій Єхануров, звісно, посилено вдає, що нічого такого кепського не сталося, понад те — рішення Верховної Ради підніме підупалий в останні місяці рейтинг партії “Наша Україна”. Однак якщо це так, то напрошується капосне запитання: а чи не спровокував “помаранчевий” штаб усю цю газову аферу, аби в такий спосіб відставити уряд для подальшого підняття рейтингу? Адже депутат Борис Безпалий з парламентської трибуни закликав від імені фракції “Наша Україна” весь український народ до масової непокори рішенню Верховної Ради. Цікаво, як, на його думку, це має виглядати? Новий Майдан під гаслом “Геть Верховну Раду”? З якої радості народ, замість клопотатися про хліб насущний, має все полишити і вдатися до політичних забав з кримінальним підтекстом? Ще далі пішов нардеп Катеринчук, який відкритим текстом закликав до повалення нинішнього державного ладу. Бо тільки так можна розцінити його звернення до Віктора Ющенка встановити в державі президентське правління і перебрати на себе функції всіх гілок влади. Якби це ляпнув хтось з прогресивних соціалістів, було б не дивно. Однак пан Катеринчук — юрист найвищого гатунку. Він довів це позаторік, відстоюючи позицію “помаранчевих” у Верховному Суді. Ось що робить влада навіть з найнедурнішими.

І наприкінці про тих, хто “випив воду”. Щоб якийсь там кацман, схожий на швеця, чи швець, схожий на кацмана, не звинуватив нас у дискримінації одного маленького, але в’їдливого етносу, пошлемося на сайт “Обозреватель”, який, як відомо,  контролює Михайло Бродський, єврей у стонадцятому поколінні. Так ось, у переговорах, які завершилися підписанням горезвісної угоди, крім представників української та російської сторін, брав участь ще й міжнародний аферист і пройдисвіт, якого світ не бачив (бо якби побачив, то здав би ФБР, де він давно вже в розшуку), Семен Могилевич! Саме він, за твердженням сайту “Обозреватель”, має безпосередній інтерес у тій вельми підозрілій посередницькій структурі.

І ще: стосовно того юдейського кодла, яким оточив себе Віктор Андрійович. Яку роль відіграли всі ці пасхавери, кантори, нємцови, зісельси та інші штатні й позаштатні радники у перетворенні звичайнісінької газової труби на добряче намилений зашморг на шиї української незалежності? Чому їх не чути останнім часом? Нашкодили — і мовчать? Так на біса нам такі радники?!

За матеріалами
Інтернет-видання «Акценти»
www.mignews.org.ua